Ухвала

від 16.09.2014 по справі 569/2052/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області у складі:

Головуючого судді: Демянчук С.В.

суддів: Ковальчук Н.М., Шеремет А.М.

секретаря судового засідання: Ковальчук Л.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рівненського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України про стягнення заробітної плати, належної на день звільнення, середньомісячного заробітку за час затримки виплати розрахункових коштів та відшкодування у зв"язку з цим моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 червня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Рівненського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт добровільного пожежного

Провадження № 22ц-787/1659/2014 Головуючий у суді 1 інстанції: Панас О.В.

Доповідач : Демянчук С.В.

товариства України на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати, належної на день звільнення, середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових коштів в сумі 35755 грн. 67 коп., моральну шкоду в сумі 300 грн.

Стягнуто з відповідача в прибуток держави судовий збір в сумі 357 грн. 55 коп.

Не погодившись із вказаним рішенням, Рівненське обласне спеціалізоване ремонтно-будівельне підприємство протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України подало апеляційну скаргу, в якій вказують, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним, необґрунтованим, неповно та невірно встановлені обставини, які мають значення для справи.

Вказують, що ОСОБА_1 працював у апелянта електромонтером охоронно-пожежної сигналізації 5-го розряду з 11 червня 1985 року. 08 червня 2013 року його було звільнено з роботи за власним бажанням за ч. 1 ст. 38 КЗпП України згідно з наказом № 44-К.

Зазначають, що згідно проведеної перевірки Територіальною державною інспекцією з питань праці у Рівненській області, станом на 21 жовтня 2014 року підприємство повністю здійснило розрахунок по заробітній платі з ОСОБА_1

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду 10 лютого 2014 року з порушенням терміну позовної давності, встановленої ч. 1 ст. 233 КЗпП України, а відтак позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою працівникові належних йому при звільненні сум, задоволенню не підлягає.

Просили рішення суду першої інстанції від 05 червня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

В поданих на апеляційну скаргу запереченнях представник позивача вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги та на законність оскаржуваного рішення, яке просить залишити без змін.

У судовому засіданні представник Рівненського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надала пояснення в межах її доводів.

Представник ОСОБА_1, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликається на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, яке просить залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

При вирішенні спору, суд першої інстанції виходив зі встановлених обставин порушення прав позивача в сфері трудових правовідносин, оскільки позивачу неправомірно було зменшено розмір заробітної плати, тому при звільненні не була в повному обсязі виплачена заборгованість з заробітної плати, належної на день звільнення в сумі 3023,66 грн. За встановлених обставин обґрунтовано стягнуто середній заробіток за час затримки виплати розрахункових коштів за період з 07 жовтня 2013 року по 05 червня 2014 року включно в сумі 32 737 грн. та моральну шкоду в сумі 300 грн..

Щодо даних висновків, суд першої інстанції навів відповідні мотиви та доводи з якими погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що ОСОБА_1 працював у відповідача електромонтером охоронно-пожежної сигналізації 5-го розряду. Оплата праці здійснювалась йому у розмірі 40 відсотків від отриманої вартості робіт згідно замовлення на підставі пункту З наказу відповідача від 01 квітня 2011 року за № 20-к «Про підвищення посадових окладів працівників Рівненського обласного спец РБППР на 2011 рік».

Із дослідженої довідки відповідача судом встановлено, що виплата заробітної плати ОСОБА_1 за період з 25 липня 2013 року по 31 липня 2013 року (у період з 01 липня 2013 року по 24 липня 2013 року позивач перебував у відпустці) проведена у розмірі 30 відсотків від виконаної вартості робіт. За серпень 2013 року та за період з 01 вересня 2013 року по 13 вересня 2013 року заробітна плата позивачу нарахована та виплачена по 5 тарифному розряду.

З наказу відповідача № 30-к від 01 липня 2013 року встановлено, що з цим наказом не було ознайомлено працівників підприємства, однак виплата заробітної плати за липень 2013 року, в тому числі позивачу, зменшена на 10 відсотків.

Наказом від 01 серпня 2013 року за № 34-к відповідачем встановлено оплату праці працівникам по технічному обслуговуванню вже згідно тарифних ставок 5 розряду. З даним наказом позивача, в числі інших працівників підприємства, ознайомлено під особистий підпис. Однак, згідно вищезазначених положень законодавства, такі зміни в оплаті праці директор підприємства міг здійснити не раніше як з 01 жовтня 2013 року.

Із дослідженої у судовому засіданні довідки відповідача судом встановлено, що виплата заробітної плати ОСОБА_1 за період з 25 липня 2013 року по 31 липня 2013 року (у період з 01 липня 2013 року по 24 липня 2013 року позивач перебував у відпустці) проведена у розмірі 30 відсотків від виконаної вартості робіт. За серпень 2013 року та за період з 01 вересня 2013 року по 13 вересня 2013 року заробітна плата позивачу нарахована та виплачена по 5 тарифному розряду.

Обгрунтовано відхилено, як належний доказ у справі наказ відповідача № 30-к від 01 липня 2013 року про зменшення заробітної плати позивача на 10 відсотків, оскільки відповідач не надав суду доказів ознайомлення з цим наказом позивача.

Зазначені зміни в оплаті праці суперечать положенням ч. З ст. 32 КЗпП України, якою передбачено, що про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

За вимогами ч. 4 ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 103 КЗпП України про нові або зміну існуючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Дані обставини підтверджені результатами перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці у Рівненській області від 18 вересня 2013 року за № 17-07/1472, якою виявлені порушения ч. З ст. 32 та ч. І ст. 49-2, ст. 103 КЗпП України щодо питань належності інформування працівників про зміни в бік погіршення розмірів оплати праці. На підставі цих порушень директору підприємства внесено припис з місячним терміном виконання, а також накладено штраф за невиконання цього припису.

Таким чином, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що відповідач неправомірно зменшив розмір оплати праці працівників починаючи з липня 2013 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Вбачається, що згідно вказаних розрахунків, наданих сторонами, судом вірно проведено щомісячний розрахунок недоплаченої позивачу заробітної плати, що становить в сумі 3023,66 грн.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника, або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник, або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Оскільки на день звільнення з роботи відповідач повністю з ОСОБА_1 не розрахувався, тому суд обґрунтовано вказав, що перебіг строку звернення із заявою про вирішення трудового спору не починався, а, відтак вірно відхилив доводи представника відповідача про те, що позивачем порушено строк звернення до суду.

При визначенні розміру заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд керується пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995року № 100, згідну якого середньомісячна заробітна плата за час затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передували звільненню з роботи.

Судом в рішенні проведені детальні розрахунки відповідно до п. 8 вказаного Порядку, правильність яких не спростовується. (196,03грн. одноденного заробітку х 167 робочих дні затримки виплати = 32737 грн).

Оскільки доведеними є неправомірність дій відповідача щодо затримки виплати заробітної плати, розрахункових коштів, тому обгрунтованими є і висновки суду про відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, яка визначена в сумі 300 грн.

З урахуванням вірно встановлених фактичних даних, судова колегія вважає оскаржуване рішення суду правильним по суті та ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності; в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких належних та, заслуговуючих на увагу доказів, які б спростовували висновки суду, представник відповідача суду не надала.

Належними і допустимими доказами в передбаченому законом порядку, представник відповідача висновки суду не спростувала.

Поскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з'ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, та зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Рівненського обласного спеціалізованого ремонтно-будівельного підприємства протипожежних робіт добровільного пожежного товариства України відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий суддя: С.В. Демянчук

Судді : Н.М. Ковальчук

А.М.Шеремет