Ухвала

від 15.05.2014 по справі 817/2199/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2014 року м. Київ К/800/56330/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівне Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 1 липня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року

у справі № 817/2199/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Редвуд"

до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Редвуд» (надалі також - позивач, ТОВ «Редвуд») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 3 червня 2013 року № 0002322342, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість по вітчизняних товарах, код 14010100» в розмірі 537 776,25 грн., в тому числі за основним платежем 430 221 грн. та за штрафними санкціями 107 555,25 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 1 липня 2013 року визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 3 червня 2013 року №0002322342.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 1 липня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 1 липня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 22 травня 2013 року № 320/16-00/36922313, про порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1, статті 187 розділу V Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 430221 грн. за жовтень - листопад 2011 року, січень - листопад 2012 року.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку господарські операції з ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Галактика -М», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор», ТОВ «ВК Віконні системи», ПП «АТМ», ТОВ «Взлет - Ера» та ТОВ СУРП «Вектор М» ДСП та МДФ, оскільки господарські операції між позивачем та зазначеними суб'єктами господарювання не були реальними.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, законодавцем презюмується реальність господарських операцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем з його контрагентами укладались договори на постачання товару товару.

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи (договори, видаткові та податкові накладні, виписки із банку про перерахування коштів, договори оренди житлового приміщення), що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Старт-Д», ТОВ «Галактика -М», ТОВ «Ангстрем Континенталь», ТОВ «Ривс», ТОВ «Матадор», ТОВ «ВК Віконні системи», ПП «АТМ», ТОВ «Взлет - Ера» та ТОВ СУРП «Вектор М» ДСП та МДФ.

При цьому, наведені вище первинні документи містять всі необхідні реквізити, складені особами, що на момент їх складання в установленому порядку зареєстровані, як суб'єкти господарювання та платники податків. Вказані документи повністю розкривають зміст господарської операції та підтверджують факт поставки товарно-матеріальні цінностей контрагентам позивача.

На дату проведення операцій з реалізації товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Редвуд» відповідало тим вимогам, які ставляться до платників ПДВ, володіло належною право та дієздатністю та відповідно мало право видавати покупцям податкові накладні, як і мало право на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена Законом.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними, виданими позивачем, включені до складу податкового зобов'язання та відображені в Додатку 2 до податкової декларації з податку на додану вартість, у відповідності до приписів статті 187 ПК України по першій із подій - податкові накладні включені до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних за відповідні періоди.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівне Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 1 липня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко