Постанова

від 17.06.2014 по справі 826/3512/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 червня 2014 року № 826/3512/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Хімконтракт» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 25.02.2014 № 29026552208 та № 29126552208.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судове засідання 03.06.2014 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.02.2014 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Хімконтракт» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» за період діяльності з 01.03.2011 по 30.11.2011 ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено Акт № 124/26-55-22-08/21580668 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 111474,82 грн., а також порушення ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 129033 грн.

25.02.2014 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 29026552208, яким у зв'язку з порушенням ст. 185, п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 111475 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 25775 грн.;

№ 29126552208, яким у зв'язку з порушенням пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 129033 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

При цьому, в Акті перевірки встановлено, що у період з 01.01.2011 по 31.10.2011 директором ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» був ОСОБА_1, у період з 01.11.2011 по 31.12.2012 - ОСОБА_2, у період з 01.01.2013 по 30.04.2013 - ОСОБА_3

Як встановлено судом, позивачу на підставі договорів поставки від 01.03.2011 № 0103-11 та від 01.09.2011 № 0109-11 з ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» (далі - Договори) у період з 14.03.2011 по 03.10.2011 поставлено посуд (стакани, ложки тарілки тощо) та продовольчі товари (салат, кріп, цибуля, картопля, морква тощо) в асортименті, що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит за такий період на суму у розмірі 92828,55 грн. Як зазначено в Акті перевірки та підтверджується наявними в матеріалах реєстрами платіжних документів позивач вказані товари оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні вказану суму ПДВ.

Водночас, з аналізу Актів перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 111474,82 грн., а також порушення ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 129033 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок:

отримання акту Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.07.2013 № 30/22-2/30523272 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана», відповідно до висновку якого не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з підприємствами-покупцями та підприємствами-постачальниками за період з 01.01.2011 по 30.06.2013;

показань при допиті в якості свідка засновника та директора ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» гр. ОСОБА_2 у протоколі допиту свідка від 11.07.2013, який показав, що не має ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності та підпису фінансово-господарських документів ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договорами між ТОВ «Хімконтракт» та ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» у період з 14.03.2011 по 03.10.2011 виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

договором оренди нежитлового приміщення від 01.12.2010 № 2, актом прийому-передачі до нього, договором про співробітництво від 29.01.2011 № 01/01-11, договором оренди приміщення від 01.02.2011, актом прийому-передачі до нього, наказами по підприємству щодо компенсації за використання особистого транспорту працівників ТОВ «Хімконтракт» у зв'язку з використанням останнього у господарській діяльності товариства, видатковими касовими ордерами про виплату такої компенсації, які підтверджують наявність у позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, в тому числі відповідних приміщень та транспортних засобів;

договорами поставки, видатковими накладними до них, які підтверджують факт подальшої реалізації поставленого позивачу ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» товару, на користь третіх осіб.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на акт Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 24.07.201 № 30/22-2/30523272 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана», оскільки, по-перше, посилання на неможливість проведення зустрічної звірки такого постачальника з питань їх взаємовідносин з контрагентами, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10), крім того, неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента не є імперативною ознакою протиправності його діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такими особами (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13), по-друге, будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем суду не надано.

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних Договорів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 у справі № К/9991/82116/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що господарські операції у період з 14.03.2011 по 03.10.2011 між ТОВ «Хімконтракт» та ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» були укладені не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Хімконтракт» та ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення вказаних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок № 969), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 92828,55 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 92828,55 грн., віднесена ТОВ «Хімконтракт» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 969.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» податкових накладних у розмірі 92828,55 грн., за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 29026552208 в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 92828,55 грн. та штрафних санкцій у розмірі 21114,75 грн. (84455 грн.*25%+1 грн.) - безпідставним та неправомірним.

Водночас, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вищевказане, витрати позивача за Договорами з ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» у період з 14.03.2011 по 03.10.2011 підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 29126552208 в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку прибуток у розмірі 107589,78 грн. - безпідставним та неправомірним.

Водночас, як вже було зазначено, директором ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» у період з 01.11.2011 по 31.12.2012 був ОСОБА_2, підписи якого стоять у первинних документах за листопад 2011 року, складених на підтвердження факту виконання вказаного договору від 01.09.2011 № 0109-11, зокрема, ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» виписало позивачу податкові накладні на загальну суму у розмірі 111877,62 грн. (в тому числі ПДВ 18646,27 грн.).

Як видно з матеріалів справи, 11.07.2013 при допиті в якості свідка засновника та директора ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» гр. ОСОБА_2, з попередженням про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань, дачу завідомо неправдивих показань, передбачених ст.ст. 384, 385 КК України, який викликаний для дачі показань у кримінальному провадженні № 32013110090000086, останній показав, що про те, що він став директором та засновником ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» йому нічого не було відомо, мети займатися підприємницькою діяльністю він не мав, жодних документів від імені вказаного товариства, зокрема, договорів, накладних, податкових накладних він не підписував. Всі документи ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана», в яких навпроти ОСОБА_2 стоїть підпис, просить вважати недійсними, оскільки він їх особисто не підписував.

При цьому, суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження особи, яка діяла від імені його контрагента, ідентифікував особу, що підписувала документи від імені ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана».

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 у справі № К/9991/26540/11.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи, що складені з ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» на підставі зазначеного договору видаткові та податкові накладні за листопад 2011 року, які є доказами реальності здійснення господарських операцій, підписані невідомими особами від імені директора ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» гр. ОСОБА_2, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останнього, суд прийшов до висновку, що вказані первинні документи були оформлені з порушенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не беруться судом до уваги як докази реального виконання спірних господарських операцій.

Судом не можуть бути прийняті до уваги похідні документи фінансово-господарської ТОВ «Хімконтракт» з третіми особами, які, на думку позивача, підтверджують виконання спірних операцій за листопад 2011 року з ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана», оскільки за змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт, що гр. ОСОБА_2 не мав наміру здійснювати та не здійснював підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана», суд прийшов до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

Суд вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 у справах № К/9991/59642/12 та № К/9991/59709/12.

Таким чином, з матеріалів справи видно, що головною метою, яку переслідували сторони при здійсненні у листопаді 2011 року спірних операцій, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ «Хімконтракт» податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України.

Згідно з п.п. 2, 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 (далі - Порядок № 969) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Як встановлено судом, податкові накладні виписані ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» у листопаді 2011 року на користь позивача з урахуванням вказаних обставин фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Порядку № 969 підписані невстановленими особами від імені гр. ОСОБА_2, а не останнім, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останнього, а доказів зворотнього суду не надано, у зв'язку з чим дані податкові накладні за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи, що, по-перше, податкові накладні ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» за листопад 2011 року на загальну суму 111877,62 грн. (в тому числі ПДВ 18646,27 грн.) фактично є недійсними, по-друге, ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «Хімконтракт» податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені особи - гр. ОСОБА_2, яка заперечує свою участь у діяльності цього товариства, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, суд приходить до висновку, що віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11.

Згідно з ч. 1 ст. 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 29026552208 в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 18646,27 грн. (111474,82 грн.-92828,55 грн.) та штрафних санкцій у розмірі 4660,25 грн. (25775 грн.-21114,75 грн.) в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність належних правових підстав для визнання протиправним та скасування вказаного рішення ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в цій частині.

Враховуючи безтоварність, тобто лише документальне оформлення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Виробничо-Комерційна фірма «Мілана» за листопад 2011 року, виписані останнім видаткові накладні на користь позивача з урахуванням зазначених обставин фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підписані невстановленими особами від імені гр. ОСОБА_2, а не останнім, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останнього, а доказів зворотнього суду не надано, у зв'язку з чим вказані документи за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування валових витрат, суд приходить до висновку, що витрати ТОВ «Хімконтракт» за вказаними операціями на порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а відтак неправомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 29126552208 в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 21443,22 грн. (129033 грн.-107589,78 грн.) в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність належних правових підстав для визнання протиправним та скасування вказаного рішення ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в цій частині.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень в повній мірі.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

Позивач про присудження судових витрат на його користь з Державного бюджету України не просив.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімконтракт» (01010, м. Київ, вул. Січневого повстання, 11-а, кв. 54, код ЄДРПОУ 21580668) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 29026552208, прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 92828,55 грн. та штрафних санкцій у розмірі 21114,75 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 № 29126552208, прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в частині визначеної суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 107589,78 грн.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко