Постанова

від 10.06.2009 по справі 01/147/18-40

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01/147/18-40

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

10.06.09                                                                                           Справа  № 01/147/18-40

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                    Бойко С.М.,

суддів:                                          Бонк Т.Б.,

                                                     Марко Р.І.,

при секретарі Чаплик І.Д.,

з участю представників:

від скаржника (відповідача) –   з”явився,

позивача –    з”явився,

розглянув апеляційну скаргу приватної фірми «Ертеч», м.Луцьк

на рішення господарського суду Волинської області від 04.03.2009 року, суддя  Якушева І.О.,  у справі    №01/147/18-40

за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Волинь», м.Луцьк

до відповідача приватної фірми «Ертеч», м.Луцьк

про стягнення 78300 грн,

                                                     ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського  суду Волинської області від 04.03.2009 року частково задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Волинь»в частині стягнення з приватної фірми «Ертеч»30000 грн. заподіяних збитків (вартість викраденого майна) в результаті неналежного виконання  договірних зобов'язань на підставі  договору №8 від 28.07.2006 року, укладеного між сторонами про охорону  об»єкта та майна ТОВ «Гранд-Волинь», що знаходиться за адресою: м.Луцьк, проспект Волі,42.

Рішення суду мотивоване тим, що вартість викраденого майна підтверджується наявними в матеріалах справи бухгалтерськими документами, а  факт здійснення крадіжки підтверджується постановою Луцького МВ УМВС України у Волинській області від 26.06.2007 року про порушення по даному факту кримінальної справи, а тому відповідач  зобов»язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі вартості втраченої речі на підставі ст.951 ЦК України. Інших підстав для звільнення відповідача від вказаної відповідальності останнім не наведено.

В частині позовних вимог про стягнення з приватної фірми «Ертеч»43000 грн., нарахованих позивачем збитків відповідно до п.2 постанови КМУ від 22.01.1996 року №116 «Про  затвердження Порядку  визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей», в позові відмовлено з підстав того, що дана постанова до спірних правовідносин не застосовується. Такий порядок визначення розміру збитків передбачено у випадку, коли їх завдано підприємству його працівниками.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення  суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, в зв”язку з неповним з»ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права, апелюючи тим, що за умовами договору та за змістом ст.978 ЦК України  передбачено виконання відповідачем зобов»язань по зберіганню майна, взятого під охорону, проте, позивачем не подано доказів передачі  вкраденого майна відповідачу під охорону, що свідчить про відсутність вини останнього у викраденні цього майна.

Скаржник не погоджується з висновком суду про встановлення факту викрадення спірного майна, оскільки постанова про порушення кримінальної справи по факту викрадення приймається за заявою особи, яка її подала, а сам факт викрадення встановлюється вироком суду, який в спірному випадку відсутній.

Скаржник покликається на те, що позивачем не доведено факт знаходження викраденого майна на об»єкті, що перебував під охороною відповідача, оскільки не подано доказів  ввезення цього майна на об»єкт. Крім того, за умовами договору передбачено відповідальність відповідача у випадку викрадення майна сторонніми особами, а в спірному випадку викрадене майно могло бути використано на будівництві або викрадене працівниками позивача.

Скаржник також не погоджується з висновком суду щодо розміру збитків, оскільки його розрахунок здійснено без участі працівника відповідача та після спливу року  з часу викрадення майна.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що факт неналежного виконання відповідачем зобов»язань за договором підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та є підставою для стягнення з нього збитків  згідно ст.951 ЦК України.

Щодо покликання скаржника на розрахунок розміру збитків без його участі, то позивач зазначає, що ним двічі направлено відповідачу повідомлення з проханням з»явитися для визначення розміру збитків, проте, вказані клопотання залишені без задоволення. Крім цього, розрахунок розміру збитків без участі відповідача, не звільняє останнього від відповідальності за неналежне виконання зобов»язань за договором. Вартість викраденого майна підтверджується відповідними бухгалтерськими документами.

Позивач також вважає достатнім та належним доказом в розумінні ст.34 ГПК України підтвердження факту здійснення крадіжки постанову  Луцького МВ УМВС України у Волинській області від 26.06.2007 року про порушення по даному факту кримінальної справи, оскільки за умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що факт вчинення крадіжки встановлюється органами дізнання, слідства, що наявне в спірному випадку.

Щодо покликання скаржника на відсутність доказів передачі викраденого майна під охорону відповідачу, то позивач покликається на вищевказану постанову, якою встановлено факт вчинення крадіжки саме з об»єкта за адресою: м.Луцьк, проспект Волі,42, який перебував під охороною відповідача. Крім цього, факт недостачі невикористаної плитки на об»єкті встановлено інвентаризацією наявної та невикористаної керамічної плитки.

Позивач також зазначає, що саме відповідач повинен довести відсутність своєї вини у викраденні спірного майна, що ним зроблено не було, а тому місцевим судом задоволено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків за неналежне виконання зобов»язань за договором.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі,  вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.07.2006 р. між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець)  укладено договір №80, згідно із п. 1.1. якого відповідач зобов'язався охороняти об»єкт та майно, вказані на схемі, що додається до договору.

Згідно з п.п.1.4, 1.7, 2.1 «а»договору охорона об»єкта та майна здійснюється цілодобово. Система та порядок охорони об»єкта і дислокація посту визначаються замовником спільно з виконавцем та здійснюється відповідно до Інструкції (додаток №1), що є невід»ємною частиною договору.

Відповідно до п.1.5 договору щоденний прийом під охорону кожного об»єкта та здача його представнику замовника  або між представником виконавця здійснюється у спеціальному журналі, в якому вказується час прийому-передачі, дані осіб, які здійснюють передачу, час і короткий зміст нештатних ситуацій під час чергування, міри, які по них прийняті.

З пояснень сторін вбачається, що ні схема, ні Інструкція як додатки до договору не складалися, спеціальний журнал здачі-приймання  об»єкта під охорону між сторонами не ввівся.

До договору №80 укладено дислокацію, згідно якої під охорону передано об»єкт, що знаходиться за адресою: м.Луцьк, проспект Волі,42.

Станом на дату розгляду справи договір між сторонами розірвано за згодою сторін згідно укладеної додаткової угоди до договору   від 27.03.2008 року з 31.03.2008 року.

Судом встановлено, що договір виконувався сторонами, послуги надавались відповідачем, приймались та оплачувались позивачем без зауважень, окрім періоду березень 2008 р., що підтверджується помісячними актами виконання робіт (послуг) та поясненнями сторін  в судовому засіданні.

Разом з тим, в період дії договору №8 від 28.07.2006 року встановлено факт вчинення крадіжки належних позивачу сорок ящиків керамічної плитки італійського виробництва «Мікрон»на об»єкті, який перебував під охороною відповідача, що підтверджується постановою  Луцького МВ УМВС України у Волинській області від 26.06.2007 року про порушення по даному факту кримінальної справи.

Згідно відповіді  слідчого відділу Луцького МВ УМВС України у Волинській області №11-902-07 від 16.07.2008 року кримінальна справа  зупинена 21.08.2007 року на підставі п.3 ст.206 КПК України у зв»язку із невстановленням осіб,  причетних до вчинення злочину.

Згідно з п.4.3 договору №8 від 28.07.2006 року факти крадіжки, а також знищення, пошкодження майна замовника сторонніми особами на об»єкті, що охороняється, або в силу інших причин з вини працівників, які здійснюють охорону об»єкта , встановлюються органами дізнання, слідства або судом, а згідно п.4.4 договору –відшкодування замовнику завданого з вини  виконавця збитку здійснюється після надання замовником постанов органів дізнання, слідства або вироку суду,  що встановив факт крадіжки, а також факт знищення або пошкодження майна сторонніми особами, які проникли на об»єкт, що охороняється,  чи в силу інших причин з вини працівників, що здійснюють охорону об»єкта.

Як вбачається із змісту позовної заяви та змін до неї, ТОВ «Гранд-Волинь» визначило предметом позову стягнення збитків у вигляді прямої матеріальної шкоди, тобто застосування одного з правових наслідків порушення зобов'язання, передбаченого статтею 611 Цивільного кодексу України та статтею 217 Господарського кодексу України, в результаті неналежного виконання  договірних зобов'язань на підставі  договору №8 про охорону  від 28.07.2006 року.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та визначено збитки як втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Збитки визначаються, як витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (статті 224 п. 2 ГК України).

Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Звільнення  боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань безпосередньо пов'язано з наявністю чи відсутністю вищевказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

При цьому кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання; натомість на нього покладено обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та завданими збитками.

Відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання доводить особа, яка вчинила таке порушення (частина 2 статті 614 Цивільного кодексу України). Наявність порушення зобов'язань сама по собі не є підставою для застосування цивільно-правової відповідальності за відсутності чи недоведеності причинно-наслідкового зв'язку між таким порушенням та завданням збитків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона ( виконавець ) зобов'язується за завданням другої сторони ( замовника ) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Проте, судом не встановлено наявності складання двохстороннього акту та схеми про майно, яке приймається під охорону і які є невід ємною частиною договору від 28.07.2006 року, тобто не подано доказів виконання його п.1.5, що є підставою для прийняття спірного майна під охорону і кореспондується з обов»язком відповідача його охороняти.

За п.1.1  договору №8 від 28.07.2006 року передбачено, що охоронець-відповідач здійснює охорону об»єкта та майна, яке здається під охорону  Отже, за умовами договору відповідач здійснює лише охорону того майна, яке прийняте ним, відповідно здане позивачем. Оскільки даних, які би свідчили про здачу під охорону плитки керамічної позивачем, відповідно взяття під охорону відповідачем судом не встановлено, а тому  відсутня вина відповідача у втраті майна позивача.

Відповідно до ст.978 ЦК України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються, а згідно ст.942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Позивачем не подано доказів передачі  вкраденого майна відповідачу під охорону, не доведено факт знаходження викраденого майна на об»єкті, що перебував під охороною відповідача та не подано доказів  ввезення цього майна на об»єкт.

Наявні в матеріалах справи докази, а саме бухгалтерські документи та документи обліку підтверджують факт придбання керамічної плитки, проте, не підтверджують  факт її знаходження на об»єкті, що перебував під охороною та не підтверджують факт передачі під охорону приватній фірмі «Ертеч».

У відповідності до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Недоведення позивачем своїх вимог належними і допустимими доказами є підставою для відмови у задоволенні таких вимог.

Позивачем не доведено ні протиправної поведінки відповідача у викраденні спірного майна, ні причинно-наслідкового зв»язку між завданою шкодою та неправомірними діями чи бездіяльністю приватної фірми «Ертеч», а тому апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Волинь»про стягнення з приватної фірми «Ертеч»30000 грн. заподіяних збитків, скасувавши рішення місцевого суду в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з приватної фірми «Ертеч»43000 грн., нарахованих позивачем збитків відповідно до п.2 постанови КМУ від 22.01.1996 року №116 «Про  затвердження Порядку  визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей», то місцевим судом підставно зазначено що дана постанова до спірних правовідносин не застосовується та відмовлено в позові в цій частині.

Таким чином, з цих підстав та додатково сформульованих апеляційним судом вище  в цій частині рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами  діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з позивача  на користь відповідача належить стягнути понесені ним витрати  150 грн. державного мита за апеляційне провадження.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,                  

                                                   постановив:

рішення господарського суду Волинської області від 04.03.2009 року в справі за номером  01/147/18-40 –частково скасувати, а апеляційну скаргу  приватної фірми «Ертеч»–задоволити.

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Волинь»про стягнення з приватної фірми «Ертеч»30000 грн. заподіяних збитків –відмовити.

В решті рішення господарського суду Волинської області від 04.03.2009 року в справі за номером  01/147/18-40 залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Волинь»(м.Луцьк, проспект Молоді,2, р/р №2600901018509 в другій філії ВАТ «Кредобанк», МФО 385372, код ЄДРПОУ 33273561))  на користь приватної фірми «Ертеч»(м.Луцьк, вул.Мельнична,30, р./р 26005078078471 у Волинській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк», МФО 303019, код ЄДРПОУ 21743703))  150 грн. державного мита.

Наказ видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.   

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя:                                        С.М. Бойко

Судді:                                                                 Т.Б. Бонк          

                                                                            Р.І. Марко