Рішення

від 05.06.2014 по справі 569/2052/14-ц

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/2052/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 року Рівненський міський суд Рівненської області

в особі головуючої судді - Панас О.В.

при секретарі - Райковській О.К.

з участю: представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Льомкіної О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Рівненського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України про стягнення заробітної плати , належної на день звільнення, середньомісячного заробітку за час затримки виплати розрахункових коштів та відшкодування у зв'язку з цим моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернувся до Рівненського міського суду з позовом та подальшим збільшенням позовних вимог 05.06.2014р. до Рівненського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України про стягнення заробітної плати , належної на день звільнення, середньомісячного заробітку за час затримки виплати розрахункових коштів та відшкодування у зв'язку з цим моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він працював у відповідача з 11 червня 1985року електромонтером охоронно-пожежної сигналізації 5-го розряду. Оплата праці здійснювалася йому у розмірі 40 відсотків від отриманої вартості робіт згідно замовлення. Однак, починаючи з серпня 2013 року, без будь-яких попереджень, виплата заробітної плати, в числі інших працівників, йому стала проводилася по п'ятому розряду тарифної сітки.

У зв'язку з порушенням його прав щодо зменшення виплати заробітної плати він звертався із заявою до Територіальної державної інспекції з питань праці у Рівненській області (надалі ТДІП), на підставі якої була проведена перевірка. Зазначеною перевіркою ТДІП виявлено порушення: ч.3 ст. 32 та ч.1 ст. 49-2, ст. 103 КЗпП України щодо питань належності інформування працівників про зміни в бік погіршення розмірів оплати праці та директору підприємства внесено припис з місячним терміном виконання, а також складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення. Незважаючи на висновки ТДІП, відповідач у категоричній формі відмовив позивачу провести виплату заробітної плати за серпень та вересень 2013року згідно раніше встановлених умов оплати праці й повідомив, що надалі оплата праці йому буде проводитися лише по розцінкам 5-го розряду.

Оскільки позивач не погоджувався на зменшення заробітної плати майже втричі, він подав заяву про звільнення з роботи за п. І ст. 36 КЗпП України та був звільнений за наказом №44-К від 07.10.2013. Однак на вимогу керівника він 08.10.2013 написав повторно заяву на звільнення з роботи за власним бажанням та був звільнений з роботи за цією підставою та за тим же наказом №44к.

Під час звільнення з роботи йому була проведена виплата заробітної плати, однак за новими розцінками, та компенсація за дні невикористаної відпустки й то лише 21 жовтня 2013 року та вже після звернення із заявою до ДТІП.

Вважає, що оплату праці за серпень, вересень та жовтень 2013року йому належить провести згідно умов, котрі існували до серпня 2013року.

Із заявою про вимогу виплатити належні йому на день звільнення кошти він звертався до відповідача двічі: 23.10.2013 р. та 19.11.2013 р. цінними листами з описом, однак вони поверталися за терміном зберігання.

Своїми протиправними діями зі сторони відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 3000гривень. Моральна шкода виразилась у втраті заробітку майже втричі, що в кінцевому підсумку привело до вимушеного звільнення з роботи. Протиправні дії відповідача привели до втрати душевної рівноваги, спокою, постійного перебування в напрузі тощо.

Просив суд стягнути з відповідача на його користь заробітну плату, яка належить йому за серпень, вересень та жовтень 2013року, середній заробіток за час затримки виплати розрахункових коштів, моральну шкоду в розмірі 3000 гривень та судові витрати по справі.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги ОСОБА_3 частково. Пояснила, що на зборах працівників 10.06.2013 р. директор підприємства не повідомив саме з якого місяця та в якому розмірі буде зменшено виплату заробітної плати, а ІІІ квартал включає три місяці. При цьому, позивач заперечує такий факт.

Із копією наказу відповідача №30-к від 01липня 2013року ОСОБА_3 ніхто не знайомив, а про зменшення розміру виплати заробітної плати за 5 робочих дні липня 2013 р. сторона позивача довідалася лише у судовому засіданні.

Виплата заробітної плати позивачу починаючи з 01 квітня 2011 р. здійснювалася відповідно до пункту 3 наказу відповідача від 01 квітня 2011р. за №20-к «Про підвищення посадових окладів працівників Рівненського обласного спец РБППР на 2011рік» у розмірі 40 відсотків від вартості об'єму виконаних робіт.

У судовому засіданні 09 квітня 2014року представник позивача підтримала позов з врахуванням змін до позовних вимог відповідно до яких просила стягнути з відповідача на користь її довірителя: заборгованість з заробітної плати за липень - вересень 2013року - 2923,67 грн., доплату компенсації за час невикористаної відпустки у розмірі 99,99грн. У зв'язку із затримкою виплати належних позивачу розрахункових коштів просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати розрахункових коштів за період з 07 жовтня 2013 року по 05.06. 2014 року включно у розмірі 32732,01 грн., моральну шкоду в сумі 3000 грн., судові витрати покласти на відповідача .

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували и проти задоволення позову. Згідно поданих до суду та підтриманих в судовому засіданні письмових заперечень вважають, що права позивача не порушено, оскільки 10 червня 2013року на зборах працівників, де був присутній і ОСОБА_3, керівник Закутянський І.М. повідомив працівників про зменшення заробітної плати у третьому кварталі поточного року, в зв'язку із зниженням виробничого плану. Окрім того, 01 серпня 2013року наказом № 34 встановлено оплату праці працівникам по технічному обслуговуванню згідно тарифних ставок 5 розряду й з цим наказом позивача ознайомлено під розпис. Вважають, що вимоги позивача про стягнення на його користь заробітної плати є безпідставними, так як заробітна плата йому була виплачена відповідно до тарифних ставок встановлених наказом №34-к від 01 серпня 2013року.

З цих підстав не підлягає задоволенню й позовна вимога щодо відшкодування моральної шкоди.

У судовому засіданні 19 травня 2013року представник відповідача визнала той факт, що заробітна плата позивачу за серпень та вересень 2013року повинна була нараховуватися та виплачуватися за раніше встановленими розцінками. Разом з тим, заперечила проти задоволення позовної вимоги про стягнення на користь позивача середньомісячного заробітку за час затримки розрахункових коштів, оскільки позивачем пропущено тримісячний термін для звернення до суду із вказаною позовною вимогою. Вважає, що тримісячний термін необхідно обчислювати з дня проведення із позивачем повного розрахунку при звільненні, тобто з 21жовтня 2013року, однак з позовною заявою ОСОБА_3 звернувся 10 лютого 2014 року, в той час коли таке звернення мало відбутися не пізніше 21 січня 2014року.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював у відповідача електромонтером охоронно-пожежної сигналізації 5-го розряду. Оплата праці здійснювалася йому у розмірі 40 відсотків від отриманої вартості робіт згідно замовлення на підставі пункту 3 наказу відповідача від 01 квітня 2011року за №20-к «Про підвищення посадових окладів працівників Рівненського обласного спец РБППР на 2011рік».

Із дослідженої у судовому засіданні довідки відповідача судом встановлено, що виплата заробітної плати ОСОБА_3 за період 25.07.2013 по 31.07.2013 (у період з 01.07.2013 по 24.07.2013 позивач перебував у відпустці) проведена у розмірі 30 відсотків від виконаної вартості робіт. За серпень 2013 року та за період з 01 вересня 2013року по 13 вересня 2013 року заробітна плата позивачу нарахована та виплачена по 5 тарифному розряду.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

За вимогами ч.4 ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 103 КЗпП України про нові або зміну існуючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Проаналізувавши вищезазначені норми, суд прийшов до висновку, що відповідач неправомірно зменшив розмір оплати праці працівників починаючи з липня 2013 року.

Так, дослідженням наказу відповідача №30-к від 01липня 2013року встановлено, що з цим наказом не було ознайомлено працівників підприємства, однак виплата заробітної плати за липень 2013року, в тому числі позивачу, зменшена на 10 відсотків.

Наказом від 01 серпня 2013 року за №34-к відповідачем встановлено оплату праці працівникам по технічному обслуговуванню вже згідно тарифних ставок 5 розряду. З даним наказом позивача, в числі інших працівників підприємства, ознайомлено під особистий підпис. Однак, згідно вищезазначених положень законодавства, такі зміни в оплаті праці директор підприємства міг здійснити не раніше як з 01 жовтня 2013року.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що на зборах працівників підприємства 10 червня 2013 року (протокол №7) директор Закутянський І.М. повідомив працівників про зменшення заробітної плати в третьому кварталі поточного року, оскільки, як вбачається зі змісту протоколу цих зборів, директор не повідомив працівників підприємства саме наскільки та з якого часу відбудеться зменшення розміру заробітної плати.

Суд вважає також, що не є належним доказом у справі наказ відповідача №30-к від 01 липня 2013року про зменшення заробітної плати позивача на 10 відсотків, оскільки відповідач не надав суду доказів ознайомлення з цим наказом позивача.

Дослідженням у судовому засіданні доказів та розрахунків наданих сторонами, суд прийшов до висновку, що з вини відповідача у липні 2013року позивачу за період з 25.07.2013 по 31.07.2013, тобто за 5 робочих дні, виплата заробітної плати із вартості об'єму виконаних робіт у 3695,90грн. проведена у розмірі 1410,35грн., а необхідно 1478,36грн. (3695,90грн. х 40%). Відтак недоплата заробітної плати за липень 2013року становить 68,01грн. За серпень 2013року вартість об'єму виконаних робіт ОСОБА_3 становив 12452,84грн., однак заробітну плату нараховано та виплачено по 5 тарифному розряду у розмірі 2176,01грн. Виплату заробітної плати необхідно здійснити із застосуванням коефіцієнту 40 відсотків від вартості об'єму виконаних робіт, що буде становити 4981,14грн. (12452,84грн. х 40%). Таким чином, за серпень 2013року позивачу належить доплатити 2805,13грн. (4981,14грн. - 2176,01грн.). За вересень 2013року у період з 01 вересня 2013року по 13 вересня 2013 року (10 робочих днів) вартість об'єму виконаних робіт ОСОБА_3 разом з іншим працівником підприємства становив 5479,67грн., а заробітну плату нараховано та виплачено по 5 тарифному розряду у розмірі 1042,40грн. За вересень 2013року позивачу належить виплатити: 5479,67грн. : 2 працівника = 2739,84грн. х 40% = 1095,93грн., а виплачено 1042,40грн., а тому йому належить доплатити 50,53грн.

Поряд з обумовленим, відповідачем невірно нарахована компенсація за час невикористаної відпустки, у розрахунок якої бралася заробітна плата за період з 01 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року, оскільки заробітну плату за липень - вересень 2013 необхідно відповідно збільшити. Суд бере до уваги розрахунок позивача, який не оспорювався зі сторони відповідача й вважає, що позивачу необхідно здійснити доплату до компенсації за час невикористаної відпустки у розмірі 99,99грн.

Із врахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що відповідач неправомірно зменшив виплату заробітної плати позивача майже втричі у серпні та вересні 2013 року, в той час, як такі зміни в оплаті праці він міг здійснити не раніше 01 жовтня 2013року.

Встановлено, що за результатами перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці у Рівненській області від 18 вересня 2013 року за №17-07/1472, якою виявлені порушення ч.3 ст. 32 та ч.1 ст. 49-2, ст. 103 КЗпП України щодо питань належності інформування працівників про зміни в бік погіршення розмірів оплати праці. На підставі цих порушень директору підприємства внесено припис з місячним терміном виконання, а також накладено штраф за невиконання цього припису.

Як встановлено судом, незважаючи на висновки інспекції, відповідач відмовив позивачу провести виплату заробітної плати за серпень та вересень 2013року згідно раніше встановлених умов оплати праці. При цьому позивач неодноразово звертався до відповідача як в усній так і письмовій формі: 23.10.2013 та 19.11.2013 цінними листами з описом, які повернулися за терміном зберігання.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012року у справі №1-5/2012 невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника, або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник, або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Суд бере до уваги, що на день звільнення з роботи відповідач повністю з ОСОБА_3 не розрахувався, а тому перебіг строку звернення із заявою про вирішення трудового спору не починався. За таких обставин суд відхиляє твердження представника відповідача про те, що позивачем порушено строк звернення до суду.

При визначенні розміру заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд керується пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995року №100, згідно якого середньомісячна заробітна плата за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передували звільненню з роботи.

Відповідно до пункту 8 вищезазначеного Порядку нарахування виплат у цьому випадку провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Заробітна плата ОСОБА_3 за серпень 2013року становить 4981.14грн. при 21 робочому дні, у вересні 2013року 1095,93грн.- 10 робочих дні. За два місяці роботи, що передували звільненню заробітна плата становить 6077,07грн.

Одноденний заробіток становить: 196,03грн. (6077,07грн. : 31 роб. дні), а за період з 07 жовтня 2013 року по 05 червня 2014 року визначено 167 робочих дні, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві заробітної плати за період з 07 жовтня 2013 року по 05 червня 2014 року включно становить: 32737,01грн. (196,03грн. х 167 робочих дні затримки виплати).

Суд прийшов до висновку, що вимога позивача щодо відшкодування моральної шкоди підлягає до задоволення частково.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, суд, враховуючи вимоги ст.237-1 КЗпП України, згідно з якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, виходить з того, що відповідачем допущено порушення законодавства про працю, які виразилися в неправомірному зменшенні позивачу заробітної плати , ігнорування відповідачем неодноразових звернень позивача щодо проведення необхідних виплат заробітної плати , що призвело до моральних страждань , суд прийшов до висновку про доведеність неправомірних дій відповідача щодо затримки виплати заробітної плати, розрахункових коштів, що потягло душевні хвилювання, зусилля, кошти та час, чим порушені законні трудові права позивачки.

Оцінюючи надані докази і встановлені обставини, суд вважає розумним доцільним часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача грошового відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 гривень.

Таким чином з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача: середній заробіток в сумі 3023,66 грн. + 35 755,67 заробіток за час затримки виплати розрахункових коштів = 35 755,67 грн.

Вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_3 недоплачених коштів за лікарняними листами залишена без розгляду за заявою позивача.

Судові витрати в справі у відповідності ст.88 ЦПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, ст..ст. 116.117 КЗпП України, роз'яснень Вищого Спеціалізованого суду України в розгляду цивільних і кримінальних справ " 10-1389/0/4-12 від 27.09.2012 «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права», відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці», Постанова Кабміну № 100 від 08.02.1995р., керуючись ст.ст. 10, 60, 82, 88, 212-215, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Рівненського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України , Код ЄДРПОУ 00183302 на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, заборгованість з заробітної плати , належної на день звільнення , середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових коштів в сумі 35755 (тридцять п'ять тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) грн. 67 коп. , моральну шкоду в сумі 300 (триста) грн.

Стягнути з Рівненського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України , Код ЄДРПОУ 00183302 судовий збір в сумі357 (триста п'ятдесят сім) грн. 55 коп. в прибуток держави України

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд з поданням в десятиденний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: О.В.Панас