Ухвала

від 12.06.2014 по справі 826/1162/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1162/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

12 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Бужак Н.П.;

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Евоком Україна" на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 26 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Евоком Україна" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішень №0000282208 та №0000272208 від 21.01.2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2014 року, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішень №0000282208 та №0000272208 від 21.01.2014 року. Свої позовні вимоги мотивував тим, що висновок відповідача про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість є безпідставними.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 26 лютого 2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що розгляд справи має бути проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, у період з 17.12.2013 по 23.12.2013 на підставі наказу від 17.12.2013 №1044 ДПІ у Солом'янському р-ні ГУ Міндоходів у м.Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Украгро-тек" (код ЄДРПОУ 36689634), ТОВ "Каліон" (код ЄДРПОУ 38323098), ТОВ "Імпульс Трейд" (код ЄДРПОУ 35647181), ТОВ "Капекс-буд" (код ЄДРПОУ 38510737), ТОВ "Арторріум" (код ЄДРПОУ 38727042), ТОВ "Чізар компані" (код ЄДРПОУ 38726756), ПП "Мірасол Трейд" (код ЄДРПОУ 38835631), ТОВ "Альтаїр компані" (код ЄДРПОУ 38698504) та ТОВ "Альта-Ком" (код ЄДРПОУ 38204618) з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.10.2013 та з податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 31.12.2012 при здійсненні операцій з купівлі та продажу товарів (робіт, послуг), за результатами якої складено акт від 30.12.2013 №3051/26-58-22-08-11/36938894.

Відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0000282208, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 419 729,00 грн. (за основним платежем - 279 819,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 139 910,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було заниження позивачем податку на додану вартість на суму 279 819,00 грн., в т.ч. у грудні 2012 року на суму 68 000,00 грн., у січні 2013 року на суму 6000,00 грн., у лютому 2013 року на суму 28 800,00 грн., у березні 2013 року на суму 32 212,00 грн., у квітні 2013 року на суму 67 200,00 грн., у травні 2013 року на суму 57 607,00 грн., у червні 2013 року на суму 20 000,00 грн.

Крім цього, відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0000272208, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 107 100,00 грн. (за основним платежем - 71 400,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 35 700,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств було заниження позивачем податку на прибуток на суму 71 400,00 грн. за IV квартал 2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Евоком Україна" зареєстровано 21.01.2010 за №10731020000018412 Солом'янською районною у м.Києві державною адміністрацією (код за ЄДРПОУ 36938894). Місцезнаходження позивача: 03110, м.Київ, вул.Солом'янська, 3-б.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 22.01.2010 за №30257. В періоді, що перевірявся, позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств.

Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ТОВ "Каліон", ТОВ "Капекс-буд" та ТОВ "Альта Ком" за період з січня 2011 року по жовтень 2013 року.

Щодо взаємовідносин позивача з вказаними контрагентами за перевіряємий період встановлено наступне.

Між ТОВ "Евоком Україна" (Покупець) та ТОВ "Каліон" (Постачальник) було укладено договір на поставку продукції №51 від 04.03.2013, згідно умов якого Постачальник зобов'язувався поставити і передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язувався прийняти і оплатити ціну електронних компонентів (Продукцію) у строки та порядку, передбачені даним Договором.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано електронні компоненти від ТОВ "Каліон", було надано суду копії видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур.

Також між ТОВ "Евоком Україна" (Замовник) та ТОВ "Капекс-буд" (Виконавець) було укладено договір на інформаційно-консультаційне обслуговування № 52 від 23.03.2013, згідно умов якого Замовник доручав, а Виконавець брав на себе зобов'язання надавати послуги у вигляді консультацій з питань комерційної діяльності Замовника й методик керування суб'єктами господарської діяльності в Україні, у т.ч. надання консультацій та практичної допомоги в плануванні, з організаційних питань, забезпечення ефективності, контролю та інформації для управління.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано консультації від ТОВ "Капекс-буд", було надано суду копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних.

На підставі вищевказаних документів до складу податкового кредиту ТОВ "Евоком Україна" за грудень 2012 року - червень 2013 року було віднесено придбання електронних компонентів та консультаційних послуг в сумі ПДВ - 279 819,00 грн.

Разом з тим, необхідно звернути увагу, що по контрагенту ТОВ "Каліон" позивачем не було надано суду жодних доказів оплати поставки електронних компонентів (банківських виписок; платіжних доручень, засвідчених банком); не було надано як доказів транспортування електронних компонентів позивачу або позивачем, так і доказів існування транспортних засобів у позивача або ТОВ "Каліон"; не було надано копію журналу обліку довіреностей; не було надано доказів права власності або оренди складського приміщення, на якому повинні були зберігатися такі електронні компоненти, а також доказів обліку і переміщення товарно-матеріальних цінностей на такому складі.

Згідно пункту 5.3 договору на поставку продукції №51 від 04.03.2013 відгрузка Продукції здійснювалася зі складу ТОВ "Каліон" (м.Київ), однак доказів існування такого складу позивач суду також не надав.

Враховуючи наведене, суд позбавлений можливості встановити факт оплати за послуги поставки електронних компонентів та факт того, звідки, куди, ким та яким транспортним засобом здійснювались можливі перевезення електронних компонентів.

При цьому, судом першої інстанції задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ "Каліон" ухвалою суду від 04.02.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача вищевказані докази.

Дана ухвала суду отримана позивачем 07.02.2014, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Крім цього, має місце звернути увагу, що всі видаткові накладні, виписані ТОВ "Каліон" на адресу позивача, не містять посаду та П.І.Б. особи, яка їх виписувала, що є порушенням вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV.

Також критичне ставлення до твердження позивача про подальшу реалізацію отриманих від ТОВ "Каліон" електронних компонентів, оскільки надані ним на підтвердження подальшої реалізації електронних компонентів договори та первинна документація стосуються періоду з 15.03.2011 по 03.01.2013, а договір на поставку продукції № 51 з ТОВ "Каліон" було укладено 04.03.2013, з чого вбачається, що позивач не міг реалізовувати за такими договорами та первинною документацією отримані від ТОВ "Каліон" електронні компоненти.

Крім цього, договір №51 від 04.03.2013, видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури підписані від імені директора ТОВ "Каліон" ОСОБА_2, однак жодних доказів причетності вказаної особи до діяльності ТОВ "Каліон" позивач суду не надав, зокрема, витяг з ЄДРПОУ по ТОВ "Каліон" позивачем не надано взагалі.

З наведеного вбачається, що договір №51 від 04.03.2013, видаткові та податкові накладні, рахунки-фактури підписані невстановленою особою.

По контрагенту ТОВ "Капекс-буд" суд вважає доцільним зазначити, що предметом договору №52 від 23.03.2013 було надання ТОВ "Капекс-буд" позивачу послуг у вигляді консультацій, однак позивачем не було надано суду доказів того, які саме консультаційні послуги були надані ТОВ "Капекс-буд" позивачу, в чому полягала суть та зміст вказаних послуг, не було надано жодних доказів оплати вказаних послуг та доказів подальшої реалізації отриманих від ТОВ "Капекс-буд" консультаційних послуг.

Також в наданих суду копіях актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) вказано про надання ТОВ "Капекс-буд" позивачу інформаційних послуг, а в податкових накладних №160 від 28.05.2013, №174 від 29.05.2013 та №175 від 29.05.2013, №189 від 30.05.2013, №212 від 25.06.2013, №213 від 25.06.2013, №225 від 26.06.2013 вказано про надання ТОВ "Капекс-буд" позивачу транспортних послуг, що протирічить предмету договору №52 від 23.03.2013, яким було передбачено надання ТОВ "Капекс-буд" позивачу саме послуг у вигляді консультацій.

При цьому, судом першої інстанції задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ "Капекс-буд" ухвалою суду від 04.02.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача вищевказані докази.

Дана ухвала суду отримана позивачем 07.02.2014, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Крім цього, згідно пункту 54.1 та підпункту 54.3.1 пункту 54.3 статті 54 ПК України, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію.

Враховуючи вищевказану норму закону, є доцільним звернути увагу на той факт, що ТОВ "Капекс-буд" не було зареєстровано жодної податкової накладної, виписаної на адресу ТОВ "Евоком Україна", що є порушенням вимог пункту 54.1 статті 54 ПК України та позбавляє позивача права відносити до податкового кредиту суми ПДВ, зазначені у податкових накладних, які були виписані ТОВ "Капекс-буд" на адресу позивача.

Крім цього, прийнято до уваги копію протоколу допиту свідка, згідно якого гр. ОСОБА_3, який був директором ТОВ "Капекс-буд", пояснив, що він погодився підписати ряд невідомих йому документів за грошову винагороду в сумі 50 доларів США щомісячно. Про те, що він є директором ТОВ "Капекс-буд", він дізнався від працівників податкової міліції. До бухгалтерської та податкової звітності вказаного підприємства, заключення договорів, зняття коштів не має ніякого відношення, наміру на ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ "Капекс-буд" не мав.

З наведеного вбачається, що підписи, виконані від імені директора ТОВ "Капекс-буд" гр. ОСОБА_3 в копіях договору №52 від 23.03.2013, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних, виконані іншою особою.

Відтак, позивачем в судовому засіданні так і не підтверджено наявності підстав для віднесення до складу податкового кредиту загальної суми ПДВ - 279 819,00 грн. за грудень 2012 року - червень 2013 року внаслідок придбання електронних компонентів від ТОВ "Каліон" та придбання консультаційних послуг від ТОВ "Капекс-буд".

Крім цього, згідно пояснень позивача, 05.12.2012 між ТОВ "Евоком Україна" (Покупець) та ТОВ "Альта-Ком" (Продавець) було укладено договір №48.

Предметом вказаного договору було надання ТОВ "Альта-Ком" інформаційних послуг позивачу.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано такі послуги від ТОВ "Альта-Ком", було надано суду копії податкових накладних та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

На підставі вищевказаних документів до складу витрат ТОВ "Евоком Україна" за ІV квартал 2012 року було віднесено придбання інформаційних послуг на загальну суму - 71 400,00 грн.

Разом з тим, позивачем не було надано суду доказів існування договору №48 від 05.12.2012, на підставі якого повинно було відбуватись надання інформаційних послуг, позивачем не було надано суду доказів того, які саме інформаційні послуги були надані ТОВ "Альта-Ком" позивачу та в чому полягала суть і зміст вказаних послуг, не було надано жодних доказів оплати вказаних послуг та доказів подальшої реалізації отриманих від ТОВ "Альта-Ком" інформаційних послуг.

При цьому, судом першої інстанції задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ "Альта-Ком" ухвалою суду від 04.02.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача вищевказані докази.

Дана ухвала суду отримана позивачем 07.02.2014, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Крім цього, судом першої інстанції правильно прийнято до уваги копію вироку Шевченківського районного суду м.Києва від 02.09.2013 у справі №761/19615/13-к по обвинуваченню гр. ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Зі змісту вказаного вироку вбачається, що гр. ОСОБА_4 08.06.2012 з метою прикриття незаконної діяльності за грошову винагороду створив ТОВ "Альта-Ком " шляхом реєстрації вказаного підприємства на його ім'я в органах державної влади. Внаслідок створення гр. ОСОБА_4 протиправним шляхом вказаної юридичної особи без наміру здійснення господарської діяльності, передбаченої законодавством та статутними документами підприємства, невстановлені особи здійснювали незаконну діяльність, використовуючи фіктивну юридичну особу ТОВ "Альта-Ком".

Як директор та головний бухгалтер підприємства, фактично займатися діяльністю ТОВ "Альта-Ком" він не збирався.

З наведеного вбачається, що підписи, виконані від імені директора ТОВ "Альта-Ком" гр. ОСОБА_4 в копіях податкових накладних та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), виконані іншою особою.

Відтак, позивачем в судовому засіданні так і не підтверджено витрати за ІV квартал 2012 року на загальну суму - 71 400,00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ "Альта-Ком".

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що по взаємовідносинам з ТОВ "Каліон", ТОВ "Капекс-буд" та ТОВ "Альта Ком" відсутні належним чином оформлені первинні документи, в т.ч. податкові накладні (не відповідають вимогам ПК України та Закону № 996-ХІV), а господарські операції, що відбулись, оформлені лише документально.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 у справі №2а-12992/11/2670 (колегія суддів у складі Приходько І.В., Бухтіярової І.О., Костенка М.І.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків та Державної податкової служби України, за участі прокуратури м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що немає можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій та немає підстав для віднесення на валові витрати відповідних сум, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, по взаємовідносинах позивача з ТОВ "Альта Ком" , а також немає підстав для включення ТОВ "Евоком Україна" до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартості придбаної продукції та наданих послуг, оформлених як придбані у ТОВ "Каліон" та ТОВ "Капекс-буд", з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону №996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного вбачається, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зі змісту вищевказаних обставин справи, суд дійшов до висновку про відсутність реального вчинення господарських операцій за вищевказаними правочинами.

Також встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в Акті перевірки, на підставі чого прийнято оспорювані ППР. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета" (business purpose).

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

До прийняття ПК України дане положення вже застосовувалося в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 у справі № 08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському р-ні м.Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У даній справі Верховний Суд України підтримав місцеву ДПІ, скасував прийняту на користь платника податків ухвалу Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, Верховний Суд України зробив наступні висновки:

"Задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного".

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування судами окремих приписів ПКУ та КАСУ" звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 №1112/11/13-10, зокрема, зазначає, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необгрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Аналогічна позиція викладена у Довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 та в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13.

Враховуючи наведене, необхідно звернути увагу на засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, які врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в частині 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно частини 1 статті 3 Закону №996-ХІV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, віднесення на валові витрати відповідних сум, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, позивачем не доведено.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично відповідна поставка та послуги ТОВ "Каліон", ТОВ "Капекс-буд" та ТОВ "Альта Ком" позивачу не поставлялися та не надавалися і не були використані у господарській діяльності позивача.

Відсутність доказів поставки та виконання вищевказаних послуг, та використання позивачем у власній господарській діяльності поставленої продукції та вказаних послуг, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

З огляду на викладене, згідно приписів Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Вищевказані дії були вчинені судом та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.02.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду у платника податків було витребувано ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Дана ухвала суду отримана позивачем 07.02.2014, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Разом з тим, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: "судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України є обґрунтованими, а оскаржувані ППР №0000272208 та ППР № 0000282208 прийнятими в межах повноважень і в спосіб, передбачений діючим законодавством України.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційних скарг немає, а їх доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Евоком Україна" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 26 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 17 червня 2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.