Ухвала

від 16.06.2014 по справі 820/3724/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2014 р.Справа № 820/3724/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014р. по справі № 820/3724/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укр-Ленд"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укр-Ленд", звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 26.09.2013 року №0001052201 на суму 29651,00грн. та №0001042201 на суму 81478,75 грн., з яких 65183,00 грн. - основний платіж та 16295,75 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання та зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про те, що взаємовідносини позивача із контрагентами - ТОВ "Стандарт Агро Буд" та ТОВ "Цезій", не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 року адміністративний позов було задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 26.09.2013 року №0001052201 та №0001042201.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої було встановлена неможливість реального здійснення даними підприємствами фінансово-господарських операцій із іншими суб'єктами господарювання. В зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "Стандарт Агро Буд" та ТОВ "Цезій" із контрагентами, у т.ч. ТОВ "НВК "Укр-Ленд", та як наслідок, безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по даним взаємовідносинам. Враховуючи наведене, відповідач вказує, що встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "НВК "Укр-Ленд" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та перебуває на обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова.

04.09.2013 року співробітниками ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ "НВК "Укр-Ленд" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "Стандарт Агро Буд" їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпень 2012 року та з ТОВ "Цезій", їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень 2012р., за наслідками якої складено Акт №437/20-30-22-01-14/38000269 від 04.09.2013 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6 ст.201 ПК України, внаслідок формування сум податкового кредиту від здійснення діяльності з постачальниками ТОВ "Стандарт Агро Буд" та з ТОВ "Цезій" занижено ПДВ до сплати за серпень 2012 року на суму ПДВ 65183 грн. та завищення від'ємного значення ПДВ на суму 29651 грн., у тому числі за серпень 2012 року.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова 26.09.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0001042201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 81478,75 грн., в т.ч. за основним платежем - 65183,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16295,75 грн.;

- №0001052201, яким зменшено розмір суми від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 29651 грн.

За результатами адміністративного оскарження винесені податкові повідомлення - рішення залишені без змін, а скарга підприємства - без задоволення.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактично підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання та зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість, слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача - ТОВ "Стандарт Агро Буд" та з ТОВ "Цезій", за наслідками якої була встановлена неможливість реального здійснення даними підприємствами фінансово-господарських операцій із контрагентами, у т.ч. позивачем.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, використання товару (послуг) у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) тягне негативні наслідки лише до цієї особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "НВК "Укр-Ленд" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "Стандарт Агро Буд" та з ТОВ "Цезій".

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по вищезазначених господарських операціях, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.08.2012 року між ТОВ "НВК "Укр-Ленд" та ТОВ "Стандарт Агро Буд" (Постачальник) укладено угоду №Т19-12, відповідно до якої, Постачальник зобов'язується поставити на адресу позивача Товар згідно Специфікацій до даного договору.

У Специфікаціях №1, 2, 3, 4, 5 Сторонами погоджено ціну, кількість, номенклатуру товару. Поставка товару здійснювалася за рахунок Постачальника згідно додаткової угоди до договору від 10.08.2012 року.

На виконання умов вищезазначених договірних відносин, контрагентом було передано у власність позивача товарно-матеріальні цінності, про що свідчать надані позивачем та долучені до матеріалів справи копії відповідних видаткових накладних.

Оплата за отриманий товар проведена в безготівковій формі, про що свідчать надані копії платіжних доручень.

Під час розгляду справи встановлено, придбаний у ТОВ "Стандарт Агро Буд" товар (деталі до гідравлічного устаткування) був в послідуючому використаний позивачем у власній господарській діяльності (виробництво гідравлічного та пневматичного устаткування), а саме вказане устаткування увійшло до складу до глибинних штангових насосів, які в подальшому були реалізовані ПАТ "Укрнафта", ДП із 100% іноземним капіталом "Юсенко Україна" корпорації "Юсенко Інтернешнл ІНК", ПАТ "Державне акціонерне товариство "Черноморнафтогаз", що підтверджується копіями відповідних первинних документів.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2012 року між позивачем та ТОВ "Цезій" було укладено договір №Т02-2/12, відповідно до умов якого ТОВ "Цезій" прийняв на себе зобов'язання по модернізації шафа управління насосом ШУН - 1- ЧРП - 15 Г у кількості 1 шт. Ціну робіт було погоджено у протоколі згоди про договірну вартість. Роботи були виконані контрагентом у повному обсязі, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.08.2012 року.

Крім того, 24.07.2012 року між сторонами було укладено договір №05/12, відповідно до якого ТОВ "Цезій" взяв на себе зобов'язання з модернізації та наладці пульта управління "Пуск-10" станка-качалки ПШГНТ 10-3-5500 у кількості 1 шт. Виконання робіт підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 01.08.2012 року.

24.07.2012 року між позивачем та ТОВ "Цезій" було укладено договір №Т06/12 по доробці редуктора у кількості 1 шт. Виконання робіт підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт від 01.08.2012 року. Станок-гойдалка ПШГНТ було придбано позивачем у ПАТ "Уралтрансмаш" у відповідності до контракту № 3659-1/988 від 04.07.2012 року. У подальшому, після виконання необхідної модернізації та налаштувань станок-гойдалку ПШГНТ було реалізовано ПрАТ "Техноресурс" згідно договору поставки №Т03/12 від 03.07.2012 року.

Також, 27.06.2012 року між ТОВ "НВК "Укр-Ленд" та ТОВ "Цезій" було укладено договір №Т02-1/12, відповідно до умов якого ТОВ "Цезій" прийняв на себе зобов'язання по виконанню робіт по гідравлічним випробуванням насосу гвинтового 6Е2000 у кількості 1 шт. Проведення гідравлічних випробувань передбачено ТУ У 29.1-14331730-001:2007 та здійснюється у відповідності до затвердженої на підприємстві "Технологічної інструкції гідравлічних випробувань штангових скважинних насосів". Виконання робіт підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт від 01.08.2012 року.

Вказані вище роботи виконувалися ТОВ "Цезій" на території позивача за адресою: м.Харків, вул. Спартака, 17.

Крім зазначених вище договорів, позивач уклав з ТОВ "Цезій" ряд договорів поставки №Т04/12 від 20.07.2012 року та №Т07/12 від 01.08.2012 року. Номенклатура, кількість та ціна товару визначалася у підписаних Сторонами Специфікації до договору. Розрахунки між позивачем та ТОВ "Цезій" за укладеними договорами було проведено у безготівковій формі.

Як вказує позивач, поставка товару здійснювалася власним транспортом технічного директора Хірного В.В., оскільки товар, у відповідності до специфікацій, є незначного об'єму, а тому залучати перевізника не було необхідності.

Придбані у ТОВ "Цезій" муфти, у подальшому увійшли до складу глибинних штангових насосів, та були реалізовані ПАТ "Укрнафта". Придбаний позивачем у ТОВ "Цезій" ехолот, був також реалізований в процесі здійснення власної господарської діяльності ПАТ "Укрнафта" згідно договору №20/2521-МТР купівлі-продажу від 15.06.2012 року.

Колегія суддів зауважує, що податковим органом, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи не ставився під сумнів факт наявності у ТОВ "НВК "Укр-Ленд" необхідного кваліфікованого персоналу, складських та виробничих приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей та виробництва готової продукції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що позивачем під час перевірки було надано податковому органу виключно всі первинні документи, які є в наявності на підприємстві і ведення яких є обов'язковим у відповідності до законодавства України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ "НВК "Укр-Ленд" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

На виконання договірних відносин ТОВ "Стандарт Агро Буд" та з ТОВ "Цезій" було виписано на адресу позивача податкові накладні.

Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Стандарт Агро Буд" та з ТОВ "Цезій" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні"

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Доводи апеляційної скарги про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами - ТОВ "Стандарт Агро Буд" та з ТОВ "Цезій", в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом, та як наслідок, правомірність формуванню позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень-рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 року по справі №820/3724/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014р. по справі №820/3724/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Бегунц А.О. Калиновський В.А.