Постанова

від 17.06.2014 по справі 820/10925/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

17 червня 2014 р. Справа № 820/10925/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Супрун Ю.О.,

при секретарі судового засідання - Ахвердян Р.А.,

за участю: представника відповідача - Шумари С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта Плюс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі за текстом - ХОВФСЗІ, позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта Плюс" (надалі за текстом - ТОВ "Аеліта Плюс", відповідач), в якому просить суд: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта Плюс" (61052, м. Харків, вул. Ярославська, 18/15, код ЄДРПОУ 36035279, МФО 331489, р/р 260046303 у ПАТ "Полтава-Банк") на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к. 16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: р/р 31219230700003, МФО 851011, код одержувача: 37999654, УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 17553,57 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що зі звіту відповідача про зайнятість населення та працевлаштування інвалідів за 2013 рік, який надійшов до відділення 27.02.2014 року (№7169) - середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2013 році становила 28 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених, відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" становить 1 особа. Розмір середньорічної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за 2013 рік становила 17553,57 грн. Таким чином, сума адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2013 році становить 17553,57грн. ТОВ ТОВ "Аеліта Плюс" до 15.04.2014 року повинно було самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у зазначеному розмірі. Оскільки зазначена сума відповідачем не була сплачена, утворилася заборгованість у вказаному вище розмірі. Отже, суб'єкт господарювання у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", працевлаштування інвалідів не забезпечив, суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, а відтак, спірна сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду 17.06.2014 року надав клопотання про розгляд справи без його участі за наявними у справі доказами, також просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував зазначив, що ТОВ "Аеліта Плюс" виконало всі вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо створення і обстеження робочих місць для інвалідів та вжиття заходів для їх працевлаштування за встановленими нормативами.

Дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до п.2 "Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2013 рік, що надавався відповідачем до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2013 році становила 28 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених, відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів України" становить 1 особа.

У вказаному звіті ТОВ "Аеліта Плюс" самостійно обчислив суму середньорічної заробітної плати штатного працівника в розмірі - 17554 грн..

Розглядаючи даний спір, суд виходить з того, що правовідносини з приводу притягнення до відповідальності осіб, винних у непрацевлаштуванні інвалідів, унормовані насамперед, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а також Господарським кодексом України.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 3 ст.18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм Закону дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Згідно листа Харківського міського центру зайнятості від 28.05.2014 року №ХМЦЗ-03-15092-22/14 у 2013 році у Харківському міському центрі зайнятості перебувало на обліку 538 особи з інвалідністю, які звернулися за сприянням у працевлаштуванні. Протягом 2013 року на ТОВ "Аеліта Плюс" не було працевлаштовано жодної особи з обмеженими фізичними можливостями, відмов у працевлаштуванні особам з обмеженими фізичними можливостями за результатами направлень центру зайнятості не було.

Однак суд зазначає, що відповідно до наказу № 7 від 15.02.2010 року відповідачем ТОВ "Аеліта Плюс" було працевлаштовано ОСОБА_1 на посаду швачки (довідка МСЕК № 0008310 від 26.09.2002 року, довічно), яка на даний час знаходиться у декретній відпустці.

Відповідно до ст. 179 Кодексу Законів про працю України, зокрема, відпустка у зв'язку з вагітністю і пологами зараховується до загального стажу і до стажу роботи за спеціальністю. Працівникам, які знаходяться у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (в разі коли дитина потребує домашнього догляду - до досягнення шестирічного віку), робота на попередньому місці (посаді) після виходу на роботу гарантується. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації дія трудового договору працівника продовжується.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць, відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".

Разом з тим, суд звертає увагу, що обов'язок, за невиконання якого для господарюючого суб'єкта настають певні юридичні наслідки, стосується подачі до державної служби зайнятості інформації, що є необхідною умовою для сприяння процесу працевлаштування інвалідів.

Згідно ч.1 ст.217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено приписами ст.19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене ч.1 ст.17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а в силу приписів ч.3 ст.18 названого закону - виділення та створення робочих місць, надання державній службі зайнятості відповідної інформації, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Разом з тим, як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію. Вказане кореспондує приписам ч.1 ст.19 Закону України "Про зайнятість населення" (положення котрого діяли до 01.01.2013 р.), відповідно до якої до обов'язків державної служби зайнятості віднесено ведення обліку вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, ч.2 ст.19 цього ж закону, де передбачено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а також п.4 і п.8 Положення про державну службу зайнятості, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991р. №47, в частині завдань і прав державної служби зайнятості відповідно.

Відтак, суд доходить висновку, що передбачена ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

При цьому, оскільки адміністративно-господарські санкції нараховуються за календарний рік, то суд вважає, що дії по виділенню та створенню робочих місць, наданню державній службі зайнятості інформації мають бути вчинені роботодавцем до початку звітного календарного року або невдовзі після його початку у строк, який є розумно достатнім для організації державною службою зайнятості працевлаштування інвалідів, тобто направлення інвалідів до цього роботодавця з метою працевлаштування.

Суд вважає, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, а тому в останнього не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Згідно статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 86 КАС України).

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів щодо незабезпечення відповідачем умов для працевлаштування інвалідів, доказів відмови в прийнятті на роботу інваліду, направлення інвалідів центром зайнятості.

Наявність доказів проведення організаційних заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів вказує на відсутність у діях відповідача факту порушення ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Таким чином, з наявних у справі документів слідує, що відповідач повідомляв Харківський міський центр зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів, і тим самим забезпечив можливість працевлаштування інвалідів, а отже в силу ст.218 Господарського кодексу України не підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судом при виконанні вимог ст.11 КАС України встановлено, що відповідачем вжито всіх необхідних заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів, у матеріалах адміністративної справи наявні докази виконання відповідачем обов'язку із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, суд приходить до висновку про те, що заявлена позивачем вимога про стягнення адміністративно-господарських санкцій порушує права та інтереси ТОВ "Аеліта Плюс", безпідставно покладаючи обов'язок оплатити суму адміністративно-господарських санкцій за невчинене порушення, у зв'язку з чим позовні вимоги Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з ТОВ "Аеліта Плюс" фінансово-господарських санкцій є безпідставними та не обґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69, 71, 72, 94, 158-163, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеліта Плюс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 20 червня 2014 року

Суддя Супрун Ю.О.