Ухвала

від 23.09.2014 по справі 826/5291/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5291/14 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

23 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Лепень О.В., представника відповідача - Гаврилюк М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Геліус-буд» до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Геліус-буд» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 жовтня 2013 року №000545 та №000546.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Геліус-Буд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року та ТОВ НВП «Будтехносервіс» за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки №1073/2207/32769878 від 30.09.2013 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.198.3 п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 383031 грн., в тому числі за квітень 2011 року на 178894 грн., за березень 2012 року на 204137 грн.; п.п.14.1.27 та п.14.1.36 п.14.1 ст. 14, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 397843 грн., в тому числі за ІІ квартал 2011 року на 205728 грн., за І квартал 2012 рік на 192115 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, 11.10.2013 року відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення №0005452207, яким ТОВ «Геліус-Буд» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 383031 грн. за основним платежем та 51035 грн. та №0005462207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 397843 грн. за основним платежем та 48029 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Геліус-Буд» в березні 2012 року мало господарські відносини з ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп», в квітні 2011 року - з ТОВ НВП «Будтехносервіс».

Так, між ТОВ «Геліус-Буд» (генпідрядник) та ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» (підрядник) укладено договір підряду на виконання робіт від 07.06.2011 року №07/06-11 на виконання робіт з оздоблення приміщень у вісях 1-8/А-П на відмітці +20,550 та відмітці 29,900 на об'єкті «Готельно-офісний комплекс з житловими апартаментами на бульварі Тараса Шевченко, 28-30 у Шевченківському районі м. Києва».

Крім того, 15.03.2012 року ТОВ «Геліус-Буд» (генпідрядник) та ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» (підрядник) уклали договір підряду на виконання робіт №01/03-12 на виконання робіт з оздоблення приміщень у вісях 1-4/А-П на відмітці +0,00, відмітці +4,50 та на відмітці +9,00 на об'єкті «Готельно-офісний комплекс з житловими апартаментами на бульварі Тараса Шевченко, 28-30 у Шевченківському районі м. Києва».

Також, між ТОВ «Геліус-Буд» (генпідрядник) та ТОВ НВП «Будтехносервіс» (підрядник) укладено договір підряду на виконання робіт від 18.03.2011 року №18/3/11 на виконання робіт з улаштування внутрішніх інженерних мереж водопроводу, каналізації, улаштування насосної станції підвищення тиску на об'єкті «Готельно-офісний комплекс з житловими апартаментами на бульварі Тараса Шевченко, 28-30 у Шевченківському районі м. Києва».

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладені дані договори підряду на виконання умов договору генерального підряду від 27.01.2006 року №003/06, укладеного між ТОВ «Геліус-Буд» та ТОВ «Міжнародно-діловий центр», згідно п.2.1 якого позивач взяв на себе обов'язок на свій ризик власними або залученими силами і засобами у відповідності до проектної документації, діючих будівельних норм і правил, а також з дотриманням робочої документації та у визначений договором строк збудувати об'єкти, а замовники зобов'язались надати позивачеві будівельний майданчик, проектну та робочу документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчені роботи і оплатити їх вартість у відповідності до договору.

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп», ТОВ НВП «Будтехносервіс» позивачем надано до суду наступні первинні та розрахункові документи: копії договорів підряду, розрахунки договірної ціни, акти приймання виконаних підрядних/будівельних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних/будівельних робіт, платіжні доручення, податкові накладні.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Колегія суддів також зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентамим в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року від 31.05.2013 року №1870/22-721/37653478 та акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ НВП «Будтехносервіс» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «СТС-Сервіс ЛТД» за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2011 р.

Так, відповідно до акту ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року від 31.05.2013 року №1870/22-721/37653478 остання звітність подана ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС - податкова декларація з податку на додану вартість за квітень 2012 року.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС отримано висновок від 30.05.2013 року №03-12/05-13/71 щодо відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп», згідно з якими встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій у березні 2012 року.

Крім того, відповідно до акту ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ НВП «Будтехносервіс» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «СТС-Сервіс ЛТД» за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2011 р., ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС отримано акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС №189/23-621-35645596 від 24.01.2012 року про результати зустрічної звірки ТОВ «СТС-Сервіс ЛТД» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «НВП «Будтехносервіс» їх реальності та повноти відображення в обліку за період травень 2011 року.

Відповідно до даного акту в ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів (послуг) від ТОВ «СТС-Сервіс ЛТД» до ТОВ НВП «Будтехносервіс» та відповідно від ТОВ НВП «Будтехносервіс» до ТОВ «Геліус-Буд», відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів у ТОВ «СТС-Сервіс ЛТД» та продажу товарів (робіт, послуг) ТОВ «Геліус-Буд», які підпадають під визначення ст. 22, ст. 185, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на вказані акти, оскільки вони не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» та ТОВ НВП «Будтехносервіс» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від контрагента, та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було доведено законність та обґрунтованість прийнятих ним рішень, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Ю.А. Ісаєнко

І.В. Федотов

Ухвалу в повному тексті виготовлено 29.09.2014 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.