Постанова

від 03.09.2009 по справі 01/147/18-40

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

01/147/18-40

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 03 вересня 2009 р.                                                                                    № 01/147/18-40  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого      Кочерової Н.О.

суддів                                                      Черкащенка М.М.                                                                 Стратієнко Л.В.

з участю представників:позивача: відповідача:

Пащук В.С.Гнатів Т.М.

розглянувши  у     відкритому              судовому засіданні  касаційну  скаргу товариства з обмеженою відповідальністю  "Гранд-Волинь"

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 10 червня 2009 р.

у справі№ 01/147/18-40

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю  "Гранд-Волинь"

доприватної фірми "Ертеч"

про стягнення 78 300 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2008 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача 78 300 грн. збитків, заподіяних внаслідок неналежного виконання обов'язків виконавця  за договором № 8 на охорону об'єкта та майна.

Рішенням господарського суду Волинської області від 04.03.2009 р. (суддя Якушева І.О.) позов задоволено частково.

Стягнуто з приватної фірми "Ертеч" на користь ТОВ "Гранд-Волинь" 30 000 грн. збитків та судові витрати.

В частині стягнення 48 300 грн. збитків відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 р. (головуючий –Бойко С.М., судді –Бонк Т.Б., Марко Р.І.) рішення господарського суду Волинської області від 04.03.2009 р. в частині задоволення позовних вимог скасовано і в задоволенні позовних вимог в  цій  частині  відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2009 р. скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Волинської області від 04.03.2009 р.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 28.07.2006 р. між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець)  укладено договір №80, згідно із п. 1.1. якого відповідач зобов'язався охороняти об'єкт та майно, вказані на схемі, що додається до договору.

Відповідно до  п.п.1.4, 1.7, 2.1 "а" договору охорона об'єкта та майна здійснюється цілодобово. Система та порядок охорони об'єкта і дислокація посту визначаються замовником спільно з виконавцем та здійснюється відповідно до Інструкції (додаток №1), що є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п.1.5 договору щоденний прийом під охорону кожного об'єкта та здача його представнику замовника  або між представниками виконавця здійснюється у спеціальному журналі, в якому вказується час прийому-передачі, дані осіб, які здійснюють передачу, час і короткий зміст нештатних ситуацій під час чергування, міри, які по них прийняті.

Судом встановлено, що ні схема, ні Інструкція як додатки до договору не складалися, спеціальний журнал здачі-приймання  об'єкта під охорону між сторонами не вівся.

До договору лише складено дислокацію, згідно якої під охорону передано об'єкт, що знаходиться за адресою: м.Луцьк, проспект Волі,42.

Згідно укладеної додаткової угоди до договору від 27.03.2008 року з 31.03.2008 року договір між сторонами розірвано за згодою сторін.

В період дії договору №8 від 28.07.2006 р. сталася крадіжка належних позивачу сорока ящиків керамічної плитки італійського виробництва "Мікрон" на об'єкті, який перебував під охороною відповідача, що підтверджується постановою  Луцького МВ УМВС України у Волинській області від 26.06.2007 р. про порушення по даному факту кримінальної справи.

Вартість викраденого майна становить 30 000 грн., а розмір збитків у сумі 78 300 грн. визначений позивачем згідно п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. №116 "Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей".

Відповідно до ст.978 ЦК України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються,

Згідно з п.4.3 договору №8 від 28.07.2006 року факти крадіжки, а також знищення, пошкодження майна замовника сторонніми особами на об'єкті, що охороняється, або в силу інших причин з вини працівників, які здійснюють охорону об'єкта, встановлюються органами дізнання, слідства або судом, а згідно п.4.4 договору –відшкодування замовнику завданого з вини  виконавця збитку здійснюється після надання замовником постанов органів дізнання, слідства або вироку суду,  що встановив факт крадіжки, а також факт знищення або пошкодження майна сторонніми особами, які проникли на об'єкт, що охороняється,  чи в силу інших причин з вини працівників, що здійснюють охорону об'єкта.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що позивачем не доведено факт знаходження викраденого майна на об'єкті, що перебував під охороною відповідача, не подано доказів  ввезення цього майна на об'єкт, не надані докази про те, що  вкрадена керамічна плитка передавалась відповідачу під охорону, а тому він не може нести відповідальність за її втрату.

Наявні в матеріалах справи бухгалтерські документи та документи обліку підтверджують факт придбання керамічної плитки, проте, не підтверджують  факт її знаходження на об'єкті, що перебував під охороною, та не підтверджують факт передачі під охорону приватній фірмі "Ертеч".

Крім того, з постанови про порушення кримінальної справи по факту крадіжки не вбачається, що вона вчинена сторонніми особами чи з вини працівників відповідача, що необхідно встановити для стягнення збитків на підставі п.4.4 договору.

Таким чином, висновки апеляційного господарського суду про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків, заподіяних крадіжкою, грунтуються на матеріалах справи і вимогах закону.

Доводи касаційної скарги їх не спростовують.  

Також правильним є висновок апеляційного господарського суду про те, що п.2 постанови КМУ від 22.01.1996 року №116 "Про  затвердження Порядку  визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей" до спірних правовідносин не застосовується, оскільки застосовується у випадку, якщо збитки завдані працівниками, що перебувають в трудових відносинах з  підприємством, в зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 48 300 грн. залишено без змін.  

Враховуючи викладене, підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду не вбачається, оскільки під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

                                                 ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Волинь" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду  від 10 червня  2009 року у справі за № 01/147/18-40 –без змін.

Головуючий                                                                          Н.О. Кочерова

Судді                                                                                     М.М. Черкащенко

                                                                                              Л.В. Стратієнко