Постанова

від 10.06.2014 по справі 909/278/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2014 р. Справа № 909/278/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

Желік М.Б.

при секретарі судового засідання І.О.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача - Гоц Н.О. (представник за довіреністю)

від відповідача (скаржник) - Тендер М.В. (представник за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Рогатин" від 08.05.2014 року б/н

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року, головуючий суддя Грица Ю.І.,

у справі за № 909/278/14

за позовом приватного підприємства "Санрайзгроу", Вінницька обл.,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Рогатин", Івано-Франківська обл.,

про стягнення заборгованості в сумі 101 640,95 грн. (згідно заяви про уточнення ціни позову)

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року у справі за № 909/278/14 позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Рогатин" на користь приватного підприємства "Санрайзгроу" 18 625,42 грн. - пені, 58 334,81 грн. - штрафу, 21 490,87 грн. - 15% річних, 3 189,85 грн. - інфляційних збитків та 2087,66 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що до боржника внаслідок порушення договірного господарського зобов'язання застосовуються господарські санкції, передбачені законом та укладеним договором, які правомірно нараховані позивачем. Оскільки розмір штрафних санкцій передбачено укладеним договором поставки і такі не є надмірно великими, суд не вбачав підстав для зменшення їх розміру. Також, відповідач не надав суду жодних доказів в підтвердження клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати частково та прийняти нове, яким відмовити у стягненні 42381,3 грн. як безпідставно нарахованих. Також просить зменшити розмір пені, штрафу, річних та встановленого індексу інфляції, що підлягають стягненню з відповідача, на 50% мотивуючи це тим, що при розрахунку заявлених до стягнення штрафних санкцій слід брати інший розмір заборгованості, аніж той що використовувався позивачем, оскільки розмір заборгованості мав бути зменшений на вартість товару, який відповідач повернув позивачу. Крім того, судом першої інстанції не було досліджено підстав для зменшення розміру заявлених штрафних санкцій з урахуванням поданих доказів.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07.05.2013 між приватним підприємством "Санрайзгроу" (позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Рогатин" (відповідач) було укладено договір поставки № 21 (далі - Договір).

Згідно з умовами Договору та Додатку до нього, який є невід'ємною частиною договору позивач зобов'язується передати у власність відповідача засоби захисту рослин та іншу продукцію виробничо-технічного призначення, а відповідач зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму - 833 354,40 грн., а саме: 30% від суми вартості товару (часткова попередня оплата), що складає у грошовому еквіваленті - 250 006,32 грн. до моменту поставки товару. Решту 70% від суми вартості товару, що складає у грошовому еквіваленті 583 348,08 грн. в строк не пізніше 15 жовтня 2013 року.

Товар поставляється на умовах: СРТ - перевезення товару на місце призначення за рахунок позивача (згідно Інкотермс - 2010). Адреса базису поставки товару: вул. Путятинська, 3 Б, м. Рогатин, Івано-Франківська область. Поставки товару проводиться в термін з 08.05.2013 по 16.05.2013 (п.1.4.,1.5. додатку № 1 до договору №21 від 07.05.2013).

Договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 10.2 договору).

Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.629 ЦК України Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

На виконання умов вказаного договору та додатку до нього позивач передав відповідачу товар на суму 833 354,40 грн., що підтверджується видатковою накладною від 13.05.2013 № 24., яка знаходиться в матеріалах справи (а.с.22) на підставі доручення № 72 від 14.05.2013, виданого Качалу С.Г. (а.с. 23).

Відповідачем не було здійснено попередньої оплати товару (до поставки товару) згідно умов Договору, а відтак в даному випадку слід керуватися вимогами ст.538 ЦК України, тобто відповідач (боржник) повинен виконати свій зустрічний обов'язок щодо оплати товару.

Таким чином, згідно умов Договору остаточним строком оплати за товар сторонам було визначено 15.10.2013 року.

Відповідач у свою чергу 23.05.2013 року здійснив з позивачем розрахунок на суму 250 006,32 грн., що підтверджується копією банківської виписки від 23.05.2013. Тобто до 15.10.2013 року у відповідача залишалась несплачена сума оплати за товар в розмірі 583348,08 грн.

Однак до 15.10.2013 року відповідачем не було здійснено оплати решти боргу за поставлений товар.

Згідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Надалі, відповідач 20.02.2014 здійснив оплату товару на суму - 289 021,68 грн., що підтверджується копією банківської виписки від 20.02.2014 року. Тобто загалом після зазначених розрахунків борг відповідача складав 294 326,40 грн. А згідно накладної № 5 від 05.12.2013 відповідачем було здійснено повернення товару позивачу на цю суму 294 326,40 грн.

Враховуючи, що остання оплата суми боргу за поставлений товар була здійснена відповідачем 21.02.2014., а строк оплати товару передбачений п.1.3. додатку № 1 від 07.05.2013 до договору поставки №21 від 07.05.2013 року закінчився 15.10.2013 року, позивач внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем на підставі умов договору та додатку до договору нарахував останньому 101 640,95 грн. штрафних санкцій, з яких: 18 625,42 грн. - пені, 58 334,81 грн. - штрафу, 21 490,87 грн. - 15% річних, 3 189,85 грн. - інфляційних збитків.

Отже, в даному випадку боржником було допущено порушення договірних зобов'язань, що полягало у простроченні оплати за поставлений товар.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Згідно п.6.1. договору за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання винна сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Пунктом 6.3. договору визначено, що за порушення строків плати поставленого товару тривалістю понад 20 днів покупець сплачує штраф у розмірі 10 % від вартості несвоєчасно поставленого товару.

Пунктом 6.6. договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченою ч.2 ст. 625 ЦК України і встановлюють її в 15 % річних від несплаченої загальної вартості товару з дати , коли товар повинен бути сплачений відповідачем (згідно додатків до договору) до дня повної його оплати. З дня закінчення строків оплати, передбачених у додатку до договору, вважається, що позивачем пред'явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та відсотків річних.

Застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Відтак, апеляційний господарський суд, враховуючи викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення 18 625,42 грн. - пені, 58 334,81 грн. - штрафу, 21 490,87 грн. - 15% річних, 3 189,85 грн. - інфляційних збитків є обґрунтованою, а відтак підлягає задоволенню.

Щодо твердження відповідача, що штрафні санкції повинні були нараховуватися на заборгованість, зменшену на суму повернутого товару, то слід зазначити наступне.

Умовами Договору не було передбачено можливості повернення товару на суму неповернутої заборгованості. Доказів повернення даного товару у зв'язку з його невідповідністю вимогам якості у матеріалах справи немає. Таким чином, як пояснили сторони у судовому засіданні повернення товару відбувалося на добровільній узгодженій між сторонами основі.

Однак, жодними доказами у матеріалах справи не підтверджується належне виконання відповідачем його обов'язку щодо оплати товару до встановленого Договором терміну та не спростовано порушення умов Договору.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, штрафу, річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, на 50 %, згідно ст.233 ГПК України, то слід зазначити наступне.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012). Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Нормою ч.2 ст.625 ЦКУ не передбачено підстав для звільнення боржника від сплати 3% річних від простроченого платежу, і такі нарахування підлягають стягненню на вимогу кредитора.

Чинне законодавство не передбачає можливості зменшення розміру інфляційних втрат та процентів річних згідно ст. 625 ЦК України.

На відміну від процентів як плати за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).

Пунктом 1 ст.233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У вирішенні пов'язаних з цим питань господарський суд враховує викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Відтак, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Також, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, при наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.

Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що відповідач не надав суду жодних належних доказів на підтвердження винятковості даного випадку та на підтвердження клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Оскільки розмір штрафних санкцій передбачено укладеним договором поставки, який в силу вимог статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами а штрафні санкції не є надмірно великими, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору залишаються на скаржнику відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року у справі за № 909/278/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Рогатин" від 08.05.2014 року б/н - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 16.06.2014 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Желік М.Б.