Ухвала

від 11.06.2014 по справі 820/5194/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 р.Справа № 820/5194/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Кудіної Я.Г.

в присутності:

представника позивача Мартиросяна Т.Е.,

представників відповідача Ковальчука Т.О., Калугіної О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2014р. по справі № 820/5194/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Філіп Морріс Україна"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Філіп Морріс Україна", звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, в якому, з урахуванням уточнень, просив скасувати податкові повідомлення-рішення №0000044200 від 31.01.2014 року та №0000054200 від 13.11.2013 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2014 року вищезазначений адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилалася на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.1.2 п. 8.1 п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку", п. 138.8 ст. 138, п. 144.1 ст. 144, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 "г", п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити апеляційну скаргу залишити без задоволенні, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні з вимогами апеляційної скарги не погодився, оскільки вважає, що постанова суду, прийнята за наслідками розгляду справи в суді першої інстанції, є законною та обґрунтованою. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволенні, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові міжрегіонального головного управління Міндоходів проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Філіп Морріс Україна» за результатами якої складено акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Філіп Морріс Україна» (код за ЄДРПОУ 00383231) з питань дотримання податкового законодавства по відносинам з ТОВ «БТЛ-Про» (код за ЄДРПОУ 37705122) з податку на додану вартість за лютий 2013р., ТОВ «Альянс» (код за ЄДРПОУ 33677280) з податку на прибуток за 2010 рік та 2011 рік та податку на додану вартість за жовтень 2010р., січень, березень 2011р., ТОВ «Єворзв'язок» (код за ЄДРПОУ 33119083) з податку на прибуток за 2012 рік та податку на додану вартість за квітень 2012р» (далі по тексту - «Акт перевірки»)(а.с.15-49).

На підставі Акту перевірки відповідачем 13.11.2013р. прийнято податкові повідомлення-рішення №0000064200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 2 318,00 грн. (з них 2 317,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № 0000054200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 183 848,00 грн. (з них 124 144,00 грн. за основним платежем та 59 074,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.50-53).

Позивач, не погодившись із визначеною у вищевказаному податковому повідомленні-рішенні сумою грошових зобов'язань, скористався правом на його адміністративне оскарження та звернувся зі скаргою № 11/100 від 22.11.2013 р. до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (а.с54-64).

Рішенням Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників. № 12697/10/10-34 строк розгляду первинної скарги продовжено до 24.01.2014 р.(а.с.65).

Рішенням Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників № 1881/10/10-334 від 23.01.2014 р. вказана скарга задоволена частково, податкове повідомлення-рішення № 0000054200 від 13.11.2013р. залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення № 0000064200 від 13.11.2013р. скасовано в частині основного платежу у розмірі 328,50 грн. (а.с. 66-75).

Не погодившись зі вказаним рішенням, позивач звернувся зі скаргою № 02/049 від 07.02.2014р. до Міністерства доходів і зборів України (а.с.76-88). Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 03.03.2014р. № 404116/44-99-1001-15 про результати розгляду повторної скарги в задоволені скарги позивача відмовлено, оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги залишено без змін (а.с.89-96).

У зв'язку з частковим задоволенням первинної скарги позивача №11/100 від 22.11.2013 р., податкове повідомлення-рішення від 13.11.2013р. № 0000064200 вважається відкликаним, замість нього відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.01.2014р. № 0000044200, згідно з яким суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, на виконання приписів рішення № 1881/10/10-334 від 23.01.2014р. про результати розгляду скарги № 11/100 від 22.11.2013р., зменшено на 328,50 грн. (а.с.186-187).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, прийнято рішення за відсутності передбачених законом підстав та при невірному застосування норм законодавства.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 14.1.18 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до пунктом 200.1 статті 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Відповідно до пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (пункт 200.4 статті 200 Кодексу).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд першої інстанції, виходячи із аналізу законодавчих норм, вірно зазначив, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий ним товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Встановлені обставини справи, які не спростовуються доводами апеляційної скарги, свідчать про те, що 25.10.2012р. між позивачем (Замовник) та ТОВ «БТЛ-Про» (Виконавець) укладено договір надання послуг/виконання робіт № 47725, за умовами якого Виконавець зобов'язаний надавати послуги та виконувати роботи по організації комплексу інформаційних та інших заходів Замовника з метою забезпечення прав повнолітніх споживачів тютюнових виробів, які виготовляються або імпортуються Замовником, на отримання інформації про таку продукцію на курорті Буковель (а.с.97-101). Також відповідно до п.1.2 договору № 47725 від 25.10.2012р. об'єм послуг/робіт по кожному заході, строки і місце, програма заходів, а також інші вимоги до послуг/робіт узгоджуються Сторонами в додатках.

На виконання вказаного положення договору між позивачем та ТОВ «БТЛ-Про» укладено додаток № 2 до договору № 47725 від 25.10.2012 р., за умовами якого Виконавець зобов'язаний надати послуги по організації комплексу інформаційних та інших заходів Замовника з метою забезпечення прав повнолітніх споживачів тютюнових виробів, які виготовляються або імпортуються Замовником під торговою маркою Marlboro (а.с.102-103). Пунктом 4.1 договору № 47725 від 25.10.2012р. передбачено, що Замовник зобов'язаний оплатити надані послуги/виконані роботи, погоджені сторонами у відповідних додатках, протягом 21 календарного дня з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг/виконаних робіт. Згідно з п. 4 додатку № 2 до договору № 47725 від 25.10.2012р. загальна вартість послуг складає 756 489,36 грн. За умовами п. 5.1 договору № 47725 від 25.10.2012р. приймання-передача наданих послуг/виконаних робіт за даним договором здійснюється на основі підписаного сторонами відповідного акту приймання-передачі.

На виконання вказаних положень договору № 47725 від 25.10.2012 р. сторонами складено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) (а.с.104), за умовами якого позивач прийняв, а ТОВ «БТЛ-Про» передав послуги з організації комплексу інформаційних та інших заходів Замовника з метою забезпечення прав повнолітніх споживачів тютюнових виробів, які виготовляються або імпортуються Замовником, на отримання інформації про таку продукцію на курорті Буковель. Загальна вартість послу складає 713 798,40 грн., в тому числі ПДВ - 118 966,40 грн. Вказана сума була сплачена позивачем 28.02.2013 р. на підставі платіжного доручення № 882539 (а.с.220).

Сума ПДВ в розмірі 118 966,40 грн., сплачені у зв'язку з придбанням послуг у ТОВ «БТЛ-Про», включені позивачем до складу податкового кредиту в декларації з ПДВ за лютий 2013 року (а.с.106).

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Альфакласс», матеріалами справи встановлено наступне.

01.09.2010 р. між позивачем (Покупець) та ТОВ «АльфаКласс» (Продавець) укладено договір поставки № PMU/10-093, за яким Продавець зобов'язується поставляти товар на підставі та у відповідності до замовлення Покупця (а.с.108-112).

Товар був переданий у власність Покупця згідно із видатковими накладними № PH-0315 від 08.10.2010р., № PH-0000006 від 24.01.2011р., № PH-00000446 від 02.03.2011р. та оприбуткований на підставі прибуткових ордерів № 500041679 від 11.10.2010р., № 5000441154 від 24.01.2011р., № 5000441154 від 07.03.2011р.(а.с.114, 116, 119, 121, 124, 126).

Оплата за вказаний товар здійснювалась на підставі платіжних доручень № 578988 від 22.10.2010р., № 614674 від 09.02.2011р., № 626617 від 18.03.2011 р.(а.с.221-223).

За результатами поставки товару ТОВ «Альфакласс» склало та надало позивачу податкові накладні № 354 від 08.10.2010р., № 28 від 24.01.2011р., № 3 від 02.03.2011 р. (а.с.115, 120, 125).

Суми ПДВ в розмірі 5 177,00 грн., сплачені у зв'язку з придбанням товарів у ТОВ «АльфаКласс», включені позивачем до складу податкового кредиту в декларації з ПДВ за жовтень 2010р. (876,00 грн.), січень 2011 року (2 227,5 грн.), та березень 2011 року (2 073,50 грн.), що не заперечувалось сторонами по справі.

Колегія суддів вважає помилковими висновки податкового органу, викладені у акті перевірки стосовно того, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат, оскільки законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Так, 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, під час проведення перевірки відповідачем не встановлено та не відображено у акті перевірки у позивача наміру отримати за вказаними вище договорами іншого результату, ніж придбання товару та отримання послуг. Досліджуючи надані позивачем та приєднані до справи документи, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Також, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з думкою суду першої інстанції стосовно помилковості висновків Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних на виконання умов договору поставки товарів № PMU/10-093, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає: облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку; може видаляти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства".

Як правильно встановлено судом першої інстанції, що для позивача, як покупця, що не здійснює транспортування, товарно-транспортна накладна у випадку її оформлення мала б лише статус документу, що супроводжував вантаж, а не статус документу, за яким підприємство повинно було б будувати свій бухгалтерський облік в частині отримання ТМЦ. Для позивача факт отримання товару було засвідчено оформленням наявних в матеріалах справи видаткових накладних та прибуткових ордерів.

Правилами податкового обліку не передбачено обов'язкового складання та обліку товарно-транспортних накладних для підтвердження факту приймання-передачі товару від одного контрагента іншому. Зазначені накладні можуть вважатись обов'язковими для відображення факту транспортування товару, а факт передачі товару підтверджується видатковою накладною.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу необґрунтованості стверджень відповідача про відсутність ТОВ «Альфакласс» за місцезнаходженням, які були зроблені на підставі акту західної МДПІ м. Харкова, Харківської області ДПС від 19.04.2013р. № 743/22.5-21/33677280 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфакласс»». Вказаний акт складений 19.04.2013р. і не може слугувати підставою для автоматичного висновку про відсутність ТОВ «Альфакласс» за місцезнаходженням у періоді виконання договору № PMU/10-093 від 01.09.2010р.

У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування податку на додану вартість, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування штрафної (фінансової) санкції, передбаченої п.п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами, внаслідок чого спірне податкове повідомлення-рішення № 0000054200 від 13.11.2013р. підлягає скасуванню.

Також надаючи правову оцінку висновкам податкового органу, викладених в Акті перевірки, стосовно порушення позивачем п.3.1 ст.3, п.5.1 пп.5.3.9 ст.5, пп. 8.1.2 п.8.1, пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого винесено податкове повідомлення-рішення № 0000044200 31.01.2014 року, суд першої інстанції вірно виходив з наступного

Відповідно до п.3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 5.3.9 вказаного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Відповідно до пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що виявлені порушення стосуються віднесення позивачем сум амортизаційних відрахувань на товари, які були придбані у ТОВ «Альфакласс» за договором № PMU/10-093 від 01.09.2010 р., до валових витрат. На думку відповідача, позивач не мав права на здійснення амортизаційних відрахувань на придбані товари, оскільки відповідачем встановлено в акті перевірки нереальність операцій по придбанню таких товарів.

Разом з тим, судовим розглядом встановлено реальність здійснення поставки товарів за договором № PMU/10-093, укладеним 01.09.2010 р. між позивачем та ТОВ «Альфакласс». Як наслідок, у позивача наявні всі підстави на здійснення таких амортизаційних відрахувань, що дає підстави зробити висновок про те, що податкове повідомлення-рішення № 0000044200 від 31.01.2014 р. підлягає скасуванню.

З огляду на зазначені обставини справи та вимоги діючого податкового законодавства України, колегія судді підтверджує висновки суду першої інстанції про наявність достатніх підстав та належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2014 року по справі № 820/5194/14 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2014р. по справі № 820/5194/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Катунов В.В. Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С. Повний текст ухвали виготовлений 16.06.2014 р.