Ухвала

від 11.06.2014 по справі 807/2210/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року Справа № 876/10091/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,

представника позивача - Майора І.В.,

представника відповідача - Михайлова А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвектор" до Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Закарпатської області (правонаступник - Державна податкова інспекція у м.Ужгороді Закарпатської області Головного управління Міндоходів у Закарпатській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

19 червня 2013 року позивач - ТОВ "Завод "Конвектор" звернулося в суд з позовом до відповідача - ДПІ у м.Ужгороді Закарпатської області ДПС, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001192202 від 13 червня 2013 року.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001192202 від 13 червня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 25914 грн. за основним платежем та 6478,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції позивача з контрагентом - ТОВ "Дельта Торг" не мають реального характеру, що підтверджується, зокрема, висновками акту ДПІ у Дніпровському районі м.Києва №854/23-621366689110 від 04 квітня 2011 року «Про неможливість проведення перевірки ТОВ "Дельта Торг" (код ЄДРПОУ 36689110) з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період з 01 серпня 2010 по 31 грудня 2010 року». Разом з тим, встановлено, що ТОВ "Дельта Торг", перебуваючи на обліку ДПІ у Дніпровському районі м.Києва, не звітується, за місцем фактичного місцезнаходження підприємство та його посадові особи відсутні. Інформація щодо офісних, виробничих (торговельних, складських тощо) приміщень, які б використовувало у своїй діяльності ТОВ "Дельта Торг" у період, що перевіряється, відсутня. Апелянт звертає увагу на те, що контрагент позивача - ТОВ "Дельта Торг" фактично не займалось фінансово-господарською діяльністю, а проводило транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість. З цих підстав ДПІ в м.Ужгороді зроблено висновок про нереальність (безтоварність) господарських операцій між ТОВ «Завод "Конвектор» та ТОВ «Дельта Торг». Враховуючи наведене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - Михайлов А.А у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача - Майор І.В. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у м.Ужгороді провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Завод "Конвектор", який є правонаступником ПП "Карніка", з питань достовірності та повноти нарахування ПДВ за серпень та вересень 2010 року під час взаємовідносин з ТОВ "Дельта Торг", якою встановлено порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого зменшено податковий кредит підприємства на загальну суму 25914 грн., в тому числі за серпень 2010 року - у сумі 14911 грн., за вересень 2010 року - у сумі 11003 грн. та відповідно донараховано ПДВ на загальну суму 25914 грн., в т.ч. за серпень 2010 року - у сумі 14911 грн., за вересень 2010 року - у сумі 11003 грн.

За результатами перевірки складено Акт №1960/22-02/30104493 від 31 травня 2013 року (а.с.11-22).

Не погодившись з висновками вказаного акту, позивач подав відповідні заперечення та завірені копії первинних документів, проте ДПІ у м.Ужгороді залишено без змін висновки Акту перевірки №1960/22-02/30104493 (а.с.23-24).

13 червня 2013 року на підставі вказаного акту ДПІ у м.Ужгороді прийняла податкове повідомлення-рішення №0001192202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 32392,50 грн, в т.ч. основний платіж - 25914,00 грн., штрафні (фінансові) санкції (штраф) - 6478,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентом, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Позивачем також підтверджено наявність господарської мети при придбанні товару та одержання прибутку внаслідок подальшої реалізації труб у власній господарській діяльності для виробництва котлів. Висновки податкого органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі помилкових висновків ДПІ в м.Ужгороді про порушення ТОВ "Завод "Конвектор" податкового законодавства. Відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень та не надав доказів на обґрунтування власних заперечень.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Ч.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п.1 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2 ст. 9 цього Закону).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Карніка", правонаступником якого є позивач, у період серпень-вересень 2010 року придбало у ТОВ "Дельта Торг" товар, а саме: труби мідні м'які 18х1 мм., 12х1 мм., 8х1 мм. на загальну суму 155484,00 грн., в т. ч. ПДВ 25914,00 грн.

На підтвердження господарських операцій з ТОВ "Дельта Торг" в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкові накладні: №196 від 10 серпня 2010 року на загальну суму 89466,00 грн., в т.ч. ПДВ - 14911,00 грн. та №380 від 18 вересня 2010 року на загальну суму 66018,00 грн., в т.ч. ПДВ- 11003,00 грн.; видаткові накладні № 196 від 10 серпня 2010 року, № 380 від 18 вересня 2010 року (а.с. 48-51).

Розрахунки проводились виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок ТОВ "Дельта Торг", що підтверджується виписками з РВ АТ "ОТП Банк" в м.Ужгороді від 19 серпня 2010 року та 28 вересня 2010 року (а.с. 52, 53).

Станом на 01 жовтня 2010 року дебіторська та кредиторська заборгованість щодо розрахунків між позивачем та ТОВ "Дельта Торг" відсутня.

Також позивачем надано докази подальшого використання у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ "Дельта Торг" труб виготовлення комплектуючих для виробництва котлів.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та котрагентом підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів свідчить також те, що всі розрахунки між позивачем та вказаним контрагентом мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, актами здачі-приймання робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями. Оскільки підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість", є належним чином оформлені податкові накладні, тому позивачем повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту. Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними у встановленому порядку договорів, укладених з ТОВ "Дельта Торг", чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Щодо покликань апелянта на недоліки податкової правосуб'єктності ТОВ "Дельта Торг", то встановленню підлягає статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції. При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків у обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість. Відомості щодо юридичної особи, її посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи є відкритими і загальнодоступними (ч. 1 ст.20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"). При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до положень ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки доказом відсутності контрагентів позивача за юридичною адресою є запис у ЄДРПОУ, інші докази, зокрема дані податкового органу, які не належить до передбачених ст.69 КАС України доказів, цю обставини підтвердити не можуть, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Виходячи з вимог ч.2 ст.71 КАС України, ці обставини повинен довести суб'єкт владних повноважень, яким є відповідач, оскільки саме з встановленням цих обставин пов'язана правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Сам лише факт незнаходження за юридичною адресою контрагента позивача жодним чином не є пов'язаним з можливістю здійснення господарських операцій.

Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність у ТОВ "Дельта Торг" необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку відсутністю основних фондів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

Таким чином, ДПІ в м.Ужгороді не надала жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентом вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення № 0001192202 від 13 червня 2013 року прийнято неправомірно.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 липня 2013 року у справі № 807/2210/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р.Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлений 13.06.2014 року.