Рішення

від 16.06.2014 по справі 471/646/14-ц

БРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 471/646/14-ц

Провадження №2/471/291/14

Номер рядка звіту 46

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2014 року Братський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючого Губанова В. М.,

при секретарі Мерненко А. М.,

за участю:прокурора Дорошенко І.В.

представника ОСОБА_2

представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-щі Братське справу за заявою

ОСОБА_4

до

Головного управління Держземагенства у Миколаївській області

третя особа: Ганнівська сільська рада Братського району Миколаївської області

провизнання права постійного користування на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про визнання права постійного користування на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, в якій посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1, помер його батько ОСОБА_5, що посвідчується свідоцтвом на смерть серія НОМЕР_1 від 20 квітня 2010 року, який постійно проживав в АДРЕСА_1. Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається із нерухомого майна, до складу якого входить право на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 50 га, яке надано померлому для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованого на території Ганнівської сільської ради Братського району Миколаївської області, відповідно до Витягу з державного земельного кадастру НВ-4800528312013 від 31.10.2013 р., кадастровий номер 4821480400:07:000:0421. Право постійного користування на вищевказану земельну ділянку посвідчене Державним актом на право постійного користування землею II-МК №006751, який зареєстрований в книзі записів Державних актів на право постійного користування землею за № 114, від 04 січня 1999 року, що зберігається в Братській районні державній адміністрації.

Позивач являється спадкоємцем за заповітом, що зареєстрований в реєстрі за № 919, який 26 листопада 2009 року посвідчений приватним нотаріусом Братського районного нотаріального округу Миколаївської області, ОСОБА_7, в якому зазначено, що цілісний майновий комплекс, що належить спадкодавцю у Фермерському господарстві «Аркадія» померлий заповідає своєму синові ОСОБА_4.

Довідкою за вих..№243 від 05.05.2014 року, яка надана Іллічівською сільською радою Братського району Миколаївської області, на день відкриття спадщини спадкодавець був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2,разом із дружиною - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, та сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 Тобто, ОСОБА_4, який за заповітом має право на спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 Цивільного кодексу України, вважається таким, що прийняв спадщину фактично.

Згідно довідки, виданої Іллічівською сільською радою Братського району Миколаївської області за вих..244 від 05.05.2014 року у спадкодавця ОСОБА_5, є спадкоємці, які підпадають під дію ст..1241 Цивільного кодексу України а саме: ОСОБА_8, яка відмовляється від належної їй обов'язкової частки спадкового майна, що підтверджується написаною нею власноручно заявою.

Згідно статуту фермерського господарства «Аркадія», який зареєстровано в Братській райдержадміністрації за реєстраційним номером 16 від 18 лютого 2000р., у п.1 зазначено, що «Фермерське господарство «Аркадія» створюється за рішенням власника ОСОБА_5, в у п.22 зазначено що «До земель господарства належать землі що є у власності та користуванні власника фермерського господарства, які засвідченні відповідним державним актом. Землі, що є у користуванні власника господарства.»

Позивач встиг звернутися в нотаріальну контору для подання заяви про прийняття спадщини, однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до пункту 10 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" та п. 3.5 листа вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 зазначено, що відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування може передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Померлий набув право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до діючого на час прийняття рішення законодавства, а саме ст. 51 Земельного кодексу України в редакції 1990 року.

Відповідно до норм Земельного кодексу України в редакції 1990 року, який діяв на час набуття спадкодавцем права постійного користування та норм діючого законодавства смерть особи користувача земельної ділянки не являється підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України « Про фермерське господарство» успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач надав до суду заперечення та пояснив в судовому засіданні , що частиною 1 статі 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За змістом статей 25, 1218, 1225 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У порядку спадкування на загальних підставах переходить право власності на земельну ділянку із збереженням її цільового призначення. Отже, законодавством не передбачено успадкування права постійного користування земельною ділянкою, тому вважає, що державний акт на право постійного користування землею виданий на ім'я спадкодавця втратив чинність у зв'язку із смертю землекористувача.

Згідно вимог частини 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загальногокористування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Враховуючи вищезазначене, чинним законодавством не передбачено отримання громадянами земельних ділянок на праві постійного користування. Громадяни можуть набути право на земельні ділянки на умовах оренди.

Третя особа до початку судового засідання звернулася із письмовою заявою, в якій не заперечували проти визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 50 га за ОСОБА_4

Прокурор Дорошенко І.В. в судовому засіданні заперечила факт визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за позивачем, посилаючись на те, що позивачем було пропущено строк звернення до нотаріальної контори про прийняття спадщини та те, що він не має право на успадкування права постійного користування земельною ділянкою та просила суд відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши надані докази, суд вважає заявлені вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги суд виходив з наступних норм матеріального права.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1, помер батько позивача - ОСОБА_5, що посвідчується свідоцтвом на смерть серія НОМЕР_1 від 20 квітня 2010 року, який постійно проживав в АДРЕСА_1. Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається із нерухомого майна, до складу якого входить право на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 50 га, яке надано померлому для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованого на території Ганнівської сільської ради Братського району Миколаївської області, відповідно до Витягу з державного земельного кадастру НВ-4800528312013 від 31.10.2013 р., кадастровий номер 4821480400:07:000:0421. Право постійного користування на вищевказану земельну ділянку посвідчене Державним актом на право постійного користування землею II-МК №006751, який зареєстрований в книзі записів Державних актів на право постійного користування землею за № 114, від 04 січня 1999 року, що зберігається в Братській районні державній адміністрації.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Позивач являється спадкоємцем за заповітом, що зареєстрований в реєстрі за № 919, який 26 листопада 2009 року посвідчений приватним нотаріусом Братського районного нотаріального округу Миколаївської області, ОСОБА_7, в якому зазначено, що цілісний майновий комплекс, що належить спадкодавцю у Фермерському господарстві «Аркадія» померлий заповідає своєму синові ОСОБА_4.

Довідкою за вих..№243 від 05.05.2014 року, яка надана Іллічівською сільською радою Братського району Миколаївської області, на день відкриття спадщини спадкодавець був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_2,разом із дружиною - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, та сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 Тобто, ОСОБА_4, який за заповітом має право на спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 Цивільного кодексу України, вважається таким, що прийняв спадщину фактично.

Згідно довідки, виданої Іллічівською сільською радою Братського району Миколаївської області за вих..244 від 05.05.2014 року у спадкодавця ОСОБА_5, є спадкоємці, які підпадають під дію ст..1241 Цивільного кодексу України а саме: ОСОБА_8, яка відмовляється від належної їй обов'язкової частки спадкового майна, що підтверджується написаною нею власноручно заявою.

Позивач після смерті батька прийняв спадщину, тобто фактично вступив у володіння фермерським господарством, та реалізував право користування спірною земельною ділянкою.

Він з часу смерті спадкодавця організував подання від імені ФГ "Аркадія" звітів до державних органів, забезпечував сплату поточних податків та обробіток земельної ділянки, якою користувалось вказане фермерське господарства.

Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч.І ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно статуту фермерського господарства «Аркадія», який зареєстровано в Братській райдержадміністрації за реєстраційним номером 16 від 18 лютого 2000р., у п.1 зазначено, що «Фермерське господарство «Аркадія» створюється за рішенням власника ОСОБА_5, в у п.22 зазначено що «До земель господарства належать землі що є у власності та користуванні власника фермерського господарства, які засвідченні відповідним державним актом. Землі, що є у користуванні власника господарства.»

Позивач встиг звернутися в нотаріальну контору для подання заяви про прийняття спадщини, однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до пункту 10 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" та п. 3.5 листа вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 зазначено, що відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування може передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Померлий набув право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до діючого на час прийняття рішення законодавства, а саме ст. 51 Земельного кодексу України в редакції 1990 року.

Відповідно до норм Земельного кодексу України в редакції 1990 року, який діяв на час набуття спадкодавцем права постійного користування та норм діючого законодавства смерть особи користувача земельної ділянки не являється підставою припинення права користування земельною ділянкою.

Враховуючи положення норм діючого законодавства про спадкування, за яким до складу спадщини відповідно до ст. 1218 ЦК України входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, спірна земельна ділянка являється матеріальною основою фермерського господарства "Аркадія" заснованого спадкодавцем, діяльність фермерського господарства не припинена, що підтверджується Статутом ФГ «Аркадія», в своїй діяльності воно продовжує використовувати спірну земельну ділянку за цільовим призначенням, позивач бере участь в діяльності фермерського господарства, прийняв спадщину фактично, а тому є підстави для визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Отже, оскільки спадкодавець за життя набув право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства площею 50.00 га, то відповідно до вимог ст. 1218 ЦК України таке право не втрачається і може бути передане у спадок.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав. (ч.3 ст. 12 ЗК України).

Відповідно до положень ст.ст. 257,261 ЦК України позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачу стало відомо про порушення його права в 2014 році. Саме 23 червня 2010 року він звернувся до приватного нотаріуса Братського районного нотаріального округу ОСОБА_7 для оформлення спадкового права на вищевказану ділянку, де було відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_5 за № 21/2010 в реєстрі спадкових справ за № 42 від 23 червня 2010 року. Однак, в 2014 році, коли позивач звернувся до нотаріуса про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, йому було відмовлено , після чого він звернувся з даною заявою до суду. Отже строк позовної давності позивач не пропустив.

Позивачем у справі, обґрунтовано визначено головне управління Держземагенства у Миколаївській області, яке згідно Положення про головне управління держземагенства у Миколаївській області, передає відповідно до вимог закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Із матеріалів справи, зокрема, листа про відмову у вчиненні нотаріальної дії вбачається, що ОСОБА_4 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право користування земельною ділянкою площею 50.00 га, у зв'язку із тим, що в перелік суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою, згідно ст. 92 ЗК України, фізичні особи не включені

Питання видачі свідоцтв на право на спадщину та відмова у вчиненні нотаріальної дії регулюються Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

Підстави відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій визначаються ст. 49 Закону України «Про нотаріат». Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо, зокрема, вчинення такої дії суперечить законодавству України.

Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Таким чином, законом визначено чіткий перелік підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Натомість, відсутність у переліку суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою, згідно ст. 92 ЗК України, фізичних осіб не може бути підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки чинним законодавством передбачено можливість успадкування права користування земельною ділянкою, яка надавалася для сільськогосподарських потреб - ведення фермерського господарства і право на користування якою у встановленому порядку посвідчене за особою, спадкоємцем якої є позивач.

Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-МК №006751 від 04 січня 1999 року виданий ОСОБА_5 відповідно до чинного на той час земельного законодавства, яким було передбачено надання земельних ділянок у постійне користування фізичним особам. За приписами п. 2 ст. 4 Закону України «Про селянське ( фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року, який діяв на час створення ФГ «Аркадія», для ведення селянського (фермерського) господарства у постійне користування громадянам надавались землі, що перебувати у державній власності. Відповідно до Статуту фермерського господарства «Аркадія» господарство здійснює господарську діяльність на земельних ділянках, які були надані в приватну власність та у постійне користування.

Відповідно ст. 7 ЗК України (у редакції 1990 року), який діяв на час отримання позивачем державного акта на право постійного користування на землю, у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Статтею 22 ЗК України (у редакції 1990 року), передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до положень ст. 23 ЗК України (у редакції 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно зі ст. 92 ЗК України (який набрав чинності з 01.01.2002 року), право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи.

П. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України від 2002 року був визначений обов'язок громадян , які мають у постійному користуванні земельні ділянки , але за цим кодексом не можуть їх мати на такому праві, здійснити їх переоформлення в строк до 01 січня 2008 року на право власності або оренди.

Разом з тим, рішенням Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 ці положення було визнано такими, що не відповідають Конституції України та втратили чинність, тобто право постійного користування земельною ділянкою залишилося у фізичних осіб, незважаючи на вичерпний перелік, закріплений у ст. 92 Кодексу.

Цим же рішенням Конституційного Суду України визначено, що використання терміну «набувають», що означає, «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь» після набрання чинності статтею 92 ЗК України свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування ділянками, набуте громадянами, в установлених законодавством випадках, станом на 01 січня 2002 року.

Крім того, як вбачається з Статуту вказана земельна ділянка внесена до складеного капіталу Фермерського господарства «Аркадія», на ній здійснюється господарська діяльність, а відтак право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства в даному випадку є таким, що успадковується.

Право постійного користування земельною ділянкою площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства в межах згідно з планом, що розташована на території Ганнівської сільської ради, яке померлий ОСОБА_5 набув з метою створення та здійснення діяльності ФГ «Аркадія», посвідчено Державним актом.

Отде, суд дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою успадковується, відповідно до вимог ст. 214 ЩІК України з'ясував та встановив фактичні обставини справи, законність підстав відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, належним чином визначивши характер спірних правовідносин, правові норми, що їх регулюють і порядок їх застосування, дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

На підставі ст.. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, і оскільки позивачнм не заявлено вимог щодо стягнення судового збору з відповідача на його користь, тому суд вважає за необхідне залишити судові витрати за позивачем.

Керуючись ст.ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Задовольнити позов ОСОБА_4 до Головного управління Держземагенства у Миколаївській області, третя особа: Ганнівська сільська рада Братського району Миколаївської області про визнання права постійного користування на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, в повному об'ємі.

Визнати за ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, право постійного користування на земельну ділянку, що розташована на території Ганнівської сільської ради Братського району Миколаївської області, кадастровий номер: 4821480400:07:000:0421, загальною площею 50 га.

Судові витрати залишити за позивачем ОСОБА_4.

Апеляційна скарга на рішення Братського районного суду Миколаївської області може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Братського

районного суду Губанова В. М.,