Рішення

від 02.06.2014 по справі 911/1030/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"02" червня 2014 р. Справа № 911/1030/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі Трипільської теплової електростанції, м. Українка, Обухівський район

до Кооперативу індивідуальних забудовників "Мрія", м. Українка, Обухівський район

про стягнення 39 607,40 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників сторін:

позивач - Грибець В.А. - представник, довіреність №542/22 від 27.12.2013 р.;

відповідач - Терніков Є.І. - представник , довіреність №11/14 від 07.05.2014 р.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі Трипільської теплової електростанції до Кооперативу індивідуальних забудовників "Мрія" про стягнення 43 616,29 грн. заборгованості за договором про постачання теплової енергії у гарячій воді №22/91 від 21.11.2005р.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач свої договірні зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг з теплопостачання виконував неналежним чином, в зв'язку з чим, станом на 10.11.2013р. за ним утворилась заборгованість.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.03.2014р. у справі №911/1030/14 було порушено провадження та призначено до розгляду на 28.04.2014р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.04.2014р. розгляд справи було відкладено на 12.05.2014р.

12.05.2014р. через канцелярію суду позивачем був поданий уточнений розрахунок пені, відповідно до якого, на даний час позивач просить стягнути з відповідача 14 623,00 грн. пені.

В іншій частині позовні вимоги залишились незмінними.

Відповідно до ч. 4 статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) поряду.

Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства, ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що в даному випадку має місце нова ціна позову - 39 607,40 грн., виходячи з якої й вирішується спір.

Через канцелярію суду 12.05.2014р. відповідачем було подано відзив, у якому він заперечує проти наявної заборгованості та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначений відзив, прийнятий судом до розгляду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.05.2014р. строк розгляд спору було продовжено в порядку, передбаченому ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

12.05.2014р. в судовому засіданні оголошувалась перерва в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 02.06.2014р.

В судовому засіданні 02.06.2014р. представник позивача усно зазначив, що в тексті позовної заяви та в запереченні на відзив відповідача № 10-2831 від 22.05.2014р. помилково, замість « 3% річних», вказано «інфляційні», у зв'язку з чим, просив суд вважати 306, 00 грн. річними у розмірі 3% та з огляду на це, приймати рішення.

Відповідно до ч. 1 статі 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

В судовому засіданні 02.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд, -

встановив:

21.11.2005р. між Кооперативом індивідуальних забудовників «Мрія» (Споживач) та ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» (Енергопостачальна організація) було укладено договір №22/91 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого Енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати теплову енергію в гарячій воді в потрібних обсягах, а Споживач зобов'язання сплачувати за одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, які передбачені Договором.

Пунктом 2.1.2.1. Договору встановлено, що теплова енергія постачається Споживачу в приміщення житлового будинку КІЗ «Мрія», що розташований за адресою: м. Українка, вул. Зв'язку, 3 на підставі показників приладу обліку.

Згідно п. 3.1 Договору, Споживач має право на вибір постачальника теплової енергії, отримання інформації щодо якості теплової енергії, тарифів, умов та режимів споживання, підключення субабонентів до своїх мереж після письмового отримання дозволу від Енергопостачальної організації.

На момент укладання Договору тариф для населення на теплову енергію становив 59,49 грн/Гкал без ПДВ, що з ПДВ становило 71,39грн/Гкал. Рішенням Виконавчого комітету Української міської ради від 27.01.2011р. №4 затверджені тарифи на транспортування та постачання теплової енергії для споживача (населення) 194,60 грн./1 Гкал (з ПДВ) в т.ч.

- підігрів води (без лічильників) на 1 людину - 30,90 грн.

- підігрів 1 м 3 води (при наявності лічильників) - 10,80 грн.

- опалення 1 м 3 загальної площі за місяць протягом опалювального сезону 4,77 грн.

Затверджені Виконкомом Української міської ради тарифи введені в дію з 09.03.2011р. наказом по Трипільській ТЕС №55 від 03.02.2011 р.

Відповідно до п. 5.1 Договору, облік спожитої теплової енергії проводиться за приладами обліку.

Згідно п. 5.6 Договору, кількість відпущеного тепла Споживачу за місяць оформляється двостороннім Актом. Акт підписується представниками Енергопостачальної організації та Споживача, один примірник якого не пізніше 25 - го числа поточного місяця повинен бути повернутий до «Енергопостачальної організації»

Згідно п. 6.2 Договору, Споживач проводить розрахунки за фактично спожиту теплову енергію, визначену згідно п.5.6 Договору, до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 10.1, цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2006 року.

В пункті 10.4 встановлено, що Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за 1 місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Оскільки, сторонами не було письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду умов договору, строк дії останнього, у відповідності до п. 10.4, було щорічно продовжено на наступний календарний рік.

Як стверджує позивач, він свої зобов'язання по Договору виконував належним чином, що підтверджується підписаними двосторонніми актами наданих послуг за спірний період.

В свою чергу, як зазначає позивач у своїй позовній заяві, відповідач свої договірні зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг з теплопостачання виконував неналежним чином, в зв'язку з чим, станом на 10.11.2013р. за ним утворилась заборгованість у розмірі 24 678,40 грн.

З метою досудового врегулювання спору, відповідачу було направлено претензію №22-6772 від 23.12.13 р. із пропозицією погашення боргу та нарахованих штрафних санкцій, що підтверджується описом та фіскальним чеком відділу зв'язку.

Відповідач, в свою чергу, позов не визнав та, посилаючись на норми п. 1 Прикінцевих положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875 від 24.06.2004р., вважає, що договір № 22/91 від 21.11.2005р. «Про постачання теплової енергії у гарячій воді» втратив чинність 01.01.2006р. і в подальшому між сторонами існували не договірні відносини, в зв'язку з чим позивач неправомірно вимагає стягнути з відповідача пеню та плату за невиконання грошових зобов'язань, яка передбачена ст. 625 ЦК України.

Таке твердження відповідач аргументує тим, що Законом України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у випадку укладання договорів про надання житлово-комунальних послуг слід дотримуватись умов типових договорів, затверджених відповідними постановами Кабінету Міністрів України, в даному випадку постановою яка визначає умови типових договорів є постанова Кабінету Міністрів України № 630 від 21.01.2005р. «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення».

Пунктом 1 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного закону визначено, що договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 01.01.2006р. Договори, що не приведені у відповідність із цим законом у зазначений строк втрачають чинність.

З врахуванням вищезазначеного, відповідач вважає, що договір №22/91 на постачання теплової енергії у гарячій воді, який був укладений 21.11.2005р. між ним та позивачем, не відповідає вимогам, які передбачені для типових договорів і, як наслідок, відповідно до ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» втратив свою чинність 01.01.2006р.

Проте, суд не погоджується з такими запереченнями відповідача, з огляду на наступне. Як вже було зазначено вище, відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», договори, що не приведені у відповідність із цим законом у строк до 01.01.2006р. втрачають чинність.

Проаналізувавши умови договору №22/91 на постачання теплової енергії у гарячій воді, суд прийшов до висновку, що він повністю відповідає вимогам типового договору, оскільки всі умови, які передбачені в типовому договорі, що є додатком до постанови КМУ № 630 від 21.07.2005р. містяться й у договорі № 22/91, однак викладені вони в спосіб, дещо відмінний від застосованого в типовому договорі.

Викладення умов договору у спосіб, відмінний від застосованого у типовому договорі (приміром, викладення умов договору іншими словами), не є відступом від змісту типового договору. Під таким відступом слід розуміти включення сторонами до господарського договору умов, які створюють регулювання, що за змістом прав і обов'язків сторін суперечить відповідному регулюванню, передбаченому типовим договором, що не є порушенням його змісту.

Аналогічна правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.08.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

З урахуванням вищевикладеного суд прийшов до висновку, що умови, які викладені в договорі №22/91, відповідають умовам типового договору, в зв'язку з цим до нього не могли застосовуватись вимоги «Прикінцевих та перехідних положень» ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», і як наслідок, такий договір є чинним.

Також, відповідач у своєму відзиві зазначає, що заборгованість у сумі 19 321,18 грн., вимоги про погашення якої позивач висуває до відповідача, є заборгованістю Підприємства впровадження нових технологій «Аліас», що є власником нежилого приміщення № 39 площею 119,2 кв. м у будинку №3 по вул. Зв'язку в місті Українка.

При цьому відповідач не надає до суду жодних доказів на підтвердження вищевказаної обставини.

До того ж варто зазначити, що відповідно п.4.1 Договору, Енергопостачальна організація має право при наявності технічної можливості та за згодою Споживача приєднувати до його теплових мереж нових споживачів (Субспоживачів).

Доказів, які б підтверджували те, що Енергопостачальна організація приєднала до мереж відповідача, субабонентів, зокрема, Підприємство впровадження нових технологій «Аліас», матеріали справи не містять.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Господарського кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Господарського кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 22/91 в частині в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг з теплопостачання у розмірі 24 678,40 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач в процесі судового розгляду сплатив частину заборгованості, у розмірі 5 356,59 грн., про що свідчить залучене до справи платіжне доручення №555 від 10.05.2014 року.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Аналогічна позиція викладена в п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи те, що заборгованість в розмірі 5 356,59 грн. відповідачем була погашена після порушення провадження, суд припиняє провадження у справі в частині 5 356,59 грн. на підставі п. 1 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з чим станом на 02.06.2014р. заборгованість, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача становить 19 321, 81 грн.

Крім суми основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача 14 623,00 грн. пені.

Частиною першою ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини першої ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.7.3 Договору «Споживач» несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - сплатою пені в розмірі 0,5% належної до сплати суми за кожен день прострочення.

З розрахунку, наданого позивачем вбачається, що нарахування пені ним було здійснено окремо за три місяці, а саме за серпень 2013р., вересень 2013р. та жовтень 2013р. застосовуючи договірний розмір пені - 0,5 % від суми заборгованості.

Відповідно до п.7.3 Договору «Споживач» несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - сплатою пені в розмірі 0,5% належної до сплати суми за кожен день прострочення.

З розрахунку, наданого позивачем вбачається, що нарахування пені ним було здійснено окремо за три місяці, а саме за серпень 2013р., вересень 2013р. та жовтень 2013р. застосовуючи договірний розмір пені - 0,5 % від суми заборгованості.

Такий розмір пені позивач обґрунтовує тим, що він передбачений спеціальним законом, а саме Законом України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» від 20.05.1999р. № 686-XIV,

Проте, суд не погоджується з таким порядком нарахування пені та застосуванням в спірних правовідносинах положення Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» з огляду на наступне.

У статті 1 вищевказаного закону зазначено, що суб'єкти підприємницької діяльності , які використовують нежилі будинки і приміщення , належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Проте, пунктом 2.1 Статуту відповідача визначено, що Кооператив індивідуальних забудовників «Мрія» є неприбутковою організацією й не має наміру отримувати прибуток для його розподілу між членами кооперативу, а організований, як зазначено в п. 1 цього ж Статуту, з метою забезпечення житлом членів кооперативу й членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок коштів індивідуальних забудовників кооперативу.

Згідно з п. 11 Статуту, Кооператив індивідуальних забудовників здійснює експлуатацію та ремонт, належного йому будинку та утримання прибудинкової території за рахунок коштів кооперативу індивідуальних забудовників на засадах самоокупності .

В той час, у розумінні Закону України «Про підприємництво» суб'єктами підприємницької діяльності є юридичні особи, метою діяльності яких є отримання прибутку.

Проаналізувавши дані положення Статуту та з урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що відповідач не використовує житловий будинок по вул. Зв'язку, 3 м. Українка в своїй підприємницькій діяльності, а є організацією, яка займається його утриманням, а саме: експлуатацією, ремонтом, прибиранням прибудинкових територій за рахунок коштів мешканців даного будинку.

З огляду на вищезазначене, судом встановлено, що до відповідача не можуть застосовуватися положення ЗУ «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», а пеня має нараховуватися в загальному порядку, як це передбачено у ст. Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

У зв'язку з цим, судом здійснено перерахунок пені, з урахуванням Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ та встановлено, що розрахунок мав бути здійснений наступним чином:

- за серпень 2013р. розмір пені за розрахунком суду становить 75,69 грн.

- за вересень 2013р. розмір пені за розрахунком суду становить 200,17 грн.

- за жовтень 2013р. розмір пені за розрахунком суду становить 765,70 грн.

Загальна сума пені за розрахунком суду становить 1041,56 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення 306,00 грн. 3% річних.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення грн. 306,00 грн. 3% річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково та з відповідача підлягає до стягнення 19 321, 81 грн. основного боргу, 1041,56 грн. пені та 306,00 грн. 3% річних. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. В частині стягнення 5 356,59 грн. основного боргу - припинити провадження у справі.

3. Стягнути з Кооперативу індивідуальних забудовників "Мрія" (08720, Київська область, Обухівський район, м. Українка, вул. Зв'язку, 3, код ЄДРПОУ 22207339) на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 1; код ЄДРПОУ 22927045) - 19 321 (дев'ятнадцять тисяч триста двадцять одну) грн. 81 коп. заборгованості, 1 041 (одну тисячу сорок одну) грн. 56 коп. пені, 306 (триста шість) грн. 00 коп. 3% річних та 1200(одну тисячу двісті) грн. 52 коп. судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата складання повного тексту рішення: 19.06.2014р.

Суддя Щоткін О.В.