Постанова

від 18.06.2009 по справі 24/848-16/393-11/206

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

24/848-16/393-11/206

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 18.06.2009                                                                                           № 24/848-16/393-11/206

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Отрюха  Б.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -від прокуратури Шевченківського району міста Києва – представник не з'явився

від позивача – Фім Л.В. - юрист

від відповідача-1  – Рудь А.В. – юрист, Анікушин В.М. – юрист, Твердохлібов В.О. – юрист

від відповідача-2 – представник не з'явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закрите акціонерне товариство "Альтаір"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 17.02.2009

 у справі № 24/848-16/393-11/206 (суддя  

 за позовом                               Прокурор Шевченківського району м.Києва

 до                                                   Закрите акціонерне товариство "Альтаір"

                                                  Акціонерний банк "Центральноєвропейський банк"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

 Прокурор Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації звернувся з позовом до Закритого акціонерного товариства «Альтаір» про визнання недійсним договору № 1/4 від 25.10.1995р., укладеного між АБ «Центральноєвропейський банк» та ЗАТ «Альтаір», як такого що суперечить вимогам ч.1 ст. 197 ЦК УРСР.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2006р. по справі № 24/848 позов Прокурора задоволено, визнано недійсним Договір № 1/4 від 20.10.1995р., укладений між АБ «Центральноєвропейський банк» та ЗАТ «Альтаір».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2007р. рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2006р. по справі № 24/848 скасовано, в позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.06.2007р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2007р. у справі № 24/848 скасовано, рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2006р. у справі № 24/848 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 09.10.2007р. постанову Вищого господарського суду України від 19.06.2007р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2007р. та рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2006р. у справі  №  24/848 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Постанова ґрунтується на тому, що, вирішуючи спір про визнання недійсним договору № 1/4 від 20.10.1995р., в якому однією з сторін є АБ «Центральноєвропейський  банк», суди не перевірили, чи існують будь-які відомості про те, що вказану особу було ліквідовано у встановленому законом порядку, а відтак, чи була можливість розглянути справу за відсутності цієї особи.

При новому розгляді справі був присвоєний № 24/848-16/393.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2008р. у справі № 24/848-16/393 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2008р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2008р. залишено без змін.

 Постановою Вищого господарського суду України від 21.10.2008р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2008р., постанова Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2008р. скасовані, справа направлена на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України на підставі ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України доручив суду першої інстанції при новому розгляді справи з достовірністю встановити наявність чи відсутність пропуску строку позовної давності, підстав для його відновлення тощо.

При новому розгляді справі присвоєний № 24/848-16/393-11/206.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2009р. задоволено позовні вимоги Прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації до Закритого акціонерного товариства «Альтаір», Акціонерного банку «Центральноєвропейський банк». Визнано недійсним Договір № 1/4 від 20.10.1995р., укладений між АБ «Центральноєвропейський банк» та ЗАТ «Альтаір»; стягнуто з ЗАТ «Альтаір» на користь Державного бюджету державне мито у розмірі 42грн.50коп. та  59грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнуто з АБ «Центральноєвропейський банк» на користь Державного бюджету державне мито у розмірі 42грн.50коп. та  59грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому,  що АБ «Центральноєвропейський банк» не виконав належним чином свої зобов'язання за Договором № 14-18 від 04.04.1994р, укладений .між Відповідачем-2 та Шевченківською районною державною адміністрацією м. Києва, отже на момент укладення спірного Договору № 1/4 від 20.10.1995р. зобов'язання щодо повернення Позивачем на користь Відповідача-2 грошових коштів, сплачених на будівництво, не існувало, оскільки події, за настання яких таке право виникло, ще не настали.                

Суд першої інстанції, врахувавши, що спірним Договором № 1/4 від 20.10.1995р. уступлено право вимоги на передачу всіх прав (володіння, користування, розпорядження) на будівлю по вулиці Володимирській, 12 в м. Києві, та земельну ділянку, на якій знаходиться вказана будівля, а Договором № 14-18 було визначено мету використання будівлі для фінансової установи – Банку, дійшов висновку, що вимога пов'язана з особою кредитора АБ «Центральноєвропейський банк».  

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що всупереч п.6.6. Договору № 14-18 від 04.04.1998р., АБ «Центральноєвропейський банк» не повідомив Шевченківську районну у місті Києві державну адміністрацію про укладення спірного Договору № 1/4 з ЗАТ «Альтаір».

Суд, пославшись на ст.ст. 197, 198 ЦК УРСР, встановив, що вимоги, які були передані Відповідачу-1 є недійсними з тих підстав, що на момент їх передачі не існували, застосував до спірних правовідносин положення ст. 48 Цивільного кодексу УРСР та визнав недійсним Договір № 1/4 від 20.10.1995р. як такий, що не відповідає вимогам закону.

Вирішуючи питання щодо строку позовної давності, суд зазначив, що 12.12.2006р. під час первісного розгляду справи Прокуратурою Шевченківського району міста Києва було подано суду клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності. Позивач також надав суду копію клопотання Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 02.11.2006р. № 01/16 0081 про поновлення строку позовної давності за позовом про визнання договору № 1/4 від 20.10.1995р. недійсним, на вказаному клопотанні міститься відмітка Господарського суду міста Києва від 13.11.2006р. про прийняття.

Суд першої інстанції з посиланням на п.3.3. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999р. № 02-5/111, за змістом якого, недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов'язків, зробив висновок, що до вимоги про визнання недійсним договору № 1/4 від 20.10.1995р. строк позовної давності не застосовується, відмовив у задоволенні клопотання ЗАТ «Альтаір» про застосування строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Господарський суд першої інстанції не погодився з посиланням ЗАТ «Альтаір» на необхідність врахувати при вирішенні даної справи Постанови судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України № 04-1/11-17/22 від 06.10.1998р., прийнятою за результатом розгляду справи за позовом ЗАТ «Альтаір» до Шевченківської районної державної адміністрації м. Києва, Державного підприємства Шевченківської райдержадміністрації м. Києва «Відділ капітального будівництва та інвестицій» про стягнення 1030783грн. на підставі Договору №1/4 від 20.10.1995р.

ЗАТ «Альтаір», не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2009р., звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити.

 Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, суд повважав встановленими обставини, які мають значення для справи, при їх недоведеності; при ухваленні рішення від 17.02.2009р. судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а саме положення  ст.ст. 48, 71-76 ЦК УРСР, та норми процесуального права, а саме вимоги ч.2 ст.35 ГПК України.

В апеляційній скарзі ЗАТ «Альтаір» вказує на те, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлена обов'язковість вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції  для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Зокрема, апелянт наголошує на тому, що Вищий господарський суд України у постанові 21.10.2008р. по справі № 24/848-16/393, якою були скасовані попередні судові рішення, доручив суду першої інстанції при новому розгляді справи з достовірністю встановити наявність чи відсутність пропуску строку позовної давності та підстав для його відновлення.

 Апелянт вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на п.3.3. Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999р.№ 02-5/111, та необґрунтованим висновок суду про незастосування строку позовної давності до вимоги про визнання недійсним Договору № 1/4 від 20.10.1995 р.  

 При цьому апелянт вказує, що ст.83 ЦК УРСР встановлений вичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, і до цього переліку не входять вимоги про визнання угод (правочинів) недійсними. Тому, на думку ЗАТ «Альтаір», суд при вирішенні питання щодо клопотання останнього про застосування строку позовної давності мав керуватись вимогами ЦК УРСР, а не Роз'ясненнями Вищого арбітражного суду України.

  Також апелянт зазначає, що обчислення строку позовної давності повинно відбуватись з дня коли Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація дізналася про наявність договору № 1/4 від 20.10.1995 року.  Позивач, визнає той факт, що про наявність Договору № 1/4 від 20.10.1995р. він дізнався у 1997 році,  отже, за переконанням ЗАТ «Альтаір», строк позовної давності для звернення з подібним позовом сплинув ще у 2000 році і не підлягає поновленню. Доводи Позивача про те, що він дізнався про порушення своїх прав у 2006 році не повинні бути прийняті судом до уваги, оскільки правонаступництво Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації існувало з самого початку реорганізаційних заходів із Позивачем і та обставина, що Позивач заперечував факт свого правонаступництва включно до прийняття постанови Вищим адміністративним судом від 13.09.2006 року по справі № 17/427, на думку ЗАТ «Альтаір», також не є підставою  для поновлення строку позовної давності.

 Крім того, апелянт зазначив, що у постанові Вищого арбітражного суду України від 06.10.1998р. по справі № 17/427, яка є чинною, судом була надана правова оцінка Договору № 1/4 від 20.10.1995. Вищим арбітражним судом України встановлено, що Договір № 1/4 відповідає вимогам чинного законодавства, а твердження  Шевченківської райдержадміністрації про те, що Договір № 1/4 від 20.10.1995р. не відповідає вимогам чинного законодавства, - є безпідставним. Обставини, встановлені арбітражним судом при розгляді справи № 17/427, на думку ЗАТ «Альтаір», мають преюдиційне значення та,  в порушення ст. 35 ГПК України, не прийняті судом першої інстанції  до уваги при вирішенні даної справи

ЗАТ «Альтаір» в апеляційній скарзі  також зазначає, що вимога про повернення грошових коштів, яка була передана Закритому акціонерному товариству «Альтаір» за Договором № 1/4 від 20.10.1995р., не пов'язана з особою АБ «Центральноєвропейський банк», зокрема зі статусом Банку як фінансової установи, та була дійсною на час її передачі і виникла з моменту перерахування грошових коштів Банком на користь Адміністрації. За переконанням апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що не настали  умови, за яких Адміністрація повинна повернути Банку кошти, а 15-денний строк, про який йдеться у п.3.3. Додаткової угоди № 2 до Договору № 14-18 від 04.09.1994р., це саме строк повернення коштів, а не умова, за якої кошти повинні бути повернуті, умовою повернення коштів є розірвання Договору № 14-18.

Апелянт вказує, що за одну і ту саму будівлю (Об'єкт) Позивач отримав гроші і від АБ «Центральноєвропейський банк» на підставі Договору № 14-18 і від підприємства «Сиріус», при цьому Відповідач жодним чином не міг вплинути і від його волі не залежало, чи буде Адміністрацією укладений новий інвестиційний договір, про що зазначено  в п.3.3. Додаткової угоди № 2 до Договору № 14-18 від 04.09.1994 року, або ж ні.

ЗАТ «Альтаір» також вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що АБ «Центральноєвропейський банк» порушив вимоги п.6.6. Договору № 14-18 та не повідомив Шевченківську районну у місті Києві державну адміністрацію про укладення спірного Договору №1/4. Апелянт вказує на те, що укладення Договору №1/4 не є фактом залучення угоди з третіми особами для досягнення мети Договору № 14-18, а тому згода Адміністрації на укладення Договору № 1/4 не вимагалась.

      У відзиві на апеляційну скаргу Позивач просить апеляційну скаргу ЗАТ „Альтаір” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2009р. без змін.

 Заперечуючи проти апеляційної скарги представник Позивача зазначив, що до 13.09.2006 року Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація не вважала свої права порушеними наявністю Договору № 1/4 від 20.10.1995р., оскільки не вважала себе правонаступником Шевченківської районної державної адміністрації міста Києва.        

 На думку представника Позивача, строк позовної давності слід відраховувати не з моменту, коли Шевченківській районній державній адміністрації міста Києва стало відомо про наявність Договору № 1/4 від 20.10.1995р. (у 1997 році), а з моменту визнання факту правонаступництва Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації згідно постанови Вищого адміністративного суду України від 13.09.2006р.

Як вбачається з матеріалів справи, розгляд апеляційної скарги неодноразово відкладався.

Як вбачається з відміток на ухвалах про відкладення, про час та місце судових засідань учасники судового розгляду повідомлялись у належний спосіб.

 На запит Київського апеляційного господарського суду від Національного Банку України надійшов лист, в якому повідомляється, що  діяльність Акціонерного банку „Центральноєвропейський банк” припинено відповідно до постанови правління національного банку України від 08.05.1996р. №109. рішенням комісії Національного Банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 22.10.1999 №580, Банк виключено з Державного реєстру банків у зв'язку із закінченням процедури ліквідації.

Відповідач-2 відзиву на апеляційну скаргу не надав, явку своїх представників в судове засідання не забезпечив.

  З'ясувавши думку представників Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації та ЗАТ «Альтаір», колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представників прокуратури та АБ «Центральноєвропейський банк».  

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.          

Між АБ «Центральноєвропейський банк» та Шевченківською районною державною адміністрацією був укладений Договір № 14-18 від 04.04.1994р. Предметом даного договору сторони визначили реконструкцію та відродження садиби по вулиці Володимирській , 12 у місті Києві з метою її використання для фінансової установи - Банку, та виконання погоджених сторонами, програм розвитку району.

   21.12.1994р. між АБ «Центральноєвропейський банк» та Шевченківською районною державною адміністрацією була укладена Додаткова угода № 2 до Договору № 14-18, у п.3.3. якої сторони узгодили, що при затримці платежів на строк, що перевищує 15 діб, адміністрація має право поставити питання про розірвання договору у відповідності з чинним законодавством та сплати неустойки у розмірі 10% від не перерахованої суми та повертає на рахунок Банку сплачені раніше кошти з індексацією на дату повернення у 15-денний строк після укладення договору та початку інвестування будівництва новим інвестором.

   20.10.1995р. між АБ «Центральноєвропейський банк» та ЗАТ «Альтаір» був укладений Договір № 1/4, відповідно до умов якого АБ «Центральноєвропейський банк» уступив на користь ЗАТ «Альтаір» повністю права вимоги за зобов'язаннями Шевченківської районної державної адміністрації м.Києва, що грунтовані на Договорі № 14-18 від 04.04.1994р., Додатковій угоді до Договору від 02.08.1994р., Додатковій угоді № 2 від 20.12.1994 р. до Договору № 14-18, а саме: право вимоги передачі всіх прав (володіння користування, розпорядження) на будівлю по вул. Володимирській, 12 і земельну ділянку, на якій розташована будівля; право вимоги повернення грошових коштів, перерахованих на будівництво.

  На підставі Розпорядження № 16 від 09.01.1996р., затвердженого рішенням Шевченківської районної ради народних депутатів м. Києва одинадцятої сесії XII скликання № 106 від 24.07.1997р., Шевченківська районна державна адміністрація м. Києва здійснила відчуження будинку № 12 по вулиці Володимирській в м. Києві шляхом його продажу Виробничому підприємству «Сиріус» в рахунок існуючих перед ВП «Сиріус» зобов'язань.

Таким чином, Шевченківська районна державна адміністрація м. Києва унеможливила виконання п. 3.3. Додаткової угоди до Договору № 14-18 в частині укладення нею нового договору та початку інвестування будівництва новим інвестором. При цьому колегія суддів вважає слушним довод апелянта, що фактично лише від Адміністрації залежало, чи буде виконаний нею п.3.3. Додаткової угоди в частині щодо залучення нового інвестора або ж ні. А тому колегія дійшла висновку, що неукладення Позивачем нового інвестиційного договору, а обрання ним такого способу відчуження, як продаж будівлі в рахунок існуючих перед ВП «Сиріус» зобов'язань, не може створювати негативних наслідків для іншої сторони за договором.

 Пунктом 3.3. Додаткової угоди до Договору № 14-18. передбачено право на повернення коштів, які були перераховані АБ «Центральноєвропейський банк».  І таке право Банк може реалізувати при розірванні Договору № 14-18. Враховуючи те, що Договір № 14-18 був розірваний між сторонами, то відповідно до п.3.3 Додаткової угоди до цього Договору у АБ «Центральноєвропейський банк» виникло право на повернення сплачених раніше коштів з індексацією на дату повернення, а відповідно в Адміністрації виник  обов'язок  - повернути ці кошти Банку.

   Висновок суду першої інстанції, що станом на 20.10.1995 р. в АБ «Центральноєвропейський банк» не виникло права на повернення грошових коштів, перерахованих раніше на будівництво, з огляду на те, що Позивачем стосовно будинку № 12 по вулиці Володимирській у місті Києві не укладалось інвестиційних договорів, а був укладений договір купівлі-продажу, колегія суддів вважає помилковим, ґрунтуючись на обставинах, наведених вище.

 Крім того, існування права АБ «Центральноєвропейський банк» на повернення коштів, яке було переуступлено на користь ЗАТ «Альтаір» за Договором № 1/4, не залежало від факту належного виконання ним (Банком) своїх зобов'язань за Договором № 14-18, оскільки це могло вплинути лише на розмір коштів, що підлягали поверненню на користь Банку у разі розірвання договору № 14-18.  

  Відповідно до п.3.3. Додаткової угоди до Договору № 14-18  Адміністрація і Банк пов'язали право адміністрації поставити питання про розірвання договору і її обов'язок повернути Банку сплачені раніше кошти саме у разі неналежного виконання Банком зобов'язань перед адміністрацією. Крім того зі змісту п.3.3. цієї Додаткової угоди вбачається, що у разі неналежного виконання Банком зобов'язань  та розірвання у зв'язку з цим Договору № 14-18, для Банку мали настати негативні наслідки у вигляді сплати неустойки у розмірі 10% від не перерахованої суми, але право Банку на повернення решти грошових коштів не заперечується.

 Отже, саме затримка платежів Банком надавала право Адміністрації поставити питання про розірвання Договору № 14-18 і, як наслідок, виконання Адміністрацією обов'язку з повернення раніше сплачених коштів на користь Банку, виконання Банком обов'язку по сплаті неустойки.

Як вбачається з матеріалів справи, право ЗАТ «Альтаір» на стягнення грошових коштів з Адміністрації було предметом розгляду судової справи № 17/427.  

 У постанові арбітражного суду м. Києва про перевірку рішення в порядку нагляду від 05.06.1998 року по справі № 17/427, якою з Шевченківської райдержадміністрації м. Києва на користь ЗАТ «Альтаір» були стягнуті грошові кошти у розмірі 1 030 783грн основного боргу та 25 769грн.10коп. держмита, зазначено, що листом за № 835 від 28.11.1994р. Банк був повідомлений про розірвання Договору № 14-18, факт ініціювання Адміністрацією питання про розірвання договору № 14-18 з Банком є беззаперечним і сторонами не оспорюється.

  Надалі арбітражним судом  м. Києва встановлено, що за п.3.3 додаткової угоди до Договору № 14-18 породжувались з одного боку право Адміністрації вимагати сплати Банком  неустойки у розмірі 10% від не перерахованої суми інвестицій, а з другого – право Банку на повернення Адміністрацією йому сплачених раніше коштів за Договором № 14-18. Суд вказав на помилковість зауважень відповідача про те, що Банк не міг вчиняти будь-яких угод з третіми сторонами без узгодження з другою стороною за Договором № 14-18, оскільки в п.6.6. названого Договору № 14-18 зазначено, що така згода потрібна вразі використання одним з контрагентів права «залучати угоди з третіми особами для досягнення мети цього договору». Очевидним є той факт, що метою Договору № 14-18 були реконструкція будівлі та отримання інвестицій.

Вказана постанова арбітражного суду від 05.06.1998 року залишена без змін постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 06.10.1998р. № 04-1/11-17/22, у якій також зазначено, що твердження відповідачів про те, що Договір № 1/4 укладений між ЗАТ «Альтаір» та Банком, не відповідає вимогам чинного законодавства, є безпідставним та не підтверджується матеріалами справи, вимоги ЗАТ «Альтаір» є правомірними, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Обставини, встановлені арбітражним судом міста Києва у постанові від 05.06.1998р. та у Вищим арбітражним судом України у постанові від 06.10.1998р, мають преюдиційне значення згідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні справи № 24/848-16/393-11/206. Оскільки, арбітражний суд, задовольняючи вимоги ЗАТ «Альтаір» до Адміністрації про стягнення грошових коштів перевірив їх відповідність чинному законодавству та обґрунтованість, встановив наявність умов та підстав для стягнення грошових коштів на користь ЗАТ «Альтаір» за Договором № 1/4 від 20.10.1995р.

Як вбачається зі змісту позову Прокурора, поданому у 2006 році, вимога про визнання недійсним Договору № 1/4 від 20.10.1995р. в більшості ґрунтується на обставинах, які вже були предметом судового розгляду у справі № 17/427 та яким арбітражним судом надана правова оцінка. Наведене унеможливлює ревізування обставин, встановлених арбітражним судом у 1998 році, в межах даної справи за позовом Прокурора.

Колегія суддів погоджується із ЗАТ «Альтаір» та вважає доведеним той факт, що право вимоги повернення грошових коштів, яке поміж інших прав було уступлено на користь ЗАТ «Альтаір» за Договором № 1/4 від 20.10.1995р., не пов'язано безпосередньо з особою кредитора АБ «Центральноєвропейський банк» як з фінансовою установою, а тому право вимоги грошових коштів цілком правомірно було передано ЗАТ «Альтаір».

Що стосується дійсності самої вимоги повернення грошових коштів, уступленої на користь ЗАТ «Альтаір», то колегія суддів не знаходить підстав вважати її недійсною та не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, АБ «Центральноєвропейський банк» мав право вимагати повернення грошових коштів та переуступив дійсну вимогу на користь ЗАТ «Альтаір».             

Не заслуговують на увагу висновки суду першої інстанції про порушення банком умов п.6.6. Договору № 14-18. При цьому колегія погоджується з доводами апелянта, що переуступка права вимоги грошових коштів у разі розірвання Договору № 14-18 не пов'язана з досягненням мети такого Договору; укладений між Відповідачами Договір № 1/4 не є фактом залучення третьої сторони для досягнення мети Договору № 14-18 (реконструкція та відродження садиби по вул. Володимирській, 12), отже не потребувало згоди Адміністрації. Одночасно колегія приймає до уваги обставини, встановлені постановою арбітражного суду м. Києва від 05.06.1998р. по справі № 17/427, щодо відсутності порушень Банком п.6.6 Договору № 14-18.

Колегія суддів,   врахувавши наведене, дійшла висновку, що суд першої інстанції дав невірну оцінку обставинам справи, безпідставно вважав переуступку на користь ЗАТ «Альтаір» вимоги про повернення грошових коштів такою, що не відповідає вимогам ст.ст. 197, 198 ЦК УРСР. Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що підстави для визнання недійсним Договору № 1/4 від 20.10.1995 року відсутні, а застосування судом першої інстанції при вирішенні даного спору положень ст. 48 ЦК УРСР є помилковим.

Також, колегія суддів вважає, що суду першої інстанції дійшов невірного висновку щодо непоширення строку позовної давності на вимоги про визнання Договору № 1/4 від 20.10.1995р. недійсним.

 Згідно ст. 76 ЦК УРСР, за загальним правилом, право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна дізнатися про порушення свого права. Особами в розумінні глави 2 цього Кодексу є громадяни та юридичні особи. Здатність бути позивачем і відповідачем в суді є однією з ознак юридичної особи, зокрема і Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації. Як вбачається зі змісту позову, прокурор Шевченківського району міста Києва заявив даний позов в інтересах держави в особі Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації. Отже, особою в розумінні глави 2 ЦК УРСР, у даному спорі є саме Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація. Таким чином слушним є довод апелянта, що обчислення строку позовної давності у даному спорі слід здійснювати з дня, коли адміністрація дізналась або ж могла дізнатись про порушення свого права, саме на такий порядок обчислення строку позовної давності наголошено і у постанові Вищого господарського суду України від 21.10.2008р. по даній справі.

Колегія звертає увагу, що перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, передбачений ст. 83 ЦК УРСР, отже, висновок суду першої інстанції щодо непоширення строку позовної давності до вимог про визнання Договору № 1/4 від 20.10.1995р. недійсним - не відповідає вимогам закону.  Чинне законодавство не встановлює винятків у застосуванні позовної давності до вимог про визнання договорів недійсними.

 У позовній заяві зазначено, що Позивачу – Шевченківській районній державній адміністрації міста Києва про наявність Договору № 1/4 від 20.10.1995р. стало відомо у 1997році. Дана обставина сторонами не заперечувалась. Отже, включно до 2000 року Позивач мав право звернутись до суду про визнання такого Договору № 1/4 недійсним, у разі, якщо вважав свої права порушеними у зв'язку з його укладенням. В межах передбаченого ст. 76 ЦК УРСР 3-річного строку Адміністрація з позовом не зверталась. Посилання представника Адміністрації, що остання дізналась про порушення своїх прав існуванням Договору № 1/4  лише 13.09.2006р. з моменту прийняття постанови Вищого адміністративного суду України про заміну боржника у виконавчому провадженні, тобто встановлення факту правонаступництва Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації після Шевченківської районної державної адміністрації м. Києва, не свідчать про поважність пропуску Позивачем строку позовної давності. На думку колегії, факт заперечення правонаступництва Адміністрації аж до 13.09.2006р. не спростовує факту існування такого правонаступництва з моменту реорганізації Адміністрації.

При розгляді справи апеляційним судом представник Позивача не зазначив поважної причини, у зв'язку з якими Шевченківська районна державна адміністрація м. Києва, яка була стороною по справі  № 17/427,  в межах строку позовної давності не зверталась до суду з позовом про визнання Договору № 1/4 від 20.10.1995р. недійсним. Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Враховуючи наведене, колегія дійшла висновку, що строк позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання Договору № 1/4 від 20.10.1995р. закінчився для Позивача у 2000 році, поважних причин його пропуску Позивачем не наведено, отже підстави для поновлення строку позовної давності – відсутні.

За таких обставин колегія вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2009р. не відповідає чинному законодавству та підлягає скасуванню, а у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Альтаір» задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2009 року по справі № 24/848-16/393-11/206 скасувати.          

3.           Відмовити у задоволенні позову Прокурора Шевченківського району міста Києва, заявленого в інтересах держави в особі Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації до Закритого акціонерного товариства «Альтаір», Акціонерного банку «Центральноєвропейський банк» про визнання недійсним Договору № 1/4 від 20.10.1995р., укладеного між Закритим акціонерним товариством «Альтаір» та Акціонерним банком «Центральноєвропейський банк».

4.          Стягнути з Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації (01030, м. Київ, вул.. Б. Хмельницького, 24 код ЄДРПОУ 26077537) на користь Закритого акціонерного товариства «Альтаір» (02660, м. Київ, просп. Визволителів, 17, код ЄДРПОУ 04881931) 42,50 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.

5.          Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 24/848-16/393-11/206 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді