Постанова

від 25.06.2009 по справі 42/19-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

42/19-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2009 р.                                                           Справа № 42/19-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,  

при секретарі Байбак О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Іваненко В.М.

відповідача -  Дубинка Ю.С., Мирошниченко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 906 Х/3-7)  на рішення господарського суду Харківської області від 17.03.09 р. у справі № 42/19-09

за позовом ПСП "Червона Зоря" с. Новоукраїнка

до ЗАТ "Лозівський молочний завод" м. Лозова

про стягнення 229770,50 грн. -

встановила:

В січні 2009 р. позивач –ПСП "Червона Зоря", с. Новоукраїнка, звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача - ЗАТ "Лозівський молочний завод", м. Лозова 210164,36 грн. основного боргу, 13519,17 грн. інфляційних, 3985,33 грн. річних, 2101,64 грн. штрафу та судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданої позивачем продукції в рамках укладеного між сторонами договору б/н від 01.01.08 р. та додатків до нього.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.03.09 р. (суддя Яризько В.О.) по справі № 42/19-09 позов  задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 210164,36 грн. заборгованості, 2101,64 грн. штрафу, 13519,17 грн. інфляційних, 3831,39 грн. річних, 2296,16 грн. держмита, 118 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданої позивачем продукції в рамках укладеного між сторонами договору б/н від 01.01.08 р.; що штраф, інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на підставі умов спірного договору та вимог чинного законодавства України та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити поданий позивачем позов в частині стягнення 124164,36 грн. заборгованості, 7126,64 грн. інфляційних, 2280,30 грн. річних, а в решті позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте без врахування обставин щодо часткової оплати відповідачем заборгованості за поставлену відповідачем продукцію. Зокрема відповідач зазначає, що на протязі дії спірного договору він сплатив на користь позивача 81500 грн., і позивач під час розгляду справи про часткову оплату заборгованості знав, проте безпідставно не повідомив про це суд. З урахуванням вказаного, відповідач також вказує про необґрунтованість розрахунку інфляційних, річних та штрафу, які підлягають стягненню з нього за порушення грошового зобов'язання. Крім того, відповідач також зазначає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушив процесуальні права відповідача, а саме безпідставно залишив без задоволення подане ним клопотання про відкладення розгляду справи та прийняв рішення без врахування дійсних обставин спору та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що суд першої інстанції правомірно залишив без задоволення подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи; що подані відповідачем в обґрунтування своїх заперечень платіжні документи не можуть бути доказом часткової сплати заборгованості саме за договором б/н від 01.01.08 р., оскільки грошові кошти за ними перераховувалися на виконання інших існуючих між сторонами зобов'язань, а інші надані відповідачем документи (довідка № 419, акт звірки, тощо), на думку позивача, не мають доказової сили та ін.

В процесі розгляду справи відповідач 10.06.09 р. надав до суду уточнення до апеляційної скарги (вх. № 3565) в якій просив суд скасувати прийняте по справі рішення, та прийняти нове, яким задовольнити поданий позивачем позов в частині стягнення 90832,90 грн. основного боргу, 7126,64 грн. інфляційних, 2280,30 грн. річних. В обґрунтування вказаного відповідач посилається по-перше на те, що за час розгляду даної апеляційної скарги відповідач частково сплатив існуючу заборгованість в сумі 45000 грн., по-друге на те, що в ході проведення відповідачем звірки розрахунків ним було встановлено, що 11668,54 грн. заборгованості позивачем було нараховано безпідставно, оскільки вказана заборгованість виникла у відповідача за іншим укладеним між сторонами договором № 02/40юр від 01.03.05 р.

Крім того, 20.06.09 р. відповідач надав до суду ще одне уточнення до апеляційної скарги (вх. № 4152) в якому просив суд скасувати прийняте по справі рішення, та прийняти нове, яким задовольнити поданий позивачем позов в частині стягнення 60832,90 грн. заборгованості, 7126,64 грн. інфляційних та 2280,30 грн. річних, а в решті позову відмовити, з посиланням на те, що за час розгляду даної апеляційної скарги відповідач ще частково сплатив існуючу заборгованість в сумі 75000 грн., а ще 81500 грн. відповідач сплатив раніше, тобто до подачі позивачем позову по даній справі, і зазначені обставини підтверджуються підписаними сторонами актами звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.08 по 31.05.09 р. та за період з 01.06.09 по  05.06.09 р.

Позивач частково заперечує проти доводів, викладених відповідачем в доповненнях до апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення змінити, визнаючи при цьому той факт, що станом на час подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становила 135832,90 грн., а не 210164,36 грн. як було зазначено в позові. При цьому, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні, річні та штраф в сумі, зазначеній в доданому ним розрахунку (вх. № 4151).

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 01.01.08 р. між сторонами укладено Договір закупівлі молока б/н, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу, а відповідач, відповідно, приймати та оплачувати молоко цільне коров'яче, за цінами та на умовах, що викладені в договорі.

Відповідно до п. 2.1 договору, на момент його укладання ціна встановлена в розмірі 1,80 грн. за 1 базовий кілограм першого сорту по приймальному акту (приймальні накладні), в т.ч. дотація.

Відповідно до п. 5.1 договору, покупець здійснює розрахунок з постачальником за товар відповідно до діючого законодавства протягом 7 днів.

Відповідно до додаткової угоди від 10.03.2008 р. до Договору б/н від 01.01.2008 р. був змінений пункт 2.1 Договору, а саме встановлено, що ціна на молоко з 10.03.2008р. складає 2100,00 грн. з 1 тону базисного молока в т.ч. ПДВ.

Відповідно до додаткової угоди від 11.05.2008р. до цього ж договору був знов змінений пункт 2.1 Договору, а саме встановлено, що ціна на молоко з 11.05.2008р. складає 1,90 грн., в т.ч. дотація, за 1 базовий кг першого сорту згідно з приймальним актом.

Відповідно до залучених до матеріалів справи приймальних квитанцій, що підписані керівником відповідача за період з 01.01.2008 р. по 31.07.2008 р. позивачем на адресу відповідача було поставлено молоко на загальну суму 210164,36 грн., в т.ч. дотація в сумі 38410,59 грн.

З вимогами про стягнення з відповідача заборгованості в зазначеній сумі, а також нарахованих на підставі відповідних норм чинного законодавства України інфляційних та річних позивач звернувся до господарського суду по даній справі.

Однак, відповідно до залучених до матеріалів справи платіжних документів (т. 1 а.с. 92-119), та актів звірки за період з 01.01.08 р. по 31.08.08 р. відповідач частково погасив існуючу заборгованість, в зв'язку з чим, станом на час складання вказаного акту вона складала 140832,90 грн., а на момент звернення позивача до суду в зв'язку з проведеними відповідачем оплатами після складання згаданого акту –135832,90 грн., що підтверджується іншим підписаним між сторонами актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.08 по 31.05.09 р. та не заперечується позивачем під час розгляду даної справи.

Крім того, після укладання акту звірки за період з 01.01.08 по 31.05.09 р. та винесення по даній справі рішення відповідач ще частково сплатив існуючу перед позивачем заборгованість, а саме перерахував на користь останнього додатково 75000 грн. за платіжними дорученнями № 1577 від 04.06.09 р. та № 1812 від 18.06.09 р.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданої позивачем продукції в рамках укладеного між сторонами договору б/н від 01.01.08 р., при цьому, суд вважав встановленим факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 210164,36 грн. і саме зазначену суму з урахування індексу інфляції, річних та штрафу суд стягнув з відповідача.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча судом правовідносинам, що склалися між сторонами в цілому була надана належна правова оцінка, однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, в зв'язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає зміні.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 38 ГПК України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Як свідчать матеріали справи, суд під час її розгляду необґрунтовано та всупереч вимогам ст. 38 ГПК України не вжив заходів щодо витребування від відповідача доказів на підтвердження факту часткової оплати заборгованості, та таким чином передчасно прийняв рішення без врахування всіх обставин, які мають істотне значення для даної справи.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчить прийняте по справі рішення, воно було прийняте без врахування обставин щодо часткової оплати заборгованості. Зокрема не було враховано, що відповідно до залучених до матеріалів справи платіжних доручень (т. 1 а.с. 92-119), а також акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.08 по 31.05.09 р. відповідач частково погасив існуючу заборгованість за договором від 01.01.08 р., в зв'язку з чим, станом на час складання вказаного акту та на момент звернення позивача до суду вона складала 135832,90 грн. Зазначені обставини також не заперечувалися позивачем під час розгляду апеляційної скарги по даній справі, який до того ж, не зважаючи на інше призначення платежу у вказаних платіжних дорученнях, просив оплату в сумі 74331,46 грн. за вказаними платіжними документами вважати такою, що відбувалася саме в рамках договору б/н від 01.01.08 р., тобто зазначений факт визнав.

Таким чином, прийняте по справі рішення в частині стягнення 74331,46 грн. заборгованості підлягає скасуванню, а позов в цій частині не підлягає задоволенню.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги вимоги відповідача про скасування судового рішення також в сумі 75000 грн. понад суму в 74331,46 грн. з посиланням на факт оплати заборгованості за спірним договором в сумі 75000 грн. після прийняття оскаржуваного рішення, оскільки вказані обставини не були та не могли бути встановлені, та відповідно враховані судом першої інстанції під час розгляду даної справи, що з урахуванням вимог ст. 101 ГПК України унеможливлює їх прийняття судом апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідач є таким, що порушив грошове зобов'язання, оскільки не сплатив на користь позивача заборгованість в строки, обумовлені сторонами в спірному договорі.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи проведений відповідачем частковий розрахунок за отриману продукцію, а також беручи до уваги вимоги зазначеної статті ЦК України, також підлягає скасуванню рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача 1069,52 грн. інфляційних та 1072 грн. річних, нарахованих позивачем до стягнення на заборгованість, яка відповідачем раніше була оплачена, а також на заборгованість в сумі 11668,54 грн., яка визначена в акті звірки за період з 01.01.08 р. по 31.05.09 р. як така, що виникла до укладання договору б/н від 01.01.08 р. за іншими зобов'язаннями, та таким чином, до даного договору не має ніякого відношення.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

П. 6.1 договору б/н від 01.01.08 р. сторони забезпечили виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару у встановлений договором строк, а саме відповідач зобов'язався за порушення вказаних умов договору сплатити штраф у сумі 1% від суми невиконаного зобов'язання.

З урахуванням вказаного рішення господарського суду в частині стягнення 743,32 грн. штрафу, нарахованого позивачем на заборгованість, яка раніше була сплачена відповідачем, підлягає скасуванню, а позов в цій частині також задоволенню не підлягає.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що вказані штрафні санкції були нараховані поза межами встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України строку, в зв'язку з чим, вимоги про їх стягнення нібито не підлягають задоволенню, оскільки згаданою статтею законодавчо встановлені обмеження щодо періоду можливого нарахування штрафних санкцій, які мають характер таких, що нараховуються за кожен день певного прострочення у відсотковому співвідношенні від суми невиконаного зобов'язання, тобто пені, тоді як в даному випадку сторони забезпечили виконання відповідачем зобов'язань штрафом, який відповідно до ст. 549 ЦК України розраховується одноразово в процентному співвідношенні від суми невиконаного зобов'язання, підлягає сплаті винною стороною в разі порушення нею своїх зобов'язань. До того ж вимоги статті 232 ГК України не мають жодного відношення до терміну позовної давності в межах якого особа має право на звернення до суду з вимогами про відновлення свого порушеного права, в зв'язку з чим, згадана стаття не може обмежувати права особи, яка вважає своє право порушеним, на стягнення штрафних санкцій з винної сторони.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України, також підлягає скасуванню рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивач 772,16 грн. держмита та 39,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, тоді як з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 386,08 грн. держмита по скарзі.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його зміни.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1 ст. 104,  ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.03.09 р. по справі № 42/19-09 в частині стягнення 74331,46 грн. боргу, 743,32 грн. штрафу, 1069,52 грн. інфляційних,1072 грн. річних, 772,16 грн. держмита та 39,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасувати та в позові в цій частині відмовити.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Червона Зоря" (64863 Харківська область, Близнюківський район, с. Новоукраїнка, п/р 260006052201212 в Близнюківському відділенні ХРРУ "Приватбанк" МФО 351533, код 30560529) на користь Закритого акціонерного товариства "Лозівський молочний завод" (64600 Харківська область, м. Лозова, вул. Червоногвардійська, 45-а, р/р 2600500070119 в ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", м. Харків, МФО 350589, код 00447310) 386,08 грн. держмита по скарзі.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Повний текст постанови підписано 26.06.09 р.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді