Ухвала

від 05.06.2014 по справі 2а-609/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-609/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

05 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаль М.І.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сантехснаб» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Сантехснаб» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000632320 від 04.10.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2012 року позовні вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що податковим органом було проведено документальну виїзну перевірку ТОВ «Сантехснаб» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносин з ТОВ «РМА-Груп», ТОВ «Сана Груші», ТОВ «Амброзисс», ТОВ «Адрія Плюс», ТОВ «Аргус», ТОВ «Дах Майстер Плюс» за період 2010 - 2011 років, за результатами якої складено акт від 22.09.2011 року за № 6473/23-6/36940243.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пп.7.4.1, п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.5, пп. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податку на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 14 971,00 грн.;

- п.198.3, п. 198.1, п. 198,6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання всього у сумі 26 342 грн.

Заперечення позивача на акт перевірки залишено без змін.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 04.10.2012 року № 0000632320 про сплату 45 057,00 грн. (за основним платежем - 41 313,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3744,00 грн.) податку на додану вартість, застосованих за порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями).

За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів зазначене вище податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги - без задоволення.

Вирішуючи питання щодо правомірності податкового повідомлення-рішення колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

Так, між ТОВ «АМБРОЗИСС» (продавець) та ТОВ «Сантехснаб» (покупець) укладено договір № 25/03/11 від 25.03.2010 року, між ТОВ «АДРІЯ ПЛЮС» (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір № 03/05/11 від 03.05.2010 року, між ТОВ «РМА-Груп» (продавець) та ТОВ «Сантехснаб» (покупець) укладено договір № 01/10/10 від 01.10.2010 року, між ТОВ «АРТУС» (продавець) та ТОВ «Сантехснаб» (покупець) укладено договір № 26/04/10 від 26.04.2010 року, між ТОВ «САНА ГРУПП» (продавець) та ТОВ «Сантехснаб» (покупець) укладено договір № 20/03/11 від 21.03.2010 року, між ТОВ «ДАХ МАЙСТЕР ПЛЮС» (продавець) та ТОВ «Сантехснаб» (покупець) укладено договір № 03/09/10 від 03.09.2010 року, за пунктами 1.1 яких продавець зобов'язується на умовах даного договору передати у власність покупця товар, зазначений у рахунку-фактурі (видатковій накладній), які після підписання є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується оплатити та прийняти цей товар.

Найменування, асортимент, кількість та ціна партії товару, чи декількох партій товару визначені рахунком-фактурою, складені на підставі прайс-листа продавця та заявки покупця.

Зобов'язання сторін за договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується прибутковими накладними, видатковими накладними, податковими накладними, виписками по банківським рахункам, довіреностями, тощо.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивачем було порушено вимоги ст.228 ЦК України щодо укладення правочинів, які суперечить моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, отже, є нікчемним, а первинні документи, що виписані контрагентами не можуть бути прийняті до уваги як документи, що підтверджують правомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених за товари (послуги) по операціям з ТОВ «РМА-Груп», ТОВ «Сана Груп», ТОВ «Амброзисс», ТОВ «Адрія Плюс», ТОВ «Артус»та ТОВ «Дах Майстер Плюс».

Даний висновок апелянтом мотивований тим, що згідно бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкового зобов'язання в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» ТОВ «РМА-Груп», ТОВ «Сана-Груп», ТОВ «Амброзисс», «ТОВ «Адрія Плюс», ТОВ «Артус» та ТОВ «Дах Майстер Плюс» зареєстровані в ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва, стан платника - « 8» (до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням). Свідоцтва платників ПДВ анульовані відповідно 26.07.2011 року, 25.06.2011 року; 01.08.2011 року, 08.09.2010 року, 05.10.2010 року, 28.09.2010 року. Крім того, наявні постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України за фактом створення та придбання невстановленими слідством особами ряду підприємств, в т.ч. ТОВ «РМА-Груп», ТОВ «Сана-Груп», ТОВ «Амброзисс», ТОВ «Адрія Плюс», ТОВ «Дах Майстер Плюс».

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Слід зазначити, що протоколи допиту свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, згідно з положеннями ст.323 Кримінально-процесуального кодексу України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому, згідно ст.76 КАС України, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі.

За ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1, 2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені документи мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Згідно з п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період проведення перевірки), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній в період проведення перевірки), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п.7.5.1 п.7.5. вказаної правової норми датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, колегія суддів приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналогічні норми містяться й у Податковому кодексі України.

Так, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Виходячи з правових приписів п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, що і було зроблено.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, доводи апелянта щодо безтоварності господарських не підтверджені відповідними доказами, а посилання на фіктивність підприємств на підставі відсутності їх за юридичною адресою не є достатнім для можливості стверджувати про безтоварність господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

Укладаючи угоди зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено обґрунтованість і законність прийнятого спірного повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 13.06.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.