ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
18 червня 2014 року 08 год. 40 хв. № 826/3382/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ІПС Груп» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 08 листопада 2013 року № 0007522201 і №0007532201, -
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ІПС Груп» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ІПС Груп») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 08 листопада 2013 року № 0007522201 і №0007532201.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Акта ДПІ від 25.10.2013р. №2041/26-58-22-01-17/37312923, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ІПС Груп» з питань правомірності дотримання податкового, валютного та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Інвест Іновейшн» (код за ЄДРПОУ 37727497) за період з 01.07.2012р. по 31.08.2012р., документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на наступному: акт податкового органу про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інвест Іновейшн» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень - жовтень 2012р. не являється належним доказом нікчемності правовідносин ТОВ «ІПС Груп» з названим контрагентом; висновки відповідача про нікчемність правочину позивача з ТОВ «Інвест Іновейшн» не доведені вироком суду; реальність здійснення господарських операцій за договором поставки підтверджуються належними чином складеними первинними і розрахунковими документами; на момент укладення та виконання спірних договорів обидві Сторони (як Покупець, так і Постачальник) були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, мали необхідні дозвільні документи. Таким чином, висновки ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, що викладені в Акті перевірки від 25.10.2013р. №2041/26-58-22-01-17/37312923, з посиланнями на недостовірні докази є безпідставними та необґрунтованими, а спірні податкові повідомлення-рішення - такими, що винесені без належних на то правових підстав.
Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення б/н від 15.04.2014р. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що в ході проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ІПС Груп» (Акт від 25.10.2013р. №2041/26-58-22-01-17/37312923) були встановлені порушення ним вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на прибуток на суму 60744,00 грн. і податку на додану вартість на суму 24678,00 грн., а також завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у сумі 33173,00 грн. Дані висновки перевіряючим були сформовані на підставі Акта ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 03.06.2013р. № 1730/22-40/37727497 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інвест Іновейшн» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень - жовтень 2012р., за яким не встановлено факту реального виконання правочинів, укладених між ТОВ «Інвест Іновейшн» та його контрагентами, що стало підставою для визнання податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період, що перевірявся, такими, що сформовані неправомірно та перевіркою не підтверджені.
В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.
26.05.2014р. в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.
В ході судового розгляду було встановлено, що 22.10.2013р. згідно з нормами пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1, ст. 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 22.10.2013р. №677 працівником відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ІПС Груп» (код ЄДРПОУ 37312923) з питань правомірності дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Інвест Іновейшн» (код за ЄДРПОУ 37727497) за період з 01.07.2012р. по 31.08.2012р., за результатами якої складений Акт від 25.10.2013р. № 2041/26-58-22-01-17/37312923 (далі по тексту - Акт перевірки).
Так, в ході проведення вказаної документальної перевірки посадовою особою податкового органу встановлено, що між позивачем та ТОВ «Інвест Іновейшн» у період, що перевірявся існували договірні відносини, за результатами яких перевіряєме підприємство віднесло до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2012 року - 33173,00 грн. та за серпень 2012 року - 24678,00 грн., а також до складу валових витрат за ІІІ квартал 2012 року 289255,00 грн., сплачені названому контрагенту.
При цьому працівником відповідача при проведенні вказаної документальної перевірки позивача були враховані обставини, викладені в Акті ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 03.06.2013р. № 1730/22-40/37727497 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інвест Іновейшн» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за червень - жовтень 2012р. Згідно тексту цього акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС не підтверджено факт реального вчинення господарських операцій з ТОВ «Інвест Іновейшн».
На підставі вищевикладеного працівник відповідача, в свою чергу, дійшов висновку про відсутність у ТОВ «ІПС Груп» правових підстав для формування валових витрат і податкового кредиту на підставі первинних документів, оформлених за результатами господарських операцій з контрагентом ТОВ «Інвест Іновейшн».
В розділі 4 «Висновок» Акта перевірки від 25.10.2013р. № 2041/26-58-22-01-17/37312923 перевіряючий встановив порушення ТОВ «ІПС Груп» наступних норм законодавства України:
- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток за ІІІ-ий квартал 2012 року на суму 60744,00 грн.;
- п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження підприємством податку на додану вартість на суму 24678,00 грн. за липень 2012 року та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за липень 2012 року в сумі 33173,00 грн.
08.11.2013 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві підставі Акта перевірки від 25.10.2013р. № 2041/26-58-22-01-17/37312923 прийняла податкові повідомлення-рішення форми «Р»:
- за № 0007532201, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123, п. 6 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, за порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, збільшила ТОВ «ІПС Груп» суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 75930,00 грн. , в т.ч. 60744,00 грн. - основний платіж, 15186,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;
- за № 0007522201, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, за порушення вимог п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, збільшила ТОВ «ІПС Груп» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 72314,00 грн., в т.ч. 57851,00 грн. - основний платіж, 14463,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
За результатами оскарження платником податків названих податкових повідомлень - рішень в адміністративному порядку, рішеннями останні залишені без змін, а скарги без задоволення.
Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а податкові повідомлення - рішення такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, ТОВ «ІПС Груп» звернулось з відповідним позовом до суду.
При вирішення даного спору суд виходить з наступного.
В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Одночасно згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до п 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).
Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Крім цього, податковим кредитом у розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).
В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).
Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та втратив чинність 01 березня 2014 року) (далі по тексту - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.
Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).
Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.
Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів .
Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).
Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).
Згідно з п. 2.3 Положення первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
В силу п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).
Аналіз викладених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.
В ході судового розгляду також встановлено, що 01.07.2012р. між ТОВ «ІПС Груп» (Покупець) і ТОВ «Інвест Іновейшн» (Постачальник) був укладений письмовий договір № 010712/1/1. За умовами цього Договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в Договорі передати у власність Покупцю, а останній зобов'язується прийняти та оплатити товари за цінами та в строки, визначені у Договорі.
Пунктом 1.2. Договору визначено, що товари передаються у власність Покупця партіями. Асортимент та кількість товару в межах кожної партії товару, що підлягає поставці за договором, визначаються сторонами в специфікаціях до цього договору або в рахунках - фактурах, направлених Постачальником Покупцю.
Ціна, кількість, асортимент також обумовлюються в специфікаціях до договору, які підписуються сторонами, або в рахунках - фактурах постачальника, оплата яких Покупцем визнається як погодження ним ціни, кількості та асортименту.
Згідно п. 2.3. Договору загальна вартість договору визначається як вартість усіх товарів, поставлених за цим договором відповідно до видаткових накладних.
Розрахунки за Договором проводяться у порядку, визначеному у розділі 4 договору та передбачають перерахування Покупцем грошових коштів Постачальнику протягом 10 календарних днів з дати поставки товару.
На підтвердження факту виконання умов договору поставки позивач надав до суду копії наступних документів:
- договору від 01.07.2012р. № 010712/1/1;
- видаткових накладних №1107/1 від 11.07.2012р. на суму 23764,80 грн. (в т. ч. ПДВ 3960,80 грн.), №1107/2 від 11.07.2012р. на суму 145696,49 грн. (в т.ч. ПДВ 24282,75 грн.), №2407/1 від 24.07.2012р. на суму 42685,75 грн. (в т.ч. ПДВ 7114,29 грн.), №511 від 30.07.2012р. на суму 156353,73 грн. (в т.ч. ПДВ 26058,96 грн.), №512 від 01.08.2012р. на суму 80195,57 грн. (в т.ч. ПДВ 13365,96 грн.), №513 від 10.08.2012р. на суму 48585,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8097,50 грн.), №514 від 20.08.2012р. на суму 19285,60 грн. (в т.ч. ПДВ 3214,27 грн.), №515 від 30.08.2012р. на суму 7474,38 грн. (в т.ч. ПДВ 1245,73 грн.);
- податкових накладних №1 11.07.2012р. на суму 23764,80 грн. (в т. ч. ПДВ 3960,80 грн.), №2 від 11.07.2012р. на суму 145696,49 грн. (в т.ч. ПДВ 24282,75 грн.), №8 від 24.07.2012р. на суму 42685,75 грн. (в т.ч. ПДВ 7114,29 грн.), №29 від 30.07.2012р. на суму 156353,73 грн. (в т.ч. ПДВ 26058,96 грн.), №1 від 01.08.2012р. на суму 80195,57 грн. (в т.ч. ПДВ 13365,96 грн.), №11 від 10.08.2012р. на суму 48585,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8097,50 грн.), №30 від 20.08.2012р. на суму 19285,60 грн. (в т.ч. ПДВ 3214,27 грн.), №4 від 30.08.2012р. на суму 7474,38 грн. (в т.ч. ПДВ 1245,73 грн.);
- виписок з банку від 11.09.2012р. про проведення перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Інвест Іновейшн» у розмірі 41163,72 грн. та від 13.12.2012р. у розмірі 476877,60 грн.
Крім того, позивачем надано копії договору № 25 про надання платних послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2012р., укладений між позивачем (поклажедавцем) та ДО Комбінат «прогрес» (зберігачем) з додатком №01, а також актів здачі - приймання послуг по зберіганню ТМЦ №07 від 31.07.2012р., №08 від 31.08.2012р., №09 від 30.09.2012р., товарних звітів за липень, серпень 2012р. по складу №1 за адресою Лепсе, 24, копії актів №Д-00036245 здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2012р., №Д-00042554 від 31.08.2012р. на №Д00049093 від 30.09.2012р., підписані позивачем (замовником) та ТОВ «Делівері» (виконавцем) про надання транспортно-експедиційних послуг, копію наказу №10-К про прийняття на роботу ОСОБА_1 від 01.01.2012р. в якості завідуючого складом та копію генеральної довіреності від 01.07.2012р. №010712 про повідомлення директора ТОВ «Інвест Іновейшн» про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, яка буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладних) свій підпис про одержання цінностей.
Також позивачем надано копії видаткових накладних №468 від 07.07.2012р., №472 від 11.07.2012р., №473 від 11.07.2012р., №574 від 03.09.2012р., №466 та №467 від 11.07.2012р., а також копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, якими підтверджується проведення ТОВ «ІПС Груп» реалізації придбаних у ТОВ «Інвест Іновейшн» товарів.
За результатами дослідження вище перелічених первинних суд також дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення. Наявні в матеріалах податкові накладні, що були виписані ТОВ «Інвест Іновейшн» на адресу позивача за результатами придбання товарів, за своїм змістом цілком відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.
Натомість, відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину, зокрема того, що вказане підприємство не були зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірного правочину. Також відповідачем не доведено облік контрагентом позивача операцій, які мають на меті отримання економічної вигоди за рахунок уникнення податкового навантаження. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, виписаних ТОВ «Інвест Іновейшн», на підставі яких позивач сформував податковий кредит у липні та серпні 2012 року, відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.
Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих , а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб .
В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.
Так, безпосередньо в Акті перевірки від 25.10.2013р. № 2041/26-58-22-01-17/37312923 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку - контрагентом Постачальником, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.
Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».
Також, у своїй іншій ухвалі від 22.08.2012р. по справі № К/9991/14668/11, Вищий адміністративний суд України, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.
Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Нормами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.
Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
У Рішення цього суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їх їхніх постачальників є порушенням ст. 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.
В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «ІПС Груп» та ТОВ «Інвест Іновейшн», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання спірного правочину не уповноваженими на те особами.
Зокрема, в Акті перевірки від 25.10.2013р. № 2041/26-58-22-01-17/37312923 також відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення йому сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ТОВ «Інвест Іновейшн» за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.
Крім того, суду надано лист ТОВ «Інвест Іновейшн», в якому підтверджено здійснення торгівельної діяльності протягом 2012 року, зокрема, поставки позивачу побутової техніки, яка відвантажувалась зі складів, які на короткий термін орендувались постачальником.
В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.
У відповідності до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями - рішеннями.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, а тому суд вважає на підставі ч. 2 ст. 11 та п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України за необхідне визнати протиправними та скасувати спірні по справі податкові повідомлення-рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 296, 50 грн.
Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІПС Груп» задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 08 листопада 2013 року № 0007522201 і №0007532201.
3. Присудити з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІПС Груп» (місцезнаходження: 03058, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 8, офіс 150, ідентифікаційний код 37312923) 296 (двісті дев'яносто шість) грн. 50 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно .
Суддя О.В. Дегтярьова
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 18.06.2014 |
Оприлюднено | 23.06.2014 |
Номер документу | 39357411 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Дегтярьова О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні