Ухвала

від 04.06.2014 по справі 2а-5906/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" червня 2014 р. м. Київ К/9991/25153/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П., за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:Журавльової А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2011

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012

у справі № 2а-5906/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анграм Україна»

до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Анграм Україна» (надалі - позивач, ТОВ «Анграм Україна») до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області, правонаступником якої є Вовчанська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - відповідач, Вовчанська МДПІ у Харківській області): скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005971701 від 10.05.2011, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 3 000,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 2 400,00 грн., за штрафними санкціями - 600,00 грн. В частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000152301 від 10.05.2011, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 148 390,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 1 718 712,00 грн., за штрафними санкціями - 429 678,00 грн. в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог ТОВ «Анграм Україна». В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції спростував висновки суду першої інстанції щодо відсутності фактичного виконання господарських операцій, на підставі яких було сформовано податковий кредит та в подальшому збільшено позивачем від'ємне значення суми податку на додану вартість.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 в частині задоволення позову та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями Вовчанської МДПІ у Харківській області з 16.03.2011 по 05.04.2011 було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Анграм Україна», за наслідками якої складено акт № 205/23-32212419 від 13.04.2011 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Анграм Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010».

Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 1 718 712 грн., в.т.ч: за січень-березень 2010 року, за червень-жовтень 2010 року, завищено від'ємне значення з ПДВ (рядок 26) Декларації на 106 147 грн., завищено рядок.18.2, рядок 21 Декларації з ПДВ за грудень 2010 року на 39 733 грн., який, в свою чергу, переноситься до рядка 23.1 наступного податкового періоду, тобто січня 2011 року, і який впливає на значення рядка 26 Декларації з ПДВ за січень 2011 року.

Також документальною перевіркою встановлено, що в порушення пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (надалі - Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб») позивачем не утримано податок з доходів фізичних осіб з неповернутої вчасно фінансової допомоги, у зв'язку з чим ТОВ «Анграм Україна» донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 2 400,00 грн. та застосовано штрафну санкцію відповідно до п. 123.1 ст.123 Податкового кодексу України в сумі 600,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки Вовчанською МДПІ у Харківській області 10.05.2011 були винесені податкові повідомлення-рішення № 0005971701 та № 0000152301.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин до 01.01.2011 нормативним актом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, був Закон України «Про податок на додану вартість» .

Так, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

З огляду на викладені норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що для формування податкового кредиту платник податків-покупець має отримати належно оформлену податкову накладну, сплатити грошові кошти контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактично виконати господарську операцію, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Підпунктом 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи зі змісту викладених норм, платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується ним у попередніх податкових періодах постачальникам, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено нормами п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, відповідно до якого первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Актом перевірки встановлено, що у 2010 році основним видом діяльності ТОВ «Анграм Україна» було здійснення операцій з купівлі-продажу водного розчину кальцієвої селітри ТУ У6-13441912.003-99.

Постачальником вищевказаного товару було ТОВ «Крамп», від якого за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 позивачем отримано 10890,557 т. водного розчину кальцієвої селітри на загальну суму 35 562 222,00 грн., в т.ч. ПДВ - 5 927 037,00 грн. Розрахунки між вказаними суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що підтверджується виписками банку. Загальна сума розрахунків за вказаний період становить 31 327 016,00 грн. До складу податкового кредиту позивачем віднесено 5 964 153,00 грн.

Отримання придбаної позивачем продукції підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, актами прийому-передачі виконаних робіт, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, журналом довіреностей, що містяться в матеріалах справи.

В подальшому придбана продукція (водний розчин кальцієвої селітри) була позивачем реалізована в межах основного виду його господарської діяльності.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «Анграм Україна» правильно сформувало податковий кредит та від'ємне значення суми податку на додану вартість, що переноситься до податкового кредиту наступного періоду, за результатом проведення господарських операцій з ТОВ «Крамп» з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Непідтвердження контрагентом сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань, результати зустрічних звірок про неможливість здійснення контрагентом господарської діяльності не є підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000152301 від 10.05.2011. Вищенаведеним спростовується позиція відповідача, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту та реалізацію права на бюджетне відшкодування.

Щодо позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення № 0005971701 від 10.05.2011, колегія суддів зазначає наступне.

Документальною перевіркою Вовчанською МДПІ у Харківській області встановлено, що в порушення пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» позивачем не утримано податок з доходів фізичних осіб з неповернутої вчасно фінансової допомоги, у зв'язку з чим ТОВ «Анграм Україна» донараховано податкове зобов'язання у розмірі 2 400,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Волковський В.В. є генеральним директором ТОВ «Анграм Україна» і знаходиться з ним у трудових відносинах.

18.03.2009 було укладено договір позики № 1, згідно якого ТОВ «Анграм Україна» передало Волковському В.В. грошові кошти у розмірі 483 000,00 грн., а останній зобов'язався повернути позику у визначений Договором строк. Пунктом 2.2 Договору встановлено, що відсотки за Договором не нараховуються та не сплачуються.

Волковським В.В. було частково повернуто позику. Грошові кошти, які ним повернуті не були у сумі 16 000,00 грн., обліковуються як заборгованість.

Відповідно до пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, в тому числі, дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, зокрема у вигляді суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства.

При цьому, пп.4.3.23 п.4.2 ст.4 вказаного Закону визначено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації), зокрема, основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку, а також сума виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР чи в установи державного страхування СРСР або у папери цільової державної позики, емітованої на території колишнього СРСР, погашення яких не відбулося.

Згідно ст.374 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені за родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того самого роду і якості. При цьому договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

З урахуванням того, що позика підлягає поверненню, вона не вважається доходом позичальника і, відповідно, протягом строку дії договору не є об'єктом оподаткування. Тобто суми коштів, переданих (наданих) податковим агентом (юридичною особою) фізичній особі-платнику податку за договором позики, які фізична особа (позичальник) повинна повернути позикодавцеві (податковому агенту) у визначений договором термін, не підлягають оподаткуванню згідно пп.4.3.23 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» .

З огляду на те, що ТОВ «Анграм Україна» не приймало рішення про анулюванння заборгованості Волковського В.В. у сумі 16 000,00 грн. за договором позики №1 від 18.03.2009 і вказаний факт було встановлено судами попередніх інстанцій, позикодавець-позивач не мав обов'язку нараховувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб із суми неповернутої позики.

В зв'язку з цим, відповідач безпідставно визначив ТОВ «Анграм Україна» податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та застосував штрафні (фінансові) санкції податковим повідомленням-рішенням № 0005971701 від 10.05.2011.

Доводами касаційної скарги викладене не спростовується.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 у справі № 2а-5906/11/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна