Постанова

від 11.06.2014 по справі 924/331/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2014 р. Справа № 924/331/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Юрчук М.І. ,

судді Крейбух О.Г.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділбудсервіс" на рішення господарського суду Хмельницької області від 15.04.2014 р.

у справі № 924/331/14 (суддя Гладюк Ю.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Край Керама", м.Буча, Київська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділбудсервіс", м.Кам`янець-Подільський, Хмельницька область

про стягнення 47 912, 84 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 15.04.2014 року у справі №924/331/14 (суддя Гладюк Ю.В.) позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 45 664, 86 грн. заборгованості, 2 245, 88 грн. 3% річних та 1 826, 50 грн. витрат по сплаті судового збору. В реші позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду, з посиланням на ст. ст. 525, 526, 530, 610, 712 і 692 ЦК України та ст.ст. 173 - 175 ГК України, вмотивовано тим, що позивач довів що він поставив за вказаними накладними товар відповідачу і ця поставка за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідач дійсно не розрахувався за поставлений товар а тому заявлена заборгованість в розмірі 45 664, 86 грн. підлягає стягненню. Водночас суд дійшов висновку, що позивач невірно визначив розмір 3% річних і зменшив суму цього стягнення.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач звернувся з до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у який просить рішення господарського суду скасувати в частині стягнення з товариства 2 102, 93 грн. 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу, відмовити. В обґрунтування підстав для його скасування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.05.2014 року зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.06.2014 р. о 15:10 год., про що всі учасники судового процесу повідомлені належним чином /а.с. 186, 187/.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, направив відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишити без змін рішення господарського суду Хмельницької області від 15.04.2014 року у справі №924/331/14, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, справу просив розгляну без участі його представника.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про поважність причин неявки суд не повідомив.

Враховуючи ті обставини, що неявка представників сторін без поважних причин не являється підставою для відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, статей 44, 81 1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання.

В статті 99 ГПК України зазначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом 04.01.2011 р., 04.01.2012 р., 17.01.2013 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договори №№ 61, 46, 1/35-2013 поставки товару (далі - договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується поставляти, на користь покупця товари будівельної кераміки та керамограніту. Покупець зобов'язується приймати та оплачувати зазначений товар відповідно до умов цього договору (п. 1.2. наведених договорів).

Відповідно до п. 2.2. вказаних договорів товар поставляється партіями з урахуванням замовлень покупця. Фактичний асортимент, кількість та ціна кожної партії товару зазначається у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.8. договорів №№ 61, 46).

Як зазначено у п. 3.4 договорів №№ 61, 46 покупець зобов'язаний оплатити постачальнику повну вартість поставленого товару протягом 90 календарних днів з дати поставки, вказаної у видатковій накладній.

Договір діє з дати підписання сторонами до 31.12.2011 року (договір № 61), а договір № 46 - до 31.12.2012 року (п.8.1. договорів). Зобов'язання, що залишились невиконаними (та/чи виконані неналежним чином) протягом терміну дії договору, мають бути виконані незалежно від закінчення терміну дії договору.

Договір № 1/35-2013 містить такі умови: постачальник зобов'язується поставляти на користь покупця товари будівельної кераміки, керамограніту та інші товари для будівельного ринку, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати зазначений товар, відповідно до умов цього договору (п. 1.1.); товар поставляється партіями на підставі замовлень покупця (п. 2.2.); покупець зобов'язаний сплатити постачальнику повну вартість партії товару на умовах 100% оплати протягом трьох календарних днів з моменту підписання видаткової накладної (п. 3.3.); договір діє з дати підписання сторонами до 31.12.2013 року; зобов'язання, що залишились невиконаними (та/чи виконані неналежним чином) протягом терміну дії договору, мають бути виконані незалежно від закінчення терміну дії договору (п. 8.1.).

Договори №№ 61, 46, 1/35-2013 підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Отже, матеріали справи свідчать, що між сторонами існували господарські відносини щодо поставки товарів, що підтверджується належними та допустимими доказами.

Відповідно до норм пар.1,3 глави 54 ЦК України та пар.1 глави 30 ГК України за договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На підтвердження позовної вимоги про стягнення заборгованості позивач надав видаткові накладні, підписані обома сторонами на загальну суму 509 579, 76 грн.: №142 від 12.01.2011 р., №1050 від 09.02.2011 р., №1265 від 16.02.2011 р., №2698 від 30.03.2011 р., №3235 від 19.04.2011 р., №3723 від 11.05.2011 р., №3944 від 18.05.2011 р., №4170 від 25.05.2011 р., №4208 від 26.05.2011 р., №4700 від 08.06.2011 р., №5108 від 21.06.2011 р., №5345 від 29.06.2011 р., № 5926 від 14.07.2011 р., №6367 від 27.07.2011 р., №6662 від 04.08.2011 р., №7165 від 18.08.2011 р., №7367 від 24.08.2011 р., №7911 від 07.09.2011 р., №7914 від 07.09.2011 р., №8228 від 14.09.2011 р., №9062 від 05.10.2011 р., №9338 від 13.10.2011 р., №10031 від 02.11.2011 р., №10329 від 10.112011 р., №10882 від 24.11.2011 р., №10883 від 24.11.2011 р., №11676 від 14.12.2011 р., №2119 від 21.03.2012 р., №3433 від 16.05.2012 р., №3565 від 22.05.2012 р., №3578 від 22.05.2012 р., №3671 від 23.05.2012 р., №4029 від 07.06.2012 р., №4770 від 05.07.2012 р., №У 0000009011 від 08.08.2013 р., №У 0000009012 від 08.08.2013 р., № У 0000009497 від 15.08.2013 р., №У 0000010775 від 05.09.2013 р., №У 0000011648 від 18.09.2013 р., №У 0000012327 від 27.09.2013 р.

Частина вказаного товару повернута відповідачем позивачу на суму 208 792, 07 грн., що підтверджується накладними (повернення): від 22.12.2011 року №№ ВП-0000003, ВПП-0000005, ВП-0000006, ВП-0000007, ВП-0000008, від 16.07.2012 року №№ ВП-0000004, ВП-0000005, ВП-0000006, ВП-0000006, ВП-0000009, ВП-0000011, ВП-0000012, ВП-0000013, ВП-0000008, ВП-0000014, ВП-0000015, ВП-0000016, ВП-0000018, ВП-0000019, ВП-0000020, від 18.07.2012 року №№ ВП-0000021, ВП-ВП-0000023, ВН-300, ВН-400, від 30.11.2012 року № ВП-0000025, від 18.07.2012 року №ВП-00000022.

При цьому, судом відмічається, що часткова поставка товару та його повернення, згідно вказаних накладних зарахована в рахунок зобов'язань, що існували між сторонами у період 2010 року (згідно договору, що не є предметом розгляду за даним позовом), які не включені в розрахунок суми позову у цій справі.

Таким чином, сума поставки товарів (за зобов'язаннями, що є предметом розгляду даної справи) становить 506 579, 76 грн., сума повернення - 205792, 06 грн.

З банківських виписок поданих, за період з вересня 2011 року по жовтень 2013 року про здійснення валютних операцій (оплати) між сторонами вбачається, що відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на суму 258 392, 11 грн. При цьому, сума оплати за договорами, що є предметом розгляду даної справи складає 255 122, 84 грн. (235 470, 13 грн. за договором № 61, 14 652, 71 грн. за договором № 46, 5000 грн. за договором № 1/35 - 2013). Решта суми віднесена на рахунок оплати товару, поставленого згідно інших договірних зобов'язань (що не входять до предмету розгляду даної справи).

Матеріали справи містять також акт звірки взаємних розрахунків. Згідно підписаного позивачем та відповідачем акту звіряння борг товариства з обмеженою відповідальністю "Поділбудсервіс" перед приватним акціонерним товариством "Край керама" становить 45 664, 86 грн.

Отже, на час вирішення спору судом заборгованність в сумі 45 664, 86 грн. підтверджена доказами у справі, не спростована відповідачем/скаржником, тому позовна вимога про стягнення цієї суми боргу правомірно задоволена судом першої інстанції.

З позовних матеріалів вбачається, що позивач на виконання умов договорів № 61, 46, 1/35 - 2013 здійснив поставку товарів відповідачу на загальну суму 506 579, 76 грн. (442 644, 88 грн. за договором № 61, 50 873, 57 грн. за договором № 46, 13 061, 31 грн. за договором № 1/35 - 2013). При цьому, судом відмічається, що різниця між сумою поставки за договорами, які є предметом дослідження у даній справі та сумою поставки, яка обрахована з поданих позивачем накладних до уваги судом не приймається, оскільки остання є оплатою поставлених товарів за зобов'язаннями, які не входять у предмет дослідження даної справи (здійснені за договорами 2010 року).

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ч.2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин. Згідно з ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів сплати боргу відповідач суду не подав.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд давши належну оцінку фактичним обставинам справи та правильно застосувавши норми матеріального права обґрунтовано стягнув з відповідача основну суму боргу в розмірі 45 664, 86 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних у сумі 2 245, 88 грн., колегія суддів встановила наступне.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Обов'язок оплати товару виникає у відповідача протягом 90 календарних днів з дати поставки, вказаної у накладних (договори № 61, 46) та на протязі 3 календарних днів з моменту підписання видаткової накладної (договір №1/35 - 2013). Таким чином, строки оплати поставок за всіма договорами настав. Однак докази здійснення повної оплати відсутні.

Перевіривши правильність наданого позивачем до позовної заяви розрахунку 3 % річних, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення 2 245, 88 грн. 3% річних від простроченої суми - за правильним розрахунком суду першої інстанції.

В решті процентів річних позов відхилений внаслідок помилки в розрахунках.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги позивача, зменшивши при цьому суму 3% річних, що підлягає стягненню і відповідно розмір судових витрат які підлягають відшкодуванню позивачу.

Щодо доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 3.1, 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 р. інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно пунктів 4.1., 4.3 вищевказаної постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Окрім того, до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Враховуючи викладене вище, колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення 3 % річних.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 22.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову в повному обсягу.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. 49 ГПК.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 15.04.2014 року у справі №924/331/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділбудсервіс" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу № 924/331/14 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.