Рішення

від 12.06.2014 по справі 182/8857/13-ц

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/8857/13-ц

Провадження № 2/0182/793/2014

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2014 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого - судді Шестакової З.С.

при секретарі - Пометій Є.Т.

за участю: позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Чуприни Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дмитрівське" про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди, суд

встановив:

ОСОБА_1 працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ „Дмитрівське" з 01 квітня 2000 року.

Наказом № 1-к від 04 березня 2013 року вона була звільнена з роботи з 04 березня 2013 року за згодою сторін ст. 36 п. 1 ч. 1 КЗпП України.

Позивач вважає, що відповідач в порушення ст. 116 КЗпП України не провів в день звільнення виплату всіх сум, які належали їй від підприємства.

Так, на думку позивача, ТОВ „Дмитрівське" не застосовувало коефіцієнти співвідношень посадових окладів керівників, спеціалістів, службовців до мінімального розміру заробітної плати, передбачених колективними договорами на 2008-2011 роки та 2012-2014 роки, внаслідок чого за період з квітня 2009 року по березень 2013 року їй була недорахована заробітна плата в сумі 23 132,51 грн.

26 березня 2013 року позивач звернулась до директора ТОВ „Дмитрівське" з письмовою вимогою про виплату заборгованості по заробітній платі.

04 квітня 2013 року відповідач письмово підтвердив про наявність недоплаченої суми в розмірі 23 121,51 грн. та пропонував їй відмовиться від своїх вимог стосовно виплати недоотриманої суми заробітної плати за рахунок боргу ОСОБА_1 перед підприємством шляхом зарахування зустрічних вимог.

Враховуючи те, що 04 квітня 2013 року ТОВ „Дмитрівське" фактично визнало розмір заборгованості по заробітній платі підприємства перед позивачем, остання, на підставі ст. 117 КЗпП України, вважає, що відповідач повинний виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04 квітня 2013 року по день звернення до суду з даним позовом, в сумі 18 128 грн.

Отже, ОСОБА_1 спочатку просила суд стягнути з відповідача на її користь недораховану заробітну плату в сумі 23 132,51 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 18 128 грн., та моральну шкоду відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України в сумі 10 000 грн., оскільки внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача на оплату винагороди за виконану роботу та недоотримання заробітної плати ОСОБА_1 змушена вживати додаткові зусилля для організації свого нормального життя.

В процесі розгляду справи позивач неодноразово уточнювала свої позовні вимоги, та враховуючи те, що ТОВ „Дмитрівське" 23 січня 2014 року добровільно перерахувало на її рахунок невиплачену заробітну плату з відрахуванням податків та зборів в сумі 18 511,77 грн., вона просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 40 306,50 грн. за період с 04 березня 2013 року по день фактичного розрахунку 23 січня 2014 року, та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ „Дмитрівське" вважає, що затримки виплати належних позивачу сум не було, оскільки з нею своєчасно був проведений розрахунок та виплачені всі суми, що належали їй при звільненні від підприємства, відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України.

В день звільнення з роботи ОСОБА_1 було відомо про нараховані суми, належні їй при звільненні. Вона особисто підписувала у директора ТОВ „Дмитрівське" видаткові касові ордера про виплату їй розрахунку та не пред'являла претензій щодо виплати їй недорахованої заробітної плати за період з 2009 року по день звільнення.

Крім того, ОСОБА_1, працюючи на посаді головного бухгалтера, належним чином не виконувала свої посадові обов'язки та в порушення п. 2, п. 3 посадової інструкції головного бухгалтера ТОВ „Дмитрівське" не здійснювала контроль відділу бухгалтерії щодо правильного нарахування заробітної плати.

Так, за період з 2009 року по день звільнення з роботи ОСОБА_1 на підприємстві взагалі не застосовувались коефіцієнти співвідношень посадових окладів керівників, спеціалістів, службовців до мінімального розміру заробітної плати, передбачених колективними договорами на 2008-2011 роки та 2012-2014 роки, внаслідок чого всім спеціалістам неправильно нараховувалась заробітна плата.

Також за період з 2008 по 2013 рік по підприємству наказ про застосовування коефіцієнтів співвідношень посадових окладів керівників, спеціалістів, службовців до мінімального розміру заробітної плати не видавався.

До того ж, після звернення ОСОБА_1 з письмовою вимогою про виплату заборгованості по заробітній платі та ретельної перевірки правильності нарахування заробітної плати, підприємство неодноразово письмово повідомляло позивача про необхідну явку для отримання недоотриманої заробітної плати за спірний період та врегулювання фінансових питань, які склались між нею та ТОВ „Дмитрівське", однак ОСОБА_1 не з'являлась на підприємство для отримання суми заборгованості.

Оскільки вини підприємства в невірному обчисленні заробітної плати позивачу та застосуванні коефіцієнтів співвідношень посадових окладів до мінімального розміру заробітної плати не має та враховуючи те, що в день звільнення ОСОБА_1 їй були виплачені усі суми у строки, зазначені в статті 116 КЗПП України, представник відповідача просив суд в позові позивачу відмовити.

Також, представник відповідача вважає, що діями ТОВ „Дмитровське" ОСОБА_1 не була заподіяна моральна шкода.

Заслухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи, допитавши свідків, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ „Дмитрівське" з 01 квітня 2000 року.

Наказом № 1-к від 04 березня 2013 року вона була звільнена з роботи з 04 березня 2013 року за згодою сторін ст. 36 п. 1 ч. 1 КЗпП України (а.с.5).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В день звільнення з роботи, 04 березня 2013 року, ТОВ „Дмитрівське" провело з ОСОБА_1 повний на той час розрахунок та виплатило всі суми, що належали їй від підприємства, відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 04 березня 2013 року та поясненнями директора підприємства ОСОБА_4, яка була допитана судом в якості свідка (79,80).

До того ж, в день звільнення з роботи ОСОБА_1 не заявляла вимог до ТОВ „Дмитрівське" щодо застосування коефіцієнтів співвідношень посадових окладів керівників, спеціалістів, службовців до мінімального розміру заробітної плати, передбачених колективними договорами на 2008-2011 роки та 2012-2014 роки, та виплати заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України „Про оплату праці" договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Згідно ст. 97 КЗпП України та ст. 15 Закону України „Про оплату праці" форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобовїязаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Наказом по підприємству встановлюються тарифні ставки і посадові оклади в суворій відповідності з розмиром цих ставок і окладів, затвердженим у новій редакції штатного розпису; розміри постійних доплат і надбавок, яки змінюються у відповідності з діючим законодавством та положеннями колективного договору. При цьому про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни (ст. 103 КЗпП України).

В той же час, за період з 01 лютого 2008 року по 04 березня 2013 року ТОВ „Дмитрівське" не видавались накази про нарахування коефіцієнту співвідношень посадових окладів керівників, спеціалістів, службовців до мінімального розміру заробітної плати.

Статтею 9 ч. 1, ч. 2 Закону України „Про колективні договори і угоди" передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємств. Колективний договір, угода набирають чинності з дня їх підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі, угоді.

Згідно п. 1.4. колективного договору між роботодавцем та профспілковим комітетом ТОВ „Дмитровське" на 2008-2011 рік даний договір набув чинності з дня підписання його сторонами, тобто 01 лютого 2008 року.

Отже, ОСОБА_1, яка працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ „Дмитрівське", саме з 01 лютого 2008 року було відомо про встановлення мінімального гарантованого розміру посадового окладу з урахуванням коефіцієнту співвідношень посадових окладів керівників, спеціалістів, службовців до мінімального розміру заробітної плати. Однак до 26 березня 2013 року вона жодного разу не зверталась до керівника підприємства з вимогою про нарахування керівнику, спеціалістам, службовцям посадових окладів з дотриманням умов колективного договору. Даний факт у судовому засіданні позивач не спростовувала.

З урахуванням викладених обставин та приймаючи до уваги те, що станом на 04 березня 2013 року (день звільнення ОСОБА_1 з роботи) на підприємстві взагалі нікому не нараховувалась заробітна плата з урахуванням коефіцієнту співвідношень посадових окладів керівників, спеціалістів, службовців до мінімального розміру заробітної плати, передбаченого додатком № 3 до колективних договорів на 2008-2011 роки та 2012-2014 роки; при звільненні ОСОБА_1 з роботи їй були виплачені всі суми, що належали їй від підприємства, суд приходить висновку, що вини ТОВ „Дмитрівське" в невиплаті позивачу недорахованої заробітної плати відповідно до умов колективних договорів у день її звільнення з роботи не має.

Крім того, відповідач 08 травня 2013 року та 23 травня 2013 року письмово повідомляв ОСОБА_1 про необхідну явку для отримання недоотриманої заробітної плати за спірний період та врегулювання фінансових питань, які склались між нею та ТОВ „Дмитрівське" (а.с.81-85), та в подальшому добровільно перерахував спірну суму на картковий рахунок за реквізитами наданими позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 1331 від 23 січня 2014 року.

Таким чином, суд не вбачає наявність правових підстав для застосування ст. 117 КЗпП України та знаходить позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

Також, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з ТОВ „Дмитрівське" моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В той же час доказів, які б доводили обставини ОСОБА_1 та її представника, на які вони посилались як на підставу своїх вимог щодо заподіяння позивачу моральної шкоди відповідачем та які негативні наслідки настали для неї у зв'язку с цим, останні суду не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, суд приходить висновку, що позивач та її представник розпорядились своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та не довели обставини і підстави, які зумовлюють наявність моральної шкоди в діях чи бездіяльності ТОВ „Дмитрівське".

З огляду на викладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10,11,57,60,209,212,214-215,217-218 ЦПК, 97,116,117,237-1 КЗпП України, Законом України „Про оплату праці", Законом України „Про колективні договори і угоди", суд

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Дмитрівське" про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: З. С. Шестакова