Ухвала

від 17.06.2014 по справі 826/20448/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20448/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Захист» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

ДП «Захист» звернулось у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.08.2013 року №0002302203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню з огляду на те, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість його прийняття.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Судовою колегією встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, за підсумками якої складено акт №428/22-4/34422050 від 26.07.2013 року. У висновках вказаного акту зазначено, що в ході перевірки було встановлено, зокрема, порушення п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за періоди з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, 01.09.2011 року по 30.09.2011 року, з 01.04.2012 року по 30.06.2012 року, з 01.08.2012 року по 31.10.2012 року у розмірі 558494 грн., а саме: за вересень 2011 року - на 22620 грн., за квітень 2012 року - на 108350 грн., за травень 2012 року - на 94642 грн., за червень 2012 року - на 4450 грн., за серпень 2012 року - на 151935 грн., за вересень 2012 року - на 158022 грн., за жовтень 2012 року - на 18475 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «ТК «Міссурі», ТОВ «УБК №2», ТОВ «ТПК «Еліт-Буд», ТОВ «БД «Асторіон» та ТОВ «Сіятс».

На підставі даних перевірки, 12.08.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002302203, яким позивачу за порушення п. 198.6 ст. 198 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 698117,50 грн., з них 558494 грн. - за основним платежем, 139623,50 грн. - за штрафними санкціями.

Обговорюючи правомірність оспорюваного рішення податкового органу, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача отримання останнім товарів та послуг від деяких контрагентів за договорами, які, на переконання податкового органу, суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемними, а тому не створюють юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на результатах дослідження даних податкової звітності позивача, а також на тому, що до ДПІ у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві надійшли від інших податкових інспекцій акти про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «ТК «Міссурі», ТОВ «УБК №2», ТОВ «ТПК «Еліт-Буд», ТОВ «БД «Асторіон» і ТОВ «Сіятс», зміст яких, на думку відповідача, свідчить про відсутність факту здійснення взаємовідносин між позивачем та вищеназваними контрагентами, а також про те, що первинні документи між вказаними суб'єктами господарювання не є документами, які можуть бути підставою для ведення бухгалтерського та податкового обліку, оскільки господарські відносини, що були здійснені між позивачем та цими підприємствами укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Зі змісту акту перевірки №428/22-4/34422050 від 26.07.2013 року випливає, що при проведенні такої відповідач, без дослідження первинних документів позивача, обмежуючись лише актами про неможливість проведення зустрічних звірок, дійшов висновку про те, що господарські операції між останнім та контрагентами-постачальниками не підтверджуються з урахуванням реального часу здійснених операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. При цьому, такі висновки зроблені лише на основі змісту актів контролюючих суб'єктів, яким не вдалося провести зустрічні звірки контрагентів позивача, в тому числі при взаємовідносинах останніх з іншими платниками податків.

Обговорюючи наведені доводи та висновки місцевого суду, колегія суддів виходить із наступного.

Податковим кодексом України встановлено, що контролюючі органи (до яких відносяться державні податкові інспекції) мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20).

Податкові перевірки є заходом податкового контролю, у відповідності до глави 5 розділу ІІ Податкового кодексу України.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (п. 75.1 ст. 75 ПК України).

За змістом правових норм, закріплених пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 вказаного Кодексу, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином, вищезазначеною правовою нормою закріплена необхідність дослідження під час проведення документальної перевірки документів первинного бухгалтерського обліку платника податків, зокрема, податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів. Зазначені дії спрямовані на встановлення, зокрема, достовірності та повноти нарахування податків та зборів. Достеменне встановлення вказаних обставин на підставі лише даних податкової звітності платника податку та за відсутності документів первинного бухгалтерського обліку є неможливим.

Враховуючи викладене, а саме те, що за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки позивача, відповідачем не досліджувались первинні документи, що опосередковували його господарські відносини з ТОВ «ТК «Міссурі», ТОВ «УБК №2», ТОВ «ТПК «Еліт-Буд», ТОВ «БД «Асторіон» і ТОВ «Сіятс», а висновки зроблені лише на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок цих контрагентів, і зводяться переважно до констатації нікчемності укладених між ними правочинів, колегія суддів доходить висновку, що податкова перевірка була проведена відповідачем з порушенням вимог статті 75 Податкового кодексу України, а складений за її підсумками акт не відповідає приписам Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за №34/18772, пунктом 6 якого передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Зважаючи на покликання відповідача на нікчемність укладених між позивачем та вищеназваними контрагентами правочинів, колегія суддів зауважує, що статтею 215 Цивільного кодексу України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до першої частини статті 203 вказаного Кодексу до нікчемних відносяться правочини, що, зокрема, суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а також такі, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За статтею 228 ЦК України правочин, що порушує публічний порядок є нікчемним, таким вважається правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено спрямованість укладених між позивачем та ТОВ «ТК «Міссурі», ТОВ «УБК №2», ТОВ «ТПК «Еліт-Буд», ТОВ «БД «Асторіон» і ТОВ «Сіятс» договорів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади чи незаконне заволодіння ним. Висновки податкових органів в актах про неможливість проведення їх зустрічних звірок не свідчать про порушення цими правочинами публічного порядку чи будь-яких інтересів держави чи суспільства, його моральних засад.

Кодексом адміністративного судочинства України на суб'єкта владних повноважень (ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу) покладено тягар доказування правомірності власних оспорюваних рішень та дій.

Натомість, позивачем надано суду договори, укладені з переліченими контрагентами, а також первинні документи, що складались в процесі їх виконання, зокрема, видаткові накладні та рахунки-фактури (щодо поставок), акти здачі-прийняття робіт (отримання послуг), локальні кошториси та довідки про вартість підрядних (будівельних) робіт тощо, а також виписані контрагентами позивачу податкові накладні і докази проведення оплати за поставлені товари та послуги.

Також, позивачем надано договори та первинні документи на підтвердження використання у власній господарській діяльності придбаних товарів та послуг при взаємовідносинах з іншими контрагентами - покупцями та замовниками.

У свою чергу, відповідність наданих позивачем податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується. Так само, як відповідачем не надано жодних зауважень щодо відповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інших первинних документів, що складались у процесі господарських взаємовідносин позивача з вище згаданими контрагентами.

Обговорюючи питання спрямованості вчинених позивачем правочинів на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені, колегія суддів зазначає, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 Господарського кодексу України).

За визначенням Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14)

За приписами статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відтак, враховуючи вищенаведені положення ст. ст. 203, 215 ЦК України, умовою нікчемності правочину є наявність умислу в діях осіб, що уклали такий, який полягає в здійсненні діяльності, яка суперечить, зокрема, інтересам держави та суспільства. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу частини 2 статті 2 КК України та частини 1 статті 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагентів.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 12.08.2013 року №0002302203, адже податкова перевірка, на підставі якої воно винесене, проведена не у спосіб, що передбачений податковим законодавством, а виявлені відповідачем порушення є необґрунтованими.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2014 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М