Ухвала

від 19.06.2014 по справі 826/5648/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2014 року м. Київ К/800/21605/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів: Гончар Л.Я., Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року

у справі № 826/5648/13-а

за позовом Громадської організації «Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України «Відродження»

до Фонду державного майна України

треті особи Міністерство оборони України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комтурсервіс», Товариство сприяння обороні Україні

про визнання незаконними дій

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2013 року Громадська організація «Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України «Відродження» (далі - ГО «Відродження») звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Фонду державного майна України про визнання незаконними дій зі складання акта перевірки дотримання вимог чинного законодавства України при відчуженні військово-спортивної бази, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, від 13.07.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014, позов задоволено.

Визнано незаконними дії Фонду державного майна України в особі Управління контролю та аудиту по складанню акта перевірки дотримання вимог чинного законодавства України при відчуженні військово-спортивної бази, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, від 13.07.2012.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Фонд державного майна України оскаржив їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення судами норм матеріального права та прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована серед іншого тим, що здійснюючи перевірку та складаючи за її результатами акт перевірки, відповідач діяв відповідно до положень чинного законодавства України, оскільки до основних завдань Управління контролю та аудиту належить здійснення контролю у сфері повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, листом від 16.05.2012 № 8/1-7978 Служба безпеки України звернулась до Фонду державного майна України про проведення перевірки Управлінням контролю та аудиту Фонду державного майна України щодо дотримання вимог чинного законодавства в ході відчуження громадською організацією «Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України «Відродження» військово-спортивної бази, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, від 13.07.2012 (далі - військово-спортивна база).

На виконання наказу Фонду державного майна України від 13.07.2012 № 21-р Управлінням контролю та аудиту ФДМУ проведено перевірку дотримання вимог чинного законодавства України при відчуженні військово-спортивної бази.

За результатом проведеної перевірки складено акт перевірки дотримання вимог чинного законодавства України при відчуженні військово-спортивної бази від 13.07.2012.

У висновках акта перевірки зазначено наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» , військово-спортивна база загальною площею 3,0904 кв.м. на земельній ділянці площею 5,8872 га, є об'єктом державної власності. Службовими особами Товариства сприяння обороні України (далі - ТСО України), Київської міської організації ТСО України, громадської організації «Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України «Відродження» у порушення статті 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» без погодження з Фондом державного майна України здійснено відчуження на користь Приватного підприємства «Ва-Банк СВ і СВ», ОСОБА_3 та ТОВ «Комтурсервіс» військово-спортивної бази, загальною площею 3,0904 кв.м. на земельній ділянці площею 5,8872 га, за вартістю 2,535 033 млн. грн. Дії керівництва ТСО України, Київської міської організації ТСО України, громадської організації «Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України «Відродження» з відчуження військово-спортивної бази, загальною площею 3,0904 кв.м. фактично призвели до нанесення збитків державі в розмірі 2,535 033 млн. грн. (вартість визначена за договорами купівлі-продажу від 26.10.2005 та 28.12.2006).

Також судами попередніх інстанцій установлено, що ГО «Відродження» зареєстрована юридичною особою 16.04.1993, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АВ № 177446.

28.12.2006 між ГО «Відродження» та ТОВ «Комтурсервіс» укладено договір купівлі-продажу 93/100 частин військово-спортивної бази.

Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, що надана продавцю в постійне користування на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-КВ № 001167, виданого 20.11.2001 Лютізькою сільською радою народних депутатів відповідно до рішення Лютізької міської ради народних депутатів від 29.05.2001 № 44, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 3.

Згідно зі змістом § 1.2 укладеного договору відчужуване нерухоме майно належить ГО «Відродження» на підставі Свідоцтва про право власності, виданого 25.05.2000 Лютізькою сільською радою за № 41. Згаданий правовстановлюючий документ зареєстровано у Вишгородському бюро технічної інвентаризації 14.08.2000 до реєстрової книги № 1.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.09.2009 у справі № 4/86-32/48 за позовом прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Товариства сприяння обороні України до Підприємства «Професійно-технічний навчальний заклад «Спортивно-технічний центр «Відродження» товариства сприяння обороні України Шевченківського району м. Києва, Товариства з обмеженою відповідальністю «Комтурсервіс», Громадської організації «Спортивно-технічний центр товариства сприяння обороні України «Відродження» про визнання недійсним на підставі статті 207 Господарського кодексу України договору від 28.12.2006 купівлі-продажу військово-спортивної бази, укладеного між ГО «Відродження» та ТОВ «Комтурсервіс», у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У рішенні Господарського суду м. Києва від 09.09.2009 у справі № 4/86-32/48, зокрема, встановлено, що ГО «Відродження» відповідно до Свідоцтва про право власності, виданого 25.05.2000 Лютізькою сільською радою, є власником спірного майна.

Крім того, у рішенні Господарського суду м. Києва від 09.09.2009 у справі № 4/86-32/48 встановлено, що відповідно до листа Міністерства оборони України від 22.07.2009 № 241/8/1906 за обліковими даними Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, нерухоме військове майно, яке утримується за рахунок Державного бюджету України та перебуває в оперативному управління військових частин, установ та організацій Міністерства оборони України та Збройних Сил України за адресою: АДРЕСА_1, не обліковується.

Відповідно до змісту Статуту ГО «Відродження», затвердженого зборами засновників спортивно-технічного центру протокол від 16.03.1993 № 2, зареєстрованому Державною адміністрацією Шевченківського району м. Києва 16.04.1993, Спортивно-технічний центр Товариства сприяння обороні України «Відродження» зазначено, що Товариство є самостійною масовою оборонно-патріотичною і спортивно-технічною організацією громадян, яка здійснює свою діяльність на принципах добровільності відповідно до Конституції України , Закону України «Про об'єднання громадян» , чинного законодавства та цього Статуту. Центр «Відродження» є юридичною особою. Майно Центру «Відродження» знаходиться на власному балансі. Центр може мати у власності будови, споруди. Центр має право набувати і відчужувати майно і цінності, користуватись ними на умовах оренди, кредиту, позики за договорами з організаціями, громадянами. Власність Центру «Відродження» належить Центру в цілому, а не окремим ланкам. Функції по управлінню колективною власністю покладаються на керівника Центру «Відродження». Центр «Відродження» має, серед інших, право здійснювати в Україні та за кордоном всілякі угоди та інші юридичні акти.

Відповідно до наявних у справі пояснень Міністерства оборони України постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1993 за №776 ТСО України передало до загальнодержавної власності в управління Міністерства оборони України Сумський і Богодухівський навчально-авіаційні центри. Це засвідчувало факт визнання Українським Урядом правомірності набутого саме даним Товариством, як правонаступника ДТСААФ Української РСР, права власності на історично належні йому ці навчально-авіаційні центри.

Крім, того ТСО України було власником військово-спортивної бази за адресою: АДРЕСА_1, яка належала їм на праві колективної власності , про що свідчить Свідоцтво про право власності від 26.06.2000, видане на підставі рішення СВК Лютізької сільської ради. Листом Міністерства у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва від 26.03.1992 №383/09 було визначено, що майно передане ТСО України не є державною власністю, а приватною (на той час колективною) власністю організації.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що військово-спортивна база належала ГО «Відродження» на праві приватної власності та не була майном державної власності.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частина перша статті 72 КАС України визначає, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таки чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що військово-спортивна база у 2006 році перебувала у приватній власності ГО «Відродження» та не була майном державної власності, підтверджується зібраними у справі належними доказами.

Відповідно до положень частини першої статті 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.

Ураховуючи, що з 2000 року до моменту продажу у грудні 2006 році військово-спортивна база перебувала у колективній (приватній) власності ГО «Відродження», у держави в особі відповідача були відсутні будь-які оформлені та зареєстровані права на спірний об'єкт нерухомості, Свідоцтво про право власності від 26.06.2000 не скасоване та не визнане недійсним, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо неправомірності дій відповідача зі складання акта перевірки від 13.07.2012, оскільки ГО «Відродження», військово-спортивна база та процедура її відчуження у грудні 2006 року не була об'єктом контролю Фонду державного майна України.

Таким чином, доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною третьою статті 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фонду державного майна України відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237- 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.