Рішення

від 25.06.2009 по справі 37/95

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/95

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

25.06.09 р.                                                                                                       Справа № 37/95                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

при секретарі Левшиної Я.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 32774741

до Відповідача: Спільне українсько – шведське підприємство в формі повного товариства „Скандик ЮГ”, м. Донецьк , ідентифікаційний код 20357265

про: стягнення суми боргу в сумі 95 131,45грн., пені в сумі 497,68 грн., інфляції в розмірі 227,04грн., 3% річних –  40,9 грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Тромс Є.В. (за довіреністю №1 від 08.01.2009р.)

від Відповідача  – Горев Д.А. (за довіреністю №01/10 від 14.04.2009р.).

Відповідно до вимог ст.ст. 4-4, 81-1  ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 15.04.2009р. на 28.04.2009р., з 28.04.2009р. на 14.05.2009р, з 14.05.2009р. на 25.05.2009р., з 25.05.2009р. на 15.06.2009р., з 15.06.2009р. на 25.06.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг”, м. Київ (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Спільного українсько-шведського  підприємства в формі повного товариства „Скандик ЮГ”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення суми боргу в сумі 48 551,40 грн., пені в сумі  1 704,46 грн., інфляції в розмірі 116,39  грн., 3% річних – 140,09 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу №623 від 13.12.2007р.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового лізингу №623 від 13.12.2007р. з додатками №№ 1, 2, 3, зміни до планів лізингу, розрахунок суми позову, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 1, 2, 12, 54-57 Господарського процесуального кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 530, 549, 551, 610-612, 625 Цивільного кодексу України.  

Заявою №6373 від 26.03.2009р. (а.с.а.с.1-8 т.2) Позивач уточнив свої вимоги за наслідками перерахунку, виклавши їх у наступній редакції: стягнути з Відповідача 488551,4грн. заборгованості, 497,68 грн. пені, 40,9 грн. річних, 227,04грн. збитків від інфляції, а також зазначив, що вказані у розрахунках суми заборгованості визначені не підставі змін до планів лізингу від 15.09.2008р., які не були підписані Відповідачем.

Заявою про уточнення позовних вимог №1206 від 12.06.2009р. (а.с.а.с.98,99 т.2) Позивач повідомив про погашення Відповідачем первісно заявленої заборгованості, але зазначив про виникнення нової за квітень-травень 2009р. у розмірі 46580,05грн., яка (заборгованість), як і попередня та інші стягувані нарахування, розрахована за змінами до планів лізингу від 15.09.2008р.

Заявою про уточнення позовних вимог №2206 від 22.06.2009р. (а.с.а.с.100-103 т.2)  Позивач зазначив що збільшує позовні вимоги на суму виниклої в перебігу розгляду справи заборгованості за квітень – травень 2009р. у сумі 46580,05грн.

Позивач також надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.9-61, 1-61, 69-74, 88-93, 98-138 т.2), у тому числі  - пояснення №1206 від 12.06.2009р. відносно нарахування всіх стягуваних сум виходячи із змін до планів лізингу від 15.09.2009р.

Відповідач   через канцелярію суду 14.05.2009р. надав  відзив (а.с. 64 т.2), в якому проти позову заперечив, посилаючись на те, що за даними бухгалтерського обліку Відповідача станом на 12.05.2009р. відсутня заборгованість  за період з 19.09.2008р. по 17.04.2009р., а розбіжності за обліком між сторонами зумовлено виставленням Позивачем рахунків за не підписаними змінами до планів лізингу.

У додаткових поясненнях (а.с.а.с.81,82 т.2), наданих через   канцелярію суду 15.06.2009р., Відповідач зазначив, що всі лізингові платежі відносно періоду стягуваної заборгованості здійснювалися виключно у відповідно до підписаних сторонами планів лізингу, за винятком трьох (по одному за кожним планом лізингу) на більшу, ніж належала до сплати, суму.                                                                                                                                                                                

Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи як на вимогу суду, так і для обґрунтування його позиції (а.с.а.с.86-98, 105-135 т.1, а.с.а.с.82-87 т.2).

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі не надані сторонами документи у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

13.12.2007р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №623 (а.с.а.с.11-33 т.1), згідно умов п. 2.1 якого Лізингодавець передає, а Лізингоодержувач отримує в платне користування на умовах фінансового лізингу ТЗ, у відповідності з Замовленням на ТЗ - транспортний засіб (додатки №1 до договору – а.с.а.с.33, 40 т.1).  

Згідно із п.п. 5.1., 5.2., 5.3.  договору фінансового лізингу №623 на Відповідача покладені грошові зобов'язання із сплати лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ, комісію Лізингодавця на наданий у лізинг ТЗ, інші витрати Лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього договору. При цьому розмір та строки внесення лізингових платежів визначаються у планах лізингу, викладених у додатках № 3  (а.с.а.с.35-37, 42-44, 48-50 т.1) до договору, які є його невід'ємною частиною.

Пункт 7.16. договору закріплює обов'язок Лізингоодержувача сплачувати такі платежі, штрафні санкції та інші платежі, які пов'язані з використанням ТЗ і не входять до складу щомісячних лізингових платежів.  

Пунктами 5.7.  та 8.3. договору встановлене право Лізингодавця змінювати розмір лізингового платежу пропорційно або на одно й ту ж суму, якщо ціни, тарифи, платежі, податки, нормативи страхування ТЗ, що входять до складу лізингового платежу і пов'язані з виконанням даного договору, змінються внаслідок дій органів державної влади. При цьому розмір лізингового платежу, належного до сплати за цим договором, коригується Лізингодавцем на дату, коли такі зміни набули чинності. В такому випадку Лізингодавець зобов'язаний надати Лізингоодержавачу розрахунок такого збільшення та, на вимогу останнього, підтверджуючі документи.

Умовами п. 16.1. договору за порушення зобов'язань по сплаті лізингових платежів встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Положеннями п.п. 19.3. та 19.7. договору встановлено, що будь-які зміни, модифікації, доповнення або поправки до договору повинні оформлюватися у письмовій формі і підписуватися кожною стороною.

У відповідності до п. 4.5 договору фінансового лізингу, майно, що є предметом лізингу, було передано в користування Відповідачу, про що сторонами були складені відповідні акти приймання-передачі   №623/001 від 17.01.2008р., №623/002 від 13.12.2008р., №623/003 від 08.04.2008р.,  які є додатками №2 до Договору ( а.с.а.с.34,41,47 т.1).

Додатками №3 до договору визначені розміри, спосіб, форма та строки внесення лізингових платежів: згідно плану лізингу №623/001 (а.с.а.с.35-37 т.1) після внесення першого лізингового платежу 21.12.2007р.,  згідно плану лізингу №623/2 (а.с.а.с.42-44 т.1) після внесення першого лізингового платежу  23.01.2008р., згідно плану лізингу №623/003 (а.с.а.с.48-50 т.1) після внесення першого лізингового платежу 17.03.2009р. Лізингоодержувач повинен сплачувати у встановлені дати наступних місяців поточні лізингові платежі відповідно до плану таких платежів.

Сторонами погоджувалися зміни до планів лізингу: 16.01.2008р. - до плану №623/001 (а.с.а.с.38,39 т.1); 12.02.2008р. - до плану лізингу №623/2 (а.с.а.с.42,43 т.1); 07.04.2008р. - до плану лізингу №623/003 (а.с.а.с.51,52 т.1).

Крім зазначених змін Позивачем були ініційовані зміни до планів лізингу (а.с.а.с.56-61 т.2), датовані 13-15.09.2008р., які передбачали збільшення комісійної винагороди Лізингоодержувача. Із наданого Позивачем листа від 02.12.2008р. №3912 (а.с.а.с.48,49 т.2) вбачається, що збільшення лізингових платежів зумовлено збільшенням вартості фінансування у зв'язку із кризою ліквідності на фінансовому ринку – підвищенням ставок фінансування.

Згідно матеріалів справи та пояснень сторін зміни до планів лізингу від 13-15.09.2008р., ініційовані Позивачем, Відповідачем не підписувалися, проте Лізингоодержувач виставляв рахунки (а.с.а.с.37-40 т.2) у відповідності до вказаних змін.

Посилаючись на несплату Відповідачем лізингових платежів згідно рахунків за змінами до планів лізингу від 13-15.09.2008р. за період з 20.12.2008р. по 20.03.2009р. Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

В подальшому заявою про уточнення позовних вимог №1206 від 12.06.2009р. (а.с.а.с.88-93 т.2) Позивач повідомив про погашення Відповідачем первісно заявленої заборгованості, але зазначив про виникнення нової за квітень-травень 2009р. у розмірі 46580,05грн. Враховуючи викладене у заяві № 2206 від 22.06.2009р. (а.с.а.с.100-103 т.2) та за відсутністю заяв про відому від первісних вимог про стягнення заборгованості, суд кваліфікує таку заяви №1206 від 12.06.2009р. та № 2206 від 22.06.2009р.  в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України як збільшення позовних вимог шляхом доповнення первісних вимог вимогами  відносно нового періоду.

В свою чергу, за змістом наданих сторонами платіжних документів (а.с.а.с.106-135 т.1), довідок банків (а.с.а.с.9-13 т.2) та  банківських виписок (а.с.а.с.14-32 т.2) вбачається, що Відповідач перерахувував Позивачу за первісно визначений в позовній заяві період нарахування заборгованості наступні платежі:   

- за планом лізингу №623/001– виходячи з розрахунку  8110,8 грн. відшкодування вартості об'єкту лізингу та 3621грн. – комісія (згідно підписаних двома сторонами змін до плану лізингу), за платежів 22.10.2008р. та 20.11.2008р., за якими комісію було сплачено у сумі 4396грн. (більше, ніж у не підписаних змінах від 15.08.2009р.);

- за планом лізингу №623/002 – виходячи з розрахунку  8111,4 грн. відшкодування вартості об'єкту лізингу та 3790,5грн. – комісія (згідно підписаних двома сторонами змін до плану лізингу), за винятком платежів 20.11.2008р. та 19.12.2008р., за якими комісію було сплачено у сумі 4638,64грн. (більше, ніж у не підписаних змінах від 14.08.2009р.);

- за планом лізингу №623/003 – виходячи з розрахунку  6382 грн. відшкодування вартості об'єкту лізингу та 4480,65грн. – комісія (згідно підписаних двома сторонами змін до плану лізингу), за винятком платежів 20.11.2008р. та 19.12.2008р., за якими комісію було сплачено у сумі 5167,52грн. (згідно не підписаних змін від 13.08.2009р.)

Відповідач  проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві (а.с. 64 т.2) та додаткових поясненнях (а.с.а.с.98,99  т.2).

Суд розглядає справу в контексті всіх позовних вимог, у тому числі – відносно заборгованості за квітень-травень 2009р. оскільки їх сумісне висування не суперечить приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України -  вимоги є однорідними, пов'язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення грошових зобов'язань за договором лізингу), а їх сумісний розгляд не перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та не утруднює вирішення спору, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується  із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

В свою чергу, згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач до прийняття рішення у справі управнений змінювати предмет позову та збільшувати розмір позовних вимог.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими,  що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов'язань та застосуванні наслідків їх невиконання та порушення інших умов укладеного договору у вигляді стягнення пені, 3% річних та інфляційної індексації.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у Позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідача.

Виходячи із наведених  Позивачем підстав позову у  розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, майнові вимоги останнього обґрунтовуються лізинговими правовідносинами з Відповідачем, в межах яких останній мав виконувати грошові зобов'язання за обсягом, визначеним у змінах до планів лізингу від 15.08.2008р., порушення яких і призвело до виникнення розглядуваного спору.

Між тим, на думку суду, відсутні достатні правові підстави для кваліфікації змін до планів лізингу від 13-15.08.2008р. у якості джерел виникнення відповідних грошових зобов'язань Відповідача перед Позивачем.

Так, приймаючи до уваги ч. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” розмір лізингових платежів є істотною умовою договору лізингу, укладеного між Позивачем та Відповідачем.

В свою чергу, за загальним правилом ст. 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється  в такій саме формі, що й договір, який змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Договір між Позивачем та Відповідачем укладено в письмовій формі, що узгоджується із приписами ч. 1 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг”. При цьому, сторони дійшли згоди щодо необхідності укладення договору у саме у формі єдиного документу (не у спрощений спосіб), що цілком узгоджується із приписами ч. 1 ст. 181 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зміна умов щодо лізингових платежів мала вчинятися сторонами шляхом підписання ними та скріплення печатками  відповідних змін до планів лізингу від 13-15.08.2008р., як це безпосередньо передбачено п.п. 19.3. та 19.7. договору та здійснювалося фактично до цього щодо змін до плану лізингу №623/001 від 16.01.2008р., до плану лізингу №623/002 від 12.02.2008р., а також – до плану лізингу №623/003 від 07.04.2008р.

Однак, як було встановлено судом зміни до планів лізингу від 13-15.08.2008р. двома сторонами не підписувалися – запропоновані Позивачем вони не були погоджені Відповідачем. При цьому, доказів вирішення відповідного спору з цього приводу в порядку, встановленому ч.4 ст. 188 Господарського кодексу України до матеріалів справи не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку про недотримання встановленої форми запровадження відповідних змінених умов здійснення лізингових платежів, у зв'язку із невиконанням яких виник розглядуваний спір.

Суд вважає за необхідне наголосити на неприйнятності позиції щодо можливості Позивача в односторонньому порядку запровадити такі зміни, оскільки:

- за змістом п. 5.7.  та 8.3. договору, які встановлюють право Лізингодавця самостійно збільшувати лізингові платежі, запровадження таких змін опосередковується наданням відповідного розрахунку і, у разі потреби, підтверджуючих документів –  двостороннє підписання сторонами таких змін не передбачалося. Між тим, Лізингодавець  зміни до планів лізингу від 13-15.08.2008р. ініціював за механізмом, встановленим п.п. 19.3. та 19.7. договору, який передбачав саме двосторонній порядок погодження;

- положення п.п. 5.7 та 8.3 договору можливість запровадження односторонньої зміни розміру лізингових платежів покладають у залежність від вчинення відповідних рішень органами влади. Однак, як вбачається із змісту листа Лізингодавця від 02.12.2008р. №3912 (а.с.а.с.48,49 т.2) вбачається, що причиною підвищення розміру платежів є підвищення вартості фінансування  і зміни процентної ставки доходів відносно власних облігацій – жодної дії органів влади у якості мотивів не приведені, а наведені причини під такі дії не підпадають.

Слід зазначити, що здійснювані Позивачем після запровадження Лізингодавцем 13-15.08.2008р. змін платежі не можуть вважатися доказом погодження таких змін, оскільки не спростовують висновків суду щодо необхідності належного оформлення цих змін. Більш того, лише два з шести здійснених Відповідачем у підвищеному розмірі (порівняно із останніми двостороннє узгодженими змінами) платежів відповідали за розміром у запропонованих Позивачем та не підписаних сторонами змінах.

За відсутністю підписаних сторонами змін про підвищення розміру лізингових платежів у Відповідача не виниклі відповідні грошові зобов'язання щодо таких підвищених платежів.

Суд звертає увагу Позивача на те, що згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок  в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Виходячи із закріпленої в ст. 173 Господарського процесуального кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України обов'язкової взаємообумовленості  (кореспонденції) між  правами та обов'язками учасників правовідносин, встановлена судом відсутність підстав для існування грошових зобов'язань за змінами до планів лізингу від 13-15.08.2008р., а отже – і обов'язку їх виконувати -  вказує і на відсутність у Позивача відповідного права вимагати їх виконання.

Як зазначалося вище, за змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, відсутність у Позивача суб'єктивного права об'єктивно унеможливлює наявність порушення цього відсутнього права у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України  і застосування будь-яких способів судового захисту та зумовлює відмову у задоволені вимог.

Висновок суду про необхідність відмови у задоволенні заявлених вимог стосується як лізингових платежів за не підписаними змінами до планів лізингу (стягуваного боргу), так і вказаних Позивачем інфляційної індексації, 3% річних та пені, оскільки відповідно до  ч. 3 ст. 546  та ч. 2 ст. 625 та 611  Цивільного кодексу України підставою їх нарахування (виникнення та існування права вимоги)  і причиною є саме заборгованість – невиконане грошове зобов'язання, відсутність якого в принципі встановлена судом.

Оскільки за змістом ст.ст. 22, 54 Господарського процесуального кодексу України формулювання вимог та їх підстав віднесено до виключного права Позивача, у суду відсутні підстави вирішувати спір в контексті зобов'язань Лізингоодержувача за підписаними двома сторонами, а отже – діючими змінами до плану лізингу №623/001 від 16.01.2008р., до плану лізингу №623/002 від 12.02.2008р. та до плану лізингу №623/003 від 07.04.2008р.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на Позивача у повному обсягу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 46, 49, 58, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” м. Київ (ідентифікаційний код 32774741) до Спільного українсько – шведського підприємства в формі повного товариства „Скандик ЮГ”(ідентифікаційний код 20357265)  про стягнення суми боргу в сумі 95 131,45грн., пені в сумі 497,68 грн., інфляції в розмірі 227,04грн., 3% річних –  40,9 грн. у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 25.06.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 25.06.2009р.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання  або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

               Суддя