Ухвала

від 17.04.2014 по справі 814/1689/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

17 квітня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/1689/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Конвеєрмаш» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Конвеєрмаш» звернулось до адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 24.12.2012 року № 0002942301 та № 0002932301, якими Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 213 717 грн. та з податку на прибуток на 28 943 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з його контрагентами - ПП «Мгновение Юг», ТОВ «Спецмонтаж-СВ», ТОВ «Август» та ТОВ «Юні Трейд Компані», безпідставне віднесення Товариством вартості отриманих товарів (робіт, послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення до податкового кредиту не ґрунтуються на законі та суперечать фактичним обставинам справи. В свою чергу, підтвердженням реального змісту (товарності) господарських операцій є наявна первинна документація.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 10.12.2012 року №3729\22-200\00211381 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Конвеєрмаш» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Агрометал», ПП «Мгновение Юг», ТОВ «Спецмонтаж-СВ», ТОВ «Укр БУД Сервіс», ТОВ «Майстерня Заходів», ТОВ «Август» та ТОВ «Юні Трейд Компані» за період з 01.09.2010 року по 30.09.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.1,2 ст.215, п.п.1.5 ст.203 ЦК України, в результаті чого занижено податок на прибуток у І кварталі 2011 року за недійсними правочинами в сумі 28 942 грн., та п.п.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в сумі 198 844 грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що у вказаному періоді позивачем відображено валові витрати та сформовано податковий кредит по ПДВ за господарськими операціями з контрагентами - ПП «Мгновение Юг», ТОВ «Спецмонтаж-СВ», ТОВ «Август» та ТОВ «Юні Трейд Компані», діяльність яких спрямована лише на отримання податкової вигоди. За висновком ДПІ, в ході перевірки встановлено, що укладені договори не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, усі операції з поставки товарів та надання послуг не спричиняють реального настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, тому укладені позивачем угоди з зазначеними контрагентами є нікчемними та недійсними.

Такого висновку податковий орган дійшов з огляду на те, що при проведенні аналізу даних, отриманих за результатами співставлення обробки системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та даними податкових декларацій з ПДВ встановлено взаємовідносини позивача з контрагентами, по яким, відповідно до отриманих матеріалів перевірок, встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Зазначені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що укладені між позивачем та його контрагентами угоди є нікчемними та не мали реального характеру.

За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість та бути віднесеними до складу валових витрат Підприємства.

За наслідками перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.12.2012 року - № 0002942301, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 213 717 грн., з яких 198 844 грн. - за основним платежем, 14 873 грн. - за штрафними санкціями, та № 0002932301, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 28 943 грн. (в т.ч. за основним платежем - 28 942 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковій кредит, складені у відповідності до вимог Податкового кодексу України, містять всі необхідні реквізити, які дають змогу ідентифікували контрагента позивача. На час здійснення господарських операцій з позивачем безпосередні постачальники Товариства були зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право виписувати податкові накладні. Податковий орган не наділений повноваженнями щодо встановлення в актах перевірки факту нікчемності або недійсності правочинів, укладених суб'єктами господарювання. Якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру, податковий орган не має підстав для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ та на відображення у складі валових витрат витрати з придбання товару.

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним, з огляду на наступне.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч. 1 ст. 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228).

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як встановлено судом першої інстанції при розгляді справи, відповідачем не надано достатніх доказів, які б підтверджували його доводи щодо відсутності у позивача адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, які стали підставою вважати укладені ним правочини фіктивними.

До того ж, як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом не надано жодного доказу, що зміст укладених договорів суперечать нормам ЦК України та моральним засадам суспільства, оскільки вищенаведеними доказами по справі встановлено факт здійснення позивачем господарської діяльності з зазначеними в каті перевірки контрагентами.

В свою чергу, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як вбачається з установлених судом першої інстанції обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, ПАТ «Конвеєрмаш» за період з 01.09.2010 року по 30.09.2012 року здійснювало операції з придбання у ТОВ «Агрометал» феромарганцю за договором від 02.09.2011 року, у ПП «Мгновеніе Юг» спецодягу та металевих виробів за договором від 15.11.10 року №15/11, послуг з транспортно-експедиційного обслуговування вантажу та послуг з монтажу конвеєрного обладнання за договором від 16.11.10 року. Позивачем було включено до складу валових витрат суми витрат по придбанню вказаного товару у сумі 2 438 763,95 грн. та включено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 484 496,14 грн.

На підтвердження факту придбання товару (матеріальних цінностей) позивачем надано договори, податкові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, які виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» та п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Судом першої інстанції встановлено, що придбання позивачем товарів (робіт, послуг) здійснювалося з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, номенклатура таких товарів (робіт, послуг) відповідає основним видам господарської діяльності позивача.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Нікчемність названих договорів та безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами податкова інспекція обумовлює відсутністю у названих постачальників об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу. Однак ці доводи податкового органу не можуть вважатися об'єктивними та обгрунтованими, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Що ж стосується доводів податкового органу щодо відсутності контрагентів позивача за місцезнаходженням, то чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника зі місцем реєстрації.

Судом першої інстанції цілком обгрунтовано відхилені доводи податкового органу щодо наявності певних недоліків при заповненні товарно-транспортних накладних, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зроблений висновок щодо реальності здійснення господарських операції позивача, на підставі яких ним були сформовані дані податкового обліку. При цьому судом надано належну правову оцінку первинним документам, які підтверджують виконання сторонами договорів поставки, а отже і правомірність включення сум податку на додану вартість за даними операціями до податкового кредиту відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та віднесення позивачем витрат до складу валових витрат згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Конвеєрмаш» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.