Рішення

від 03.06.2014 по справі 922/4819/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2014 р.Справа № 922/4819/13

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Жигалкін І.П.

судді: Присяжнюк О.О. , Шатерніков М.І.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши матеріали справи

за позовом першої третьої особи, яка не другої третьої особи, яка неПрокурора Барвінківського району, м. Барвінкове в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області, м. Харків, заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків, заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Барвінківське районне управління юстиції Харківської області в особі Реєстраційної служби Барвінківського районного управління юстиції Харківської області, м. Барвінкове до 1. Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області, м. Барвінкове 2. ФГ "Алескеров", с. Степок про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів

за участю представників:

прокурора - Понової М.С. (посв. № 015274 від 18.02.2013 р.)

позивача - не з'явився

1. 3-ї особи - Бєляєва Д.О. (дов. № 10-26/1185 від 13.02.2014 р.)

2. 3-ї особи - не з'явився

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - Степанець Р.П. (дов. № 091213/1 від 09.12.2013 р.)

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Барвінківського району Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області (позивач) до 1. Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області та 2. Фермерського господарства "Алескеров" (відповідач) згідно якого просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Барвінківської районної державної адміністрації № 324 від 23.11.2011 р.;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Барвінківської районної державної адміністрації № 261 від 17.05.2012 р.;

- визнати недійсним договір оренди від 24.05.2012 р., укладений між Барвінківською районною державною адміністрацією Харківської області та Фермерським господарством "Алескеров", земельної ділянки кадастровий номер 6320482000:02:000:0059 площею 22,5995 га, зареєстрований Управлінням Держкозему у Барвінківському районі Харківської області № 632040004001619 від 28.05.2012 р., скасувати його державну реєстрацію та зобов'язати Фермерське господарство "Алескеров" повернути земельну ділянку державі в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області;

- визнати недійсним договір оренди землі від 24.05.2012 р., укладений між Барвінківською районною державною адміністрацією Харківської області та Фермерським господарством "Алескеров", земельної ділянки кадастровий № 6320482000:02:000:0057 площею 3,2999 га, зареєстрований Управлінням Держкомзему у Барвінківському районі Харківської області № 632040004001617 від 28.05.2012 р., скасувати його державну реєстрацію та зобов'язати Фермерське господарство "Алескеров" повернути земельну ділянку державі в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області.

- визнати недійсним договір оренди землі від 24.05.2012 р., укладений між Барвінківською районною державною адміністрацією Харківської області та Фермерським господарством "Алескеров", земельної ділянки кадастровий № 6320482000:02:000:0058 площею 16,3996 га, зареєстрований Управлінням Держкомзему у Барвінківському районі Харківської області № 632040004001618 від 28.05.2012 р., скасувати його державну реєстрацію та зобов'язати Фермерське господарство "Алескеров" повернути земельну ділянку державі в особі Головного управління Держземагентства у Харківській області.

Прокурор у судовому засіданні підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі. Надає додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи.

Представник Позивача у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представники першої третьої особи у судовому засіданні підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник другої третьої особи у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник 1. Відповідача у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник 2. Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Прокуратурою Барвінківського району Харківської області на підставі постанови прокурора району від 16.10.2013 проведено перевірку додержання земельного законодавства Барвінківською РДА при передачі у користування на умовах оренди земель сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Розпорядженням Барвінківської районної державної адміністрації № 324 від 23.11.2011 голові фермерського господарства «Алескеров» Алескерову Шахаддин Меджид-Огли надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 42,3 га ріллі (контури № 1226(р) площею 22,6 га ріллі, № 1220(р) площею 3,3 га ріллі, № 1200(р) площею 16,4 га ріллі) із земель запасу та інших не наданих у тимчасове користування, категорія - землі сільськогосподарського призначення на території Грушуваської сільської ради з метою оформлення права оренди землі терміном на 49 років для ведення фермерського господарства.

Розпорядженням Барвінківської районної державної адміністрації №261 від 17.05.2012 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які передаються в оренду фермерському господарству «Алескеров» для ведення фермерського господарства на території Грушуваської сільської ради Барвінківського району та передано в оренду земельні ділянки загальною площею 42,2290 га ріллі, в тому числі контури № 1220 площею 3,2299 га ріллі, № 1200 площею 16,3996 га ріллі, № 1226 площею 22,5995 га ріллі терміном на 49 років.

Встановлено орендну плату в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

На підставі вказаних вище розпоряджень голови Барвінківської РДА були укладені та зареєстровані наступні договори оренди земельних ділянок:

- 24.05.2012 між Барвінківською районною державною адміністрацією з одного боку та ФГ «Алескеров» з іншого боку, укладено договір оренди земельної ділянки площею 22,5995 га, зареєстрований Управлінням Держкомзему у Барвінківському районі Харківської області 28.05.2012 № 632040004001619.

Кадастровий номер земельної ділянки: 6320482000:02:000:0059.

Відповідно до п. 4 вказаного договору, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки складає 514415,97 грн.;

- 24.05.2012 між Барвінківською районною державною адміністрацією з одного боку та ФГ «Алескеров» з іншого боку, укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,2999 га, зареєстрований Управлінням Держкомзему у Барвінківському районі Харківської області 28.05.2012 № 632040004001617.

Кадастровий номер земельної ділянки: 6320482000:02:000:0057.

Відповідно до п. 4 вказаного договору, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки складає 75113,22 грн.;

- 24.05.2012 між Барвінківською районною державною адміністрацією з одного боку та ФГ «Алескеров» з іншого боку, укладено договір оренди земельної ділянки площею 16,3996 га, зареєстрований Управлінням Держкомзему у Барвінківському районі Харківської області 28.05.2012 № 632040004001618.

Кадастровий номер земельної ділянки: 6320482000:02:000:0058.

Відповідно до п. 4 вказаного договору, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки складає 373292,16 грн.;

05.08.2011 було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - ФГ «Алескеров», ідентифікаційний код юридичної особи 35604664, яке вже після реєстрації, маючи статус юридичної особи звернулося до Барвінківської РДА із заявою про надання в оренду земельних ділянок.

Розпорядження голови Барвінківської РДА Харківської області № 324 від 23.11.2011, яким 2-й відповідач отримав дозвіл на розробку землевпорядної документації та № 261 від 17.05.2012, якими 2-й відповідач отримав в оренду земельні ділянки державної форми власності, містять відомості про звернення до Барвінківської РДА із відповідними заявами саме юридичної особи.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників Позивача та Відповідача, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що у задоволенні позовних вимог Прокурора слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 3 Земельного кодексу України закріплено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 373 Цивільного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, у тому числі для сільськогосподарського використання.

У відповідності по п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 116 Земельного Кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 134 Земельного Кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду, та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

У відповідності до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон пов'язує настання певних юридичних наслідків.

Отже, у даній справі необхідною умовою для визнання спірних договорів оренди недійсним є встановлення норми права, котрій суперечить спірні договори і доведення факту невідповідності змісту договору цій нормі.

Прокурор у позовній заяві не зазначив підстав, які могли б бути підставою недійсності спірного правочину (ст. 203 Цивільного кодексу України), тому в даному разі позовні вимоги не містять під собою правових підстав, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів в т.ч. можуть бути визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст.16 ЦК України).

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються в т.ч. шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом (ст. 20 ГК України).

З урахуванням наведеного та у відповідності до положень ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) суд приходить до висновку про те, що умовою визнання обґрунтованими позовних вимог прокурора є доведення ним факту невідповідності спірних розпоряджень Барвінківської РДА та договору оренди землі законодавству та факту ущемлення цими актами прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.

Проте цей тягар доведення прокурором не витриманий. Прокурором не доведений ні факт суперечності спірних розпоряджень та угоди чинному законодавству, ні факт ущемлення цими актами прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.

Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що відповідні розпорядження і угода укладені з додержанням вимог чинного законодавства.

Так, згідно ст. 13 Конституції України, ст. 373 Цивільного кодексу України, ст. 1 Земельного кодексу України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 14 Конституції України).

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (ст. 84 ЗК України).

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля відноситься до відома місцевих державних адміністрацій. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла станом на момент винесення 1. відповідачем спірних розпоряджень та укладення відповідачами спірного договору оренди землі) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно п. "в" ч. 1 ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону (ч. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").

Суд критично оцінює твердження прокурора про те, що спірні земельні ділянки могли бути надані в користування лише за результатами аукціону. З наведених вище правових норм вбачається, що законодавство передбачає дві підстави набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками, а саме або за результатами аукціону, або за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування.

Таким чином 1. відповідач Барвінківська районна державна адміністрація цілком законно висловила своє волевиявлення стосовно вище згаданих земельних ділянок шляхом прийняття спірних розпоряджень про надання їх у користування 2. відповідачеві.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду, викладеною у постанові від 03.02.2014р. у аналогічній справі №5023/5736/12.

Юридично неспроможними є посилання прокурора на ст.134 ЗК України, котра на його думку встановлює обов'язковість продажу спірних земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах).

Насправді, частиною 2 вказаної статті 134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них в т.ч. у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства.

Згідно ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство за визначенням є формою підприємницької діяльності громадян. Інші норми цього Закону (зокрема, ст.ст. 3-9) також вказують на те, що саме громадяни, які є членами фермерського господарства, є тими особами, котрі у такій організаційно-правовій формі використовуючи надану їм землю виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, займаються її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

При цьому, хоча ст. 9 вказаного Закону і передбачає можливість одержання землі у власність чи у користування безпосередньо громадянами, ще до реєстрації фермерського господарства, як юридичної особи, жодна з норм Закону не містить заборони на передачу землі у користування вже після реєстрації такого господарства. Навпаки, п. "в" ч. 1 ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. І це цілком логічно, адже договір оренди землі є строковим (ст.19 Закону України "Про оренду землі", а фермерське господарство створюється на невизначений строк (ст.35 Закону України "Про фермерське господарство"). В противному разі необхідність припинення одного фермерського господарства після закінчення строку дії відповідного договору оренди землі, і створення замість нього нового за для одержання можливості укладення нового договору оренди землі, очевидно не відповідає принципам розумності, добросовісності та справедливості цивільного законодавства.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги прокурора не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, а відтак задоволенню не підлягають.

Приходячи до висновку про необхідність відмови прокурору у позові суд також враховує, що прокурором не доведена й друга з необхідних у відповідності до ст.16 ЦК України, ст. 20 ГК України умов визнання рішень органів державної влади та договорів недійсними - факт ущемлення цими рішеннями та договорами прав суб'єктів господарювання. Прокурор не зміг навести суду жодної відмінності котра виникла в даному в чиїх не будь правах чи обов'язках внаслідок того, що спірні земельні ділянки були надані в користування не особисто голові фермерського господарства, як фізичній особі, а створеному ним самим фермерського господарству, як юридичній особі.

Взагалі, прокурором не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні розпорядження 1. відповідача та укладений відповідачами договір порушують права чи охоронювані законом інтереси у справі Головного управління Держземагенства у Харківській області. Твердження прокурора про можливість існування суб'єктів господарювання, котрих спірними актами позбавили можливості орендувати ці землі носять бездоказовий абстрактний характер і не можуть бути прийняті до уваги, адже рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях (п.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012р. №6).

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови у задоволені позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі статей 6, 8, 13, 14, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статей 6, 13, 15 Закону України "Про оренду землі", статтями 1, 3 - 9, 12, 35 Закону України "Про фермерське господарство", статтею 1, 3, 116, 122, 134 Земельного кодексу України, статтями 1, 11, 16, 203, 215, 373 Цивільного кодексу України, статей 1, 20, 179, 180 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 10.06.2014 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя (підпис) (підпис) (підпис) І.П. Жигалкін О.О. Присяжнюк М.І. Шатерніков