Ухвала

від 24.12.2014 по справі 810/2578/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2578/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

24 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді: Старової Н.Е.,

суддів: Файдюка В.В., Чаку Є.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області про скасування постанови відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області від 08.01.2014 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 844 171,20 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2014 року дану справу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2014 року адміністративний позов в задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Справа розглянута відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у відповідача перебував виконавчий лист №2-715/2011 від 24.02.2012 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку загальною площею 4,0469 га у межах згідно з планом, що знаходиться за адресою: Київська область, Макарівський район, територія Ясногородської сільської ради, та належить ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №703834 від 21.12.2006 року, шляхом реалізації вказаного предмету іпотеки з прилюдних торгів.

Відповідачем постановою від 18.04.2012 року відкрито виконавче провадження №32214389 за вищезазначеним виконавчим листом, та надано позивачу як боржнику семиденний строк з моменту винесення постанови для самостійного виконання рішення. Стягувачем у даному виконавчому провадженні є ПАТ «АБ «Укргазбанк».

18.04.2012 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно Висновку про експертну грошову оцінку земельних ділянок загальною площею 4,0469 га, що розташовані за адресою: Київська область, Макарівський район, Ясногородська сільська рада, власником яких є ОСОБА_2, загальна ринкова вартість об'єкту оцінки становить 571 276,00 грн.

Згідно заявки на реалізацію арештованого майна від 24.09.2012 року, нерухоме майно, а саме: земельна ділянка загальною площею 4,0469 га, що належить позивачу, передано на реалізацію із визначенням початкової ціни в 571 276,00 грн.

Проте, згідно актів №31891824/2 та № 31891824/2 про переоцінку арештованого майна, загальна вартість арештованого нерухомого майна становила 422 744,24 грн.

Слід також зазначити, що тричі призначались прилюдні торги з реалізації арештованого майна, але у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців торги не відбувались.

В зв'язку з вищевикладеним, стягувач за виконавчим листом - ПАТ «АБ «Укргазбанк» звернувся до відповідача із заявою про оформлення придбання ПАТ «АБ «Укргазбанк» предмету іпотеки за початковою ціною, що становить 571 276,00 грн., шляхом заліку забезпечених вимог в рахунок ціни майна, та здійснення дій, визначених ст.ст. 47 , 49 Закону України «Про іпотеку» та ч.8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» .

08.01.2014 року відповідачем винесено постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, згідно якого передано майно боржника, а саме, земельну ділянку загальною площею 4,0469 га, за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалось на реалізацію, а саме 571 276,00 грн.

Крім цього, постановою Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області від 08.01.2014 року стягнено виконавчий збір з позивача у розмірі 844 171,20 грн. Не погоджуючись з даною постановою, позивач оскаржив її в судовому порядку.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця вчинені з порушенням чинного законодавства, оскільки позивач не мав можливості виконати рішення суду в добровільному порядку, у строки, зазначені в постанові про відкриття виконавчого провадження, шляхом перерахування грошових коштів, оскільки вартість заставленого майна визначена не була, а поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем в межах вартості майна, переданого у заставу. Крім того, реалізація заставленого майна може бути проведена виключно органами державної виконавчої служби, відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» , що виключає виконання необхідних дій у добровільному порядку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та

інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст.6 Закону №606-XIV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст.17 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом , серед яких є виконавчі листи.

Предметом видання виконавчого листа є звернення стягнення земельну ділянку, яка належить на праві власності позивачу.

Порядок звернення стягнення на майно передбачений главою 4 Закону №606-XIV .

Частинами 1, 6 ст.52 Закону №606-XIV передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до ч.8 ст.54 Закону №606-XIV примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку» .

Частиною 1 ст.41 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» , з дотриманням вимог цього Закону .

Частиною 1 ст.62 Закону № 606-XIV передбачено, що реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом , та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону , здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Отже, з наведених правових норм слідує, що реалізація майна, на яке звернуто стягнення, як на предмет іпотеки, здійснюється виключно державним виконавцем не інакше, ніж на прилюдних торгах, ініційованих державним виконавцем в межах виконавчого провадження, а не іпотекодавцем самостійно, що у свою чергу виключає можливість добровільно виконати виконавчий напис у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження .

Частиною 1 ст.28 Закону №606-XIV , на яку посилається апелянт, як на правову підставу для винесення спірної постанови передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Отже, відповідно до наведеної норми, стягнення виконавчого збору є заходом відповідальності за невиконання боржником рішення майнового характеру у визначений строк у добровільному порядку, тоді як у спірному випадку виконання виконавчого запису про звернення стягнення на земельну ділянку виключає проведення реалізації предмета іпотеки самостійно позивачем у 7-денний термін з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.

За наведених обставин, встановлених колегією суддів, виконавчий збір як санкція відповідальності майнового характеру не може бути застосований до особи, яка самостійно не могла виконати вимогу державного виконавця у встановлений строк.

Дослідивши матеріали, та встановивши обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у тому, що позивачем надано до суду докази, що спростовують правомірність дій державної виконавчої служби.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу . Відповідач як суб'єкт владних повноважень в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, належним чином не довів та не обгрунтував провомірність своїх дій щодо винесення спірної постанови.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги, не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 30.05.2014 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

За таких обставин, у відповідності до ст.200 КАС України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.