Ухвала

від 05.06.2014 по справі 809/2592/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 року м. Львів Справа № 876/14683/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря - Волошин М.М.,

представника позивача - Людкевича Р.В.,

представника відповідача - Джоголика Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року по справі № 809/2592/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західтранспарк» до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західтранспарк» (далі - ТзОВ «Західтранспарк») звернулося до суду з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській (далі - Калуська ОДПІ), в якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Калуської ОДПІ від 06 червня 2013 року № 000054220, № 000057220 та № 000055220.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року вказаний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Калуської ОДПІ від 06 червня 2013 року № 000054220, № 000057220 та № 000055220.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, Калуська ОДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 24 травня 2013 року № 1366/22-0/37638161, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність цих податкових повідомлень-рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковим.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 24 травня 2013 року № 1366/22-0/37638161, складеного за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Західтранспарк» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецтехнопласт» (далі - ТзОВ «Спецтехнопласт») за липень-вересень 2012 року, Калуською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 червня 2013 року № 000055220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 59248.00 грн., з яких на 47398.00 грн. за основним платежем та на 11850.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 000054220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 54549.00 грн., з яких на 43639.00 грн. за основним платежем та на 10910.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 000057220, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2012 року в розмірі 1502.00 грн.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 47398.00 грн., а також пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 43639.00 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 1502.00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій та нікчемність договорів укладених позивачем з його контрагентом ТзОВ «Спецтехнопласт». На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відомості, які містяться в акті, складеному працівниками ДПІ в Оболонському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «Спецтехнопласт» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 січня 2012 року по 31 січня 2013 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ТзОВ «Західтранспарк» вимог податкового законодавства, а саме завищення від'ємного значення суми податку на додану вартість, завищення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «Спецтехнопласт», що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пункту 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі Калуською ОДПІ не надано суду жодних належних та допустимих доказів.

Натомість у матеріалах справи наявна копія укладеного між ТзОВ «Західтранспарк» та ТзОВ «Спецтехнопласт» договору купівлі-продажу від 18 липня 2012 року № 4/07/12, відповідно до якого останній зобов'язувався передати позивачеві у власність запасні частини до автомобільної та сільськогосподарської техніки і обладнання, а позивач в свою чергу прийняти такий товар та оплатити у відповідності з рахунком та накладними. Поставка товару повинна була здійснюватись у відповідності з Міжнародними правилами «Інкотермс-2000».

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом позивачем надано суду копії податкових накладних, видаткових накладних, звітів про дебетові і кредитові операції по рахунку ТзОВ «Західтранспарк», платіжних доручень.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім цього, придбані у ТзОВ «Спецтехнопласт» запчастини використовувались позивачем ним для ремонту власних вантажних автомобілів, в підтвердження чого надано суду копії акту списання від 30 вересня 2012 року № СпТ-000003 та журналу-ордеру і відомості по рахунку 10 Основні засоби за період з 01 січня 2012 року по 30 грудня 2012 року.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент ТзОВ «Спецтехнопласт» були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на прибуток та податку на додану вартість.

З врахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції між ТзОВ «Західтранспарк» та ТзОВ «Спецтехнопласт» реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даним контрагентом податкових накладних відомості відповідають дійсності.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на прибуток та податком на додану вартість з врахуванням господарських відносин з ТзОВ «Спецтехнопласт», а відтак, про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року по справі № 809/2592/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст ухвали виготовлено 10 червня 2014 року.