Постанова

від 13.08.2014 по справі 911/1030/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2014 р. Справа№ 911/1030/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Лобаня О.І.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 13.08.2014 року розглянувши матеріали апеляційної скарги

кооперативу індивідуальних забудовників «Мрія»

на рішення господарського суду Київської області від 02.06.2014 року

у справі №911/1030/14 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі Трипільської теплової електростанції

до кооперативу індивідуальних забудовників «Мрія»

про стягнення 39 607,40 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 02.06.2014 року у справі №911/1030/14 позов задоволено частково. В частині стягнення 5 356,59 грн. основного боргу припинено провадження у справі. Вирішено стягнути з Кооперативу індивідуальних забудовників "Мрія" на користь ПАТ "Центренерго" 19 321,81 грн. заборгованості, 1 041,56 грн. пені, 306,00 грн. 3% річних та 1 200,52 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 02.06.2014 року у справі №911/1030/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2014 року у справі №911/1030/14 апеляційну скаргу кооперативу індивідуальних забудовників «Мрія» прийнято до провадження та призначено розгляд справи за участю уповноважених представників сторін.

Представник відповідача у судове засідання 13.08.2014 року надав пояснення, якими підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скаргу задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні 13.08.2014 року надав пояснення, якими заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив скаргу залишити без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.11.2005 року між Кооперативом індивідуальних забудовників «Мрія» (далі - споживач) та ВАТ «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» (далі - енергопостачальна організація) було укладено договір №22/91 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних обсягах, а споживач зобов'язується сплачувати за одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, які передбачені договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору встановлено, що теплова енергія постачається споживачу в приміщення житлового будинку КІЗ «Мрія», що розташований за адресою: м. Українка, вул. Зв'язку, 3 на підставі показників приладу обліку, який встановлено на даному об'єкті, в обсягах згідно з додатком №1 у вигляді гарячої води.

Згідно з п. 5.1. договору облік спожитої теплової енергії проводиться за приладами обліку.

Кількість відпущеного тепла споживачу за місяць оформляється двостороннім актом. Акт підписується представниками енергопостачальної організації та споживача, один примірник якого не пізніше 25-го числа поточного місяця повинен бути повернутий до енергопостачальної організації (п. 5.6. договору).

Пунктом 6.2. договору передбачено, що споживач проводить розрахунки з енергопостачальною організацією за фактично спожиту теплову енергію, визначену згідно п. 5.6. договору, до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 10.1. договору сторонами встановлено, що цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2006 року.

Згідно з п. 10.4. договору встановлено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за 1 місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Отже, оскільки сторонами не було письмово заявлено про намір розірвання або необхідність перегляду умов договору, строк дії останнього, у відповідності до п. 10.4., було щорічно продовжено на наступний календарний рік.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав взяті на себе обов'язки щодо постачання теплової енергії у вигляді гарячої води відповідачу відповідно до умов договору, що підтверджується актами надання послуг (а.с. 29-42).

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, кооператив індивідуальних забудовників «Мрія» не виконував свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості спожитої теплової енергії, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість на загальну суму 24 678,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Водночас, відповідачем було частково погашено вказану вище заборгованість перед позивачем на загальну суму 5 356,59 грн., що підтверджується платіжним дорученням №555 від 10.05.2014 року.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, враховуючи те, що сума боргу у розмірі 5 356,59 грн. була сплачена відповідачем після звернення позивача із позовом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для припинення провадження у справі в цій частині на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем суми боргу за поставлену позивачем теплову енергію у гарячій воді в розмірі 19 321,81 грн. (24 678,40 грн. - 5 356,59 грн.).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за використану теплову енергію у вигляді гарячої води на загальну суму 19 321,81 грн.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 14 623,00 грн. пені.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.3. договору споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - сплатою пені в розмірі 0,5% належної до сплати суми за кожен день прострочення.

З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що нарахування пені ним було здійснено окремо за три місяці, а саме за серпень 2013 року, вересень 2013 року та жовтень 2013 року, застосовуючи договірний розмір пені - 0,5% від суми заборгованості.

Згідно з ст. 1 «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» зазначено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Проте, п. 2.1. статуту відповідача визначено, що кооператив індивідуальних забудовників «Мрія» є неприбутковою організацією й не має наміру отримувати прибуток для його розподілу між членами кооперативу, а організований, як зазначено в п. 1 цього ж статуту, з метою забезпечення житлом членів кооперативу й членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок коштів індивідуальних забудовників кооперативу.

Пунктом 11 статуту передбачено, що кооператив індивідуальних забудовників здійснює експлуатацію та ремонт, належного йому будинку та утримання прибудинкової території за рахунок коштів кооперативу індивідуальних забудовників на засадах самоокупності.

В той час, у розумінні Закону України «Про підприємництво» суб'єктами підприємницької діяльності є юридичні особи, метою діяльності яких є отримання прибутку.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, виходячи з вищевикладеного, відповідач не використовує житловий будинок по вул. Зв'язку, 3, м. Українка в своїй підприємницькій діяльності, а є організацією, яка займається його утриманням, а саме: експлуатацією, ремонтом, прибиранням прибудинкових територій за рахунок коштів мешканців даного будинку.

Тобто, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що до відповідача не можуть застосовуватися положення Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», а пеня має нараховуватися в загальному порядку, як це передбачено у ст. Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідно до ст. 3 даного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 1 041,56 грн. пені (за серпень 2013 року - 75,69 грн., за вересень 2013 року - 200,17 грн., за жовтень 2013 року - 765,70 грн.). При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок пені, здійснений місцевим господарським судом, та встановлено його арифметичну правильність.

Також, позивачем заявлено до стягнення 306,00 грн. 3% річних.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 306,00 грн. 3% річних.

Доводи скаржника з приводу того, що укладений між сторонами договір не відповідає умовам типового договору, колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.

Так, проаналізувавши умови договору №22/91 на постачання теплової енергії у гарячій воді, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що він повністю відповідає вимогам типового договору, оскільки всі умови, які передбачені в типовому договорі, що є додатком до постанови КМУ №630 від 21.07.2005 року містяться й у договорі №22/91, однак викладені вони в спосіб, дещо відмінний від застосованого в типовому договорі.

Викладення умов договору у спосіб, відмінний від застосованого у типовому договорі (приміром, викладення умов договору іншими словами), не є відступом від змісту типового договору. Під таким відступом слід розуміти включення сторонами до господарського договору умов, які створюють регулювання, що за змістом прав і обов'язків сторін суперечить відповідному регулюванню, передбаченому типовим договором, що не є порушенням його змісту.

Аналогічна правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.08.2008 року «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

Крім того, приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Тобто, із наведеного слідує, що сторони вправі самі визначати умови договори.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що умови, які викладені в договорі №22/91, відповідають умовам типового договору, в зв'язку з цим такий договір є чинним.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Таким чином, судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Київської області від 02.06.2014 року у справі №911/1030/14 відповідає обставинам справи, є законним та обгрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу кооперативу індивідуальних забудовників «Мрія» на рішення господарського суду Київської області від 02.06.2014 року у справі №911/1030/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 02.06.2014 року у справі №911/1030/14 залишити без змін.

3. Справу №911/1030/14 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді А.Г. Майданевич

О.І. Лобань