Постанова

від 30.05.2014 по справі 810/2578/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 травня 2014 року № 810/2578/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області (далі по тексту - відповідач) в якому просить: скасувати постанову від 08 січня 2014 року головного управління державного виконавця Шмідт К.В. відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 844171,20 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2014 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про скасування постанови передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

За результатом автоматичного розподілу, адміністративну справу № 810/2578/14 передано на розгляд судді Гарнику К.Ю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2014 року адміністративну справу № 810/2578/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 27 травня 2014 року.

У судовому засіданні 27 травня 2014 року представник позивача підтримав адміністративний позов в повному обсязі, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

На виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області перебував виконавчий лист № 2-715/2011 від 24 лютого 2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки а саме: земельну ділянку загальною площею 4,0469 га у межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 - 3222789200:00:016:0042, кадастровий номер земельної ділянки № 2 - 3222789200:00:016:0048, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, територія Ясногородської сільської ради, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 703834 від 21 грудня 2006 року, з початковою ціною 3 835 980, 00 грн., шляхом реалізації вказаного предмету іпотеки з прилюдних торгів.

Відповідно, постановою Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області від 18 квітня 2012 року відкрито виконавче провадження № 32214389 за вищезазначеним виконавчим листом, надано Боржнику семиденний строк з моменту винесення постанови для самостійного виконання рішення.

Боржником у вищезазначеному виконавчому провадженні визначено ОСОБА_1, стягувачем - ПАТ «АБ «Укргазбанк».

18 квітня 2012 року винесено постанову арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

27 квітня 2012 року складено вимогу державного виконавця, згідно якої в зв'язку з необхідністю проведення опису та арешту майна боржника, а саме земельних ділянок, запропоновано Боржнику з'явитись 14 травня 2012 року о 11:00 год. за адресою: Київська область, Макарівський район, Ясногородська сільська рада.

14 травня 2012 року складено акт опису майна № 32214389 земельних ділянок НОМЕР_1 - 3222789200:00:016:0042, кадастровий номер земельної ділянки № 2 - 3222789200:00:016:0048, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, територія Ясногородської сільської ради, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, що належить ОСОБА_1.

У подальшому, на підставі заяви ПАТ «АБ «Укргазбанк» від 25 травня 2012 року, винесено постанову від 29 травня 2012 року про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Згідно Висновку про експертну грошову оцінку земельних ділянок загальною площею 4,0469 га, що розташовані за адресою: Київська область, Макарівський район, Ясногородська сільська рада, власником яких є ОСОБА_1 - загальну ринкова вартість об'єкту оцінки становить 571276,00 грн.

Слід зазначити, що згідно заявки на реалізацію арештованого майна від 24 вересня 2012 року, нерухоме майно, а саме: земельна ділянка загальною площею 4,0469 га у межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 - 3222789200:00:016:0042, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 - 3222789200:00:016:0048, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, територія Ясногородської сільської ради, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, що належить ОСОБА_1 передано на реалізацію із визначенням початкової ціни в 571276,00 грн.

Проте, згідно актів № 31891824/2 та № 31891824/2 про переоцінку арештованого майна, загальна вартість арештованого нерухомого майна становила 422744,24 грн.

Матеріали виконавчого провадження свідчать, що тричі призначались прилюдні торги з реалізації арештованого майна, яке належить ОСОБА_1, проте, у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців торги не відбувались.

На підставі вищевикладеного, Стягувач за виконавчим провадженням ПАТ «АБ «Укргазбанк» листом від 20 грудня 2013 року № 11811/9714/2013 звернулось до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області із заявою про оформлення придбання ПАТ «АБ «Укргазбанк» предмету іпотеки за початковою ціною, що становить 571 276,00 грн. без урахування ПДВ, шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни майна, здійснити дії, визначені ст.ст. 47, 49 Закону України «Про іпотеку» та ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження».

08 січня 2014 року відповідачем винесено постанову про передачу майна Стягувачу в рахунок погашення боргу, згідно якого передано майно боржника, а саме, земельну ділянку загальною площею 4,0469 га у межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки №1 - 3222789200:00:016:0042, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 - 3222789200:00:016:0048, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, територія Ясногородської сільської ради, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, стягувачу в рахунок погашення боргу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалось на реалізацію, а саме 571 276,00 грн.

Також, постановами Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області від 08 січня 2014 року повернено виконавчий лист Стягувачу та звільниено з-під арешту наступне майно: земельну ділянку загальною площею 4,0469 га у межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 - 3222789200:00:016:0042, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 - 3222789200:00:016:0048, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, територія Ясногородської сільської ради, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, що належить боржнику.

При цьому, постановою Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області від 08 січня 2014 року стягнено виконавчий збір з Боржника у розмірі 844171,20 грн.

Вищезазначену постанову про стягнення виконавчого збору виділено в окреме виконавче провадження № 41413105, в межах якого винесено постанову від 15 січня 2014 року про арешт майна боржника а оголошення заборони на його відчуження.

Саме не погоджуючись з названою постановою позивач звернувся з відповідним позовом до суду, в якому просить визнати її протиправною та скасувати.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходить зі змісту положень частини 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, при визначенні юрисдикції суд виходить з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Частиною 4 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

У розумінні статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.

У той же час, згідно пункту 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

За змістом пункту 7 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

За результатом аналізу наведених правових норм, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Згідно зі статтею 124 Конституції України всі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606 - XIV у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 21.04.1999р. № 606 - XIV).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 21.04.1999р. № 606 - XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 1 названого Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України від 21.04.1999р. № 606 - XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 27 названого Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Посилаючись на наведені положення Закону України від 21.04.1999р. № 606 - XIV, представник відповідача, під час розгляду справи, наполягав на їх дотриманні державним виконавцем під час винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження та зазначення в ній строку для добровільного виконання виконавчого листа.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України від 21.04.1999р. № 606 - XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

У той же час, як вбачається зі змісту виконавчого листа Макарівського районного суду Київської області, в ньому зазначено про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення позовних вимог ПАТ «АБ «Укргазбанк» шляхом продажу його на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Порядок звернення стягнення на майно передбачений главою 4 Закону України від 21.04.1999р. № 606 - XIV.

Так, частинами 1 та 6 статті 52 названого Закону закріплено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Частиною 8 статті 54 Закону України від 21.04.1999р. № 606 - XIV передбачено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, згідно статті 39 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003р. №898-IV за наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Окрім того, у статті 11 названого Закону міститься застереження, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що реалізація заставленого майна може бути проведена виключно органами державної виконавчої служби, а поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем в межах вартості майна, переданого у заставу.

З огляду на викладене, позивач не мав можливості виконати рішення суду в добровільному порядку, у строки, зазначені в постанові про відкриття виконавчого провадження, шляхом перерахування грошових коштів, оскільки вартість заставленого майна визначена не була.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, виконавчий збір визначено як санкцію відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.

Проте, враховуючи наведені вище обставини, а саме відсутність у позивача можливості провести добровільне виконання судового рішення, підстави для притягнення його до відповідальності за таке невиконання у строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження у відповідача були відсутні.

Крім того, суд погоджується з посиланнями позивача щодо необґрунтованості визначеного у оскаржуваній постанові розміру виконавчого збору.

Як зазначено вище, позивач як поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Проте, визначаючи розмір виконавчого збору, державний виконавець виходив із суми заборгованості саме боржника, у той час як у позивача - поручителя зобов'язання по погашенню всієї суми заборгованості відсутні. Не покладеного на останнього такого обов'язку рішенням Макарівського районного суду Київської області, на виконання якого видано виконавчий лист, що перебуває на виконанні у відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про можливість визначення розміру виконавчого збору виключно після отримання висновку про вартість майна, що перебуває у заставі, інформація з якого може бути підставою для проведення поручителем дій щодо погашення заборгованості у добровільному порядку шляхом перерахування грошових коштів, а у разі не вчинення таких дій виникають підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Відповідні висновку суду не спростовуються приписами частини 2 статті 28 Закону України від 21.04.1999р. № 606 - XIV, якою закріплено виключний перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується та відсутність у ньому такої підстави, як проведення реалізації заставленого майно, оскільки положення наведеної статті не можуть бути застосовані без урахування положень Закону України «Про іпотеку».

Наведені висновки суду узгоджуються з практикою Київського апеляційного адміністративного суду, викладеною в ухвалах від 22 січня 2013 року у справі №2а-12035/12/2670, від 16 квітня 2013 року у справі №2а-13006/12/2670, від 13 серпня 2013 року у справі № 826/6179/13-а та постановах від 09 лютого 2012 року у справі №2а-7563/11/2670, від 12 вересня 2013 року у справі №826/171/13-а.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б підтвердили правомірність оскаржуваної постанови, відповідачем суду не надано.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2.Скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області від 08 січня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 844171,20 грн.

3.Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник