Рішення

від 11.06.2014 по справі 907/335/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.06.2014 Справа № 907/335/14

За позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Ужгород

до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород

з участю у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про визнання нечинним та скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 104 від 02.04.2014 року „Про відміну рішення виконкому від 23.09.09 № 275 та п. ІІ рішення виконкому від 28.10.09 № 326".

Суддя господарського суду - В.В.Мокану

представники :

Позивача - ОСОБА_3, адвокат, договір від 04.04.2014 року

Відповідача - Майстренко Н.М., довіреність № 03-18/123 від 22.05.2014 року

Третьої особи - Орбан Н.Л., доручення № 03-17/78 від 02.04.2014 року

СУТЬ СПОРУ: фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, м. Ужгород заявлено позов до виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород про визнання нечинним та скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 104 від 02.04.2014 року „Про відміну рішення виконкому від 23.09.09 № 275 та п. ІІ рішення виконкому від 28.10.09 № 326". Ухвалою господарського суду від 05.06.2014 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Ужгородську міську раду.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на незаконність оспорюваного рішення як акту індивідуальної дії, який суперечить статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, Конституції України та нормам Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", прийнятий з перевищенням відповідачем своїх повноважень з огляду на існування між сторонами правовідносин, пов'язаних з реалізацією суб'єктивних прав та інтересів позивача, який заперечує проти зміни або припинення правовідносин. Свою позицію ґрунтує на рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року щодо офіційного тлумачення положень частини десятої статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", яким констатовано неможливість для органів місцевого самоврядування скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Спростовуючи твердження представників відповідача та третьої особи про непідвідомчість даного спору господарському суду, наголошує, що спір не носить ознак публічного спору, оскільки правовідносини сторін стосуються питань власності та зобов'язань щодо будівництва та використання нерухомого майна; орган місцевого самоврядування в даній ситуації виконує від імені територіальної громади повноваження щодо створення та розпорядження комунальним майном, у його діях

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2014 року у справі № 907/335/14

відсутнє здійснення публічно - правових повноважень. Аналізуючи суть правовідносин, які виникли між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Ужгородською міською радою і її виконавчим комітетом, констатує, що рішенням Ужгородської міської ради від 28.02.2006 року № 894 затверджено „Положення про порядок будівництва та використання міських авто зупинок - комплексів", відповідно до якого користувач є фізичною особою, яка фінансує будівництво авто зупинки -комплексу та використовує його для здійснення підприємницької діяльності; після закінчення будівництва право власності на даний об'єкт реєструється за міською радою, а ФОП ОСОБА_1 в якості компенсації витрат на будівництво протягом 10 років здійснює безкоштовне користування цим майном. Вважає, що прийняття ФОП ОСОБА_1 до виконання умов зазначеного Положення та винесення виконавчим комітетом рішення № 326 від 28.10.2009 року про надання вихідних даних на облаштування автобусної зупинки свідчить про виникнення між сторонами господарських відносин з визначеними зобов'язаннями стосовно строків виконання, реєстрації права власності на майно, розподілу витрат на утримання зупинки, обов'язків сторін по використанню майна, дотримання користувачем санітарних та інших норм, порядку вирішення спірних питань. Наголошує, що порушення ФОП ОСОБА_1 зобов'язань щодо строків будівництва об'єкту відбулось внаслідок крадіжки будівельного обладнання, про що вона письмово повідомляла Ужгородську міську раду. Посилаючись на постанову пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 „Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", якою визначено характер публічно - правових відносин, що можуть мати місце у зв'язку з реалізацією органами місцевого самоврядування своїх владних повноважень у галузі містобудування, наголошує, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори, що виникають з приводу самочинного будівництва, які є публічно правовими, оскільки виникають за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому законодавством владні управлінські функції стосовно забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян. Інших владних чи управлінських функцій в галузі будівництва крім самочинного будівництва, які б давали органу місцевого самоврядування право ставити питання про демонтаж будівлі, законом не передбачено. В даному випадку будівництво автозупинки - комплексу не є самочинним, так як проводилося у передбаченому законом порядку - на підставі рішення Ужгородської міської ради від 28.02.2006 року № 894, рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 326 від 28.10.2009 року, яким виправлено технічні помилки в рішенні виконавчого комітету від 23.09.2009 року № 275, проекту, погодженого головним архітектором, дозволу інспекції архітектурно - будівельного контролю від 02.04.2010 року № 588; на даний час здійснено реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЗК 142141330371. За відсутності у органа місцевого самоврядування владних управлінських функцій в даному питанні, спір не має ознак публічно - правового. Посилаючись на пункти 3.1, 17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" наголошує, що в даному позові оскаржується рішення органу місцевого самоврядування як ненормативний акт, який передбачає конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта, застосовується одноразово і після реалізації вичерпує свою дію, наявна участь у спорі суб'єкта господарювання та існує спір про право, що виникає з відповідних відносин, та з огляду на відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції, дана справа повинна розглядатися саме господарським судом. Щодо ухвали господарського суду Закарпатської області

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2014 року у справі № 907/335/14

від 09.04.2014 року, якою ФОП ОСОБА_1 було відмовлено у прийнятті до розгляду позову про визнання нечинним та скасування рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради „Про відміну рішення виконкому від 23.09.09 № 275 та п. ІІ рішення виконкому від 28.10.09 № 326", оформленого як адміністративний позов, зауважує, що судом відмовлено у прийнятті зазначеного позову не через непідсудність спору господарському суду по суті, а через допущену при написанні позовної заяви описку у зазначенні його як адміністративного.

Представники відповідача виконавчого комітету та третьої особи Ужгородської міської ради проти позову заперечили. Стверджують, що даний спір непідвідомчий господарському суду, оскільки відносини, що склались між сторонами, не мають характеру господарських, провадження у справі просять припинити. Вважають, що спірні правовідносини між позивачем та виконавчим комітетом Ужгородської міської ради склалися у сфері реалізації суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій щодо прийняття, внесення змін, скасування рішень у сфері архітектури, будівництва; згідно з ч. 1 ст. 17 КАС України на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, поширюється юрисдикція адміністративних судів. Щодо суті спору наголошують на порушенні ФОП ОСОБА_1 строків, визначених Положенням про порядок будівництва та використання міських авто зупинок - комплексів, затвердженим рішенням Ужгородської міської ради № 894 від 28.02.2006 року, зокрема, щодо отримання дозволу на проведення будівельних робіт в інспекції ДАБК та завершення робіт по спорудженню зупинки та по введенню її в експлуатацію. Повідомили, що згідно з відповіддю Департаменту Ужгородської міської ради за № 684/24-10 від 20.05.2014 року ні договорів оренди, ні договорів безоплатного користування авто зупинкою - комплексом, ні договорів земельних сервітутів з ФОП ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 не укладалось. Посилаючись на встановлений вищевказаним Положенням термін будівництва (2 місяці з дня надання дозволу на виконання будівельних робіт інспекцією ДАБК), вважають, що на момент прийняття оспорюваного рішення вже не існувало жодних цивільно - правових стосунків з позивачем.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників учасників спору, суд встановив:

Рішенням Ужгородської міської ради від 28.02.2006 року № 894 затверджено Положення про порядок будівництва та використання авто зупинок - комплексів, яким регламентовано питання створення і подальшого використання авто зупинок -комплексів як малих архітектурних форм з метою залучення інвестицій у розвиток транспортної інфраструктури міста для підвищення якісного рівня сервісу пасажирських перевезень. Положенням визначено порядок надання дозволу на будівництво авто зупинок - комплексів користувачами - фізичними або юридичними особами, які фінансують будівництво авто зупинок - комплексів та використовують їх для здійснення підприємницької діяльності, умови будівництва, правова реєстрація, права та обов'язки користувача. Зокрема, пунктами 3, 4 розділу „Порядок надання дозволу на будівництво авто зупинок - комплексів" передбачено, що підставою для проведення проектних робіт по спорудженню авто зупинки - комплексу є рішення виконкому та архітектурно - планувальне завдання; підставою для будівництва є погоджений головним архітектором проект та дозвіл інспекції архітектурно - будівельного контролю на виконання будівельних робіт.

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2014 року у справі № 907/335/14

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 326 від 28.10.2009 року внаслідок виправлення технічної помилки у рішенні виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 23.09.2009 року № 275 останнє викладено у новій редакції, зокрема, ІІ.1. наступного змісту: надати вихідні дані на облаштування автобусної зупинки в комплексі з торговим павільйоном ПП ОСОБА_1 на АДРЕСА_2.

Матеріалами справи підтверджено проведення позивачем проектних робіт, одержання дозволу на виконання будівельних робіт від 02.04.2010 року № 558, а також здійснення будівництва об'єкту (згідно інформації, викладеної у листі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області від 27.05.2014 року № 08-11/878В у відповідь на звернення підприємця ОСОБА_1, зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації з „Облаштування автобусної зупинки під магазин - автозупинку" по АДРЕСА_2 за № ЗК 142141330371). Порушення строків будівництва позивач пояснює крадіжкою будівельного обладнання та матеріалів з будівельного майданчика.

Оспорюваним рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.04.2014 року № 104 „Про відміну рішення виконкому від 23.09.09 № 275 та п. ІІ рішення виконкому від 28.10.09 № 326" визначено: скасувати надання згоди та вихідних даних на облаштування автобусної зупинки в комплексі із торговим павільйоном по АДРЕСА_2 приватному підприємцю ОСОБА_1; рішення виконкому від 23.09.2009 р. № 275 „Про облаштування автобусної зупинки" та п. ІІ рішення виконкому від 28.10.2009 р. № 326 визнати такими, що втратили чинність; власникам конструкції здійснити її демонтаж протягом двох тижнів.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши правовідносини сторін та здійснивши їх правову кваліфікацію, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про припинення провадження у справі та обґрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.

Визначаючи підвідомчість даного спору, суд керується ч. 3 ст. 22 Закону України „Про судоустрій та статус суддів", відповідно до якої місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських відносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності; ст. ст. 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України, які регламентують розгляд справ в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер; постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (з наступними змінами).

Судом встановлена наявність умов, за яких спір є підвідомчим господарському суду, а саме, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин.

Визначаючи відносини сторін як господарські, суд виходить з наступного. Відповідно до пунктів 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2014 року у справі № 907/335/14

державної влади або органів місцевого самоврядування. У вирішенні питання щодо підвідомчості спору суд аналізує не лише предмет і склад сторін спору, але і його підставу, яка розкриває характер спірних правовідносин між сторонами і вказує на рівність або адміністративне підпорядкування сторін спору. Проведеним аналізом встановлено, що спір має не публічно - правовий, а приватно - правовий характер, оскільки стосується цивільних прав суб'єкта господарювання на користування побудованим об'єктом; спір спрямований на захист власника інвестиції, виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на користування створеним ним майном, є спором про цивільне право; оспорюваний акт є індивідуальним актом органу місцевого самоврядування, яким реалізовано волевиявлення територіальної громади в особі її виконавчого органу як учасника цивільно - правових відносин, та яким припинено цивільні права позивача на користування об'єктом будівництва, отже, спірне рішення не є правовим актом управління, спір щодо його оскарження має приватно - правовий характер, є підвідомчим господарському суду, оскільки територіальна громада у відповідності до ст. 169 Цивільного кодексу України через орган місцевого самоврядування діє на рівних правах з іншим учасником цивільних відносин.

При визначенні підвідомчості даного спору суд враховує також роз'яснення, викладені у п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 10 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", згідно яких господарські суди на загальних підставах розглядають, зокрема, спори у сфері містобудування, в тому числі за участю центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури, а також у п. 17, яким визначено, що до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах: а) про оскарження нормативно - правових актів, ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність; б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами у сфері господарювання; в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління; г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

З огляду на викладене та враховуючи передбачене вищевказаним Положенням про порядок будівництва та використання авто зупинок-комплексів право позивача на безкоштовне користування автозупинкою - комплексом протягом 10 років як компенсацію витрат на будівництво, наявність між сторонами господарських відносин та спору про право є очевидним.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд зазначає наступне.

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2014 року у справі № 907/335/14

Відповідно до норми ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів; права та законні інтереси захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до пункту 10 статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) визначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є „гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Слід вказати, що ні стаття 26, ні стаття 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", не містять прямого дозволу органу місцевого самоврядування скасовувати власні рішення.

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 11.06.2014 року у справі № 907/335/14

При цьому, Конституційний суд у розглядуваному рішенні зазначив, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити в них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з Конституцією України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 3, 8, 19). Організація та діяльність органів місцевого самоврядування регулюється Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (розділ II). Тому ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, а самі ці органи як носії публічної влади є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (частина перша статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Враховуючи, що відмінені оспорюваним рішенням індивідуально-правові акти є юридичними фактами, на підставі яких у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 виникли конкретні права та обов'язки, одностороннє їх скасування виконавчим комітетом Ужгородської міської ради порушує право позивача на розгляд справи відповідно до встановленої Конституцією і законами України процедури, тобто в судовому порядку. Наведене дає підстави для висновку про перевищення виконавчим комітетом Ужгородської міської ради повноважень при прийнятті оспорюваного рішення.

З огляду на викладене, рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 02.04.2014 року № 104 слід скасувати, позов підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 1827 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинним та скасувати рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 104 від 02.04.2014 року „Про відміну рішення виконкому від 23.09.09 № 275 та п. ІІ рішення виконкому від 28.10.09 № 326".

3. Стягнути з виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород, вул. Поштова, 3, код ЄДРЮОФОП 02313559 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, код ЄДРЮОФОП НОМЕР_1 суму 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 16.06.2014 року

Суддя В.В. Мокану