Рішення

від 15.06.2009 по справі 57/102-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

57/102-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2009 р.                                                            Справа № 57/102-09

вх. № 3298/4-57

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Тимченко Д.В. - генеральний директор; Яковлева І.Г., дов. №1 від 12.05.09 року  відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Піран"я ЛТД", м. Харків  

до  Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Пранк", м. Харків  

про стягнення 92166,25 грн.

та зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Пранк", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Піран"я ЛТД", м. Харків

про зобов"язання забрати обладнання

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю  „Піран'я  ЛТД” звернувся до господарського суду Харківської області  з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача – Товариство з обмеженою відповідальністю "Пранк"  на свою користь 92166 грн. 25 коп. заборгованості по договору № 253/11/08 від 10.11.2008 року, з яких  67162,55 грн. – сума основного боргу, 13432,50  грн. сума штрафу, 5431,89 грн. пеня, 5460,32 грн. витрати від інфляції, 678,99 грн. проценти річних,  а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита у розмірі 921,66 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору № 253/11/08 від 10.11.2008 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від  24 квітня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12 травня 2009 року о 15:15 год.

Ухвалами  господарського суду Харківської області від 12 травня 2009 року, 20 травня 2009 року розгляд справи відкладався в зв'язку з неявкою відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог попередніх ухвал суду щодо подання витребуваних судом документів.

28 травня 2009 року відповідач через канцелярію господарського суду Харківської області надав відзив на позов (вх. № 14963 ),  в якому проти позову заперечує, посилаючись, на думку відповідача, на те, що відповідач в зв'язку з економічною кризою втратив інтерес до договору поставки в зв'язку з чим відмовляється від подальшого виконання зобов'язань за договором.

У судовому засіданні 28 травня 2009 року оголошувалась перерва до 02 червня 2009 року о 10:10 год.

У судовому засіданні 02 червня 2009 року оголошувалась перерва до 10 червня 2009 року о 12:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 червня 2009 року прийнято заяву позивача за первісним позовом (вх. № 15662 від 10.06.2009 року) про збільшення позовних вимог, розгляд справи продовжено з їх урахуванням, також судом прийнято зустрічну позовну заяву відповідача (від 10.06.2009 року) до розгляду для спільного розгляду з первісним позовом, розгляд справи відкладено  в зв'язку з витребуванням судом додаткових доказів по справі.

Присутні у призначеному 15 червня 2009 року судовому засіданні представники позивача за первісним позовом підтримали заявлений ними позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог в повному обсязі та просили суд його задовольнити, у задоволені зустрічного позову просили суд відмовити в його задоволенні, в зв'язку з його необґрунтованістю.

Відповідач за первісним позовом у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію господарського суду Харківської області директор Товариства з обмеженою відповідальністю фірма „Пранк” надав клопотання про відкладання розгляду справи (вх. № 15857 від 12.06.2009 року), у зв'язку з перебуванням юрисконсульта ТОВ Фірма „Пранк” у відрядженні, що унеможливлює  участь останнього  у слуханні справи 15.06.2009 року.

Вирішуючи це клопотання суд виходить з наступного.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі  матеріалів справи достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, відкладено розгляд справи для надання можливості ознайомитись з уточненнями позивача  з матеріалами справи, надати нові докази тощо). Проте, нових доказів сторонами не надано та про можливість їх надання в майбутньому в клопотанні відповідача за первісним позовом про відкладення справи не зазначено.

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Суд,  відмовляючи в задоволенні цього клопотання і вважаючи неповажними причини неявки представника відповідача у судове засідання, керується ч. 1 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України. Згідно її положень справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Причини неявки  самого директора ТОВ Фірма „Пранк” абп іншої посадової особи в судове засідання відповідачем за первісним позовом суду не повідомлені. Не надано також пояснень щодо причин неприбуття в судове засідання інших представників,  тому що як свідчить  ст. 50 Закону України «Про господарські товариства», максимальна   кількість   учасників  товариства  з  обмеженою відповідальністю  може  досягати  10  осіб.

Таким чином, враховуючи, що строк вирішення спору, встановлений законом спливає та наявних  у справі матеріалів достатньо для  розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд вважає вирішити спір по суті в даному судовому засіданні.

Присутні в судовому засіданні 15.06.2009 року представники позивача вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Відповідач за первісним позовом правами, передбаченими ст. 22 ГПК України не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.11.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «ПІРАН'Я ЛТД» (далі – позивач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «ПРАНК» (далі – відповідач за первісним позовом ) був укладений договір поставки обладнання № 253/11/08 (далі – Договір), відповідно умов якого позивач по первісному позову зобов'язався поставити відповідачу по первісному позову торгове обладнання  та здійснити його монтаж за адресою: м. Одеса, вул..Шевченко, 4 Д, а відповідач по первісному позову зобов'язався здійснити оплату , а також  прийняти обладнання та роботи по його монтажу . Найменування, кількість та вартість  обладнання зазначені в специфікації №1, зовнішній вид обладнання -  в додатку №1-45, схема розташування обладнання - в додатку №46 до Договору.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 Договору, сума договору складає 554422,69 грн. та складається з вартості торгівельного обладнання та вартості робіт по його монтажу.

Відповідно до п.2.4. Договору, оплата по цьому Договору здійснюється в три етапи: на першому етапі відповідач перераховує  аванс в розмірі 70%  вартості Договору в сумі 388095,88 грн. на протязі 5-ти банківських днів з  підписання Договору;  на другому етапі –  аванс в розмірі 10% вартості Договору в сумі 55442,27 грн. на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання письмового повідомлення від позивача про готовність до відвантаження обладнання; на третьому етапі – залишок в розмірі 20% вартості Договору в сумі 110884,54 грн. на протязі 5-ти банківських  днів  від дати підписання акта виконаних робіт по монтажу обладнання.

Відповідно до п.3.1 Договору, постачальник зобов'язується підготовити обладнання до відвантаження та поставити на адресу покупця, вказану в п.3.2 Договору в строк до 19.11.2008 р. після  отримання першої частини оплата в розмірі 70% від суми договору на свій рахунок.

11.12 2008 року сторони уклали додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до умов якої була змінена загальна сума Договору на 510700,70 грн. та  змінені суми оплати третього етапу – на  67162,55  грн., а також Специфікація до договору була викладена в новій редакції.

На виконання умов договору, 12.12.2008 року позивачем по первісному позову на адресу відповідача по первісному позову було поставлено торгівельне обладнання на загальну суму 460298,42 грн.

Поставка продукції відповідачу за первісним позовом за вказаним договором позивачем за первісним позовом підтверджується видатковою накладною № П-00000408 від 12.12.2008 року на суму 460298,42 грн.

З боку відповідача за первісним позовом товар був отриманий уповноваженою особою завідуючим керівника роздрібною торгівлею Михайленко Тетяною Володимирівною, паспорт серії ВМ № 673692 , виданий Ємильчинським РО. ХГУ УМВСУ у Житомирської області 12.01.2008 року на підставі довіреності № 330112 від 10.12.2008 року.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено уповноваженими представниками обох сторін, відповідачем за первісним позовом було отримано товар уповноваженою особою, зауважень до якості товару  у відповідності до умов договору не було. Таким чином, вказані документи свідчать про те, що відповідач за первісним позовом отримав товар належної якості.

Крім того, факт належного виконання робіт підтверджується актом здачі - приймання робіт по монтажу обладнання від 12.12.2008 року.

Таким чином, позивач за первісним позовом свої зобов'язання по договору поставки виконав повністю та належним чином, передавши відповідачу у власність товар, проте відповідач за первісним позовом розрахунки за отриманий товар провів частково, здійснивши передплати по першому та другому етапу, що підтверджується виписками банку.

Внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, у відповідача за первісним позовом виникла заборгованість по договору поставки у сумі 67162,55 грн., що стало підставою  для звернення позивача за первісним позовом до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем по первісному позову заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

          Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених  цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

 Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити за нього грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст..265 Господарського кодексу України, за   договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені  строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний  товар (товари) і сплатити  за нього певну грошову суму.  Договір поставки укладається   на  розсуд  сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби  з найменуванням,  зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах  чи товарознавчих  довідниках.  Предметом  поставки можуть  бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів,  що підлягають  поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншій строк оплати товару.

Крім  того, даючи оцінку умовам Договору суд вважає, що за своєю цивільно-правовою природою зазначений договір є складною угодою, яка містить істотні умови договорів підряду і поставки, визначені чинним законодавством на момент його укладання сторонами, отже договірні відносини сторін щодо виконання зобов'язань повинні регулюватися також главою 61 Цивільного кодексу України.

Згідно ст..837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується  на  свій  ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до п.4 ст.692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний  оплатити товар після його прийняття  або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншій строк оплати товару.

Відповідно до п.2.4. Договору, зобов'язання по оплаті вважаються виконаними покупцем (відповідачем) в момент зарахування грошових коштів на рахунок постачальника (позивача).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач по первісному позову в порушення домовленості сторін,  третій етап переплат за Договором на протязі 5-ти банківських днів від дати підписання  акту виконаних робіт по монтажу обладнання  не здійснив, та не надав суду жодних  доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач по первісному позову визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару по  договору.

          Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі  його порушення, невизнання або оспорювання.

          Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських  судах  здійснюється  на засадах змагальності. Сторони та інші  особи,  які   беруть  участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно  до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України,  сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі,  подавати докази.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач по первісному позову не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача 67162,55 грн. заборгованості по договору поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема  сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до п. 7.5 Договору сторонами була встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання покупцем (відповідачем за первісним позовом)   грошових зобов'язань щодо оплати обладнання   у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України  від суми заборгованості  за кожний день прострочки.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення внесення платежів по договору поставки позивач по первісному позову  нарахував відповідачу по первісному позову  пеню, яка за період з 21.12.2009 року  по 10.06.2009 року  склала  7595,81 грн.

Відповідно до ст..549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Умовами п.7.5 Договору, встановлено, що  у випадку прострочки оплати обладнання  поверх 20 календарних днів, покупець (відповідач за первісним позовом) оплачує  постачальнику (позивачу за первісним позовом) штраф в розмірі 20% від  простроченої суми оплати.

Позивачем  за  первісним позовом за прострочення відповідачем по первісному позову суми оплати нарахований штраф в розмірі 13432,5 грн.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом  пені у сумі 7595,81 грн. та штрафу в сумі 13432,5 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача по первісному позову 3% річних у сумі 949,48 грн. та 6400,59 грн.  інфляційних витрат, нарахованих вірно згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання, підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Розглянувши  зустрічну позовну заяву, суд зазначає наступне.

Позивач по зустрічному позову просить суд зобов'язати відповідача по зустрічному позову забрати обладнання, яке було поставлено відповідачем по зустрічному позову за Договором, в обґрунтування чого зазначає про  порушення відповідачем по зустрічному позову строку  поставки  цього обладнання.

Як зазначає, позивач за зустрічним позовом у зустрічній позовній заяві, відповідачем за зустрічним позовом при виконанні умов Договору поставки був порушений строк поставки обладнання: замість 19.11.2008 року товар було поставлено 12.12.2008 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки, 12.12.2008 року відповідачем по зустрічному позову на адресу позивача за зустрічним позовом було поставлено обладнання.

Поставка продукції позивачу за зустрічним позовом підтверджується видатковою накладною № П-00000408 від 12.12.2008 року на суму 460298,42 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено уповноваженими представниками обох сторін, позивачем за зустрічним позовом було отримано товар уповноваженою особою, зауважень до якості товару  у відповідності до умов договору не було. Таким чином, вказані документи свідчать про те, що позивач за зустрічним позовом отримав товар належної якості.

Крім того, факт належного виконання робіт підтверджується підписанням сторонами акту здачі - приймання робіт по монтажу обладнання від 12.12.2008 року.

Як свідчать умови Договору, відповідач за зустрічним позовом зобов'язався поставити  позивачу за зустрічним позовомторгівельне обладнання, найменування, кількість, зовнішній вигляд з визначенням всіх розмірів обладнання та схема розташування  в приміщенні позивача за зустрічним позовом якого зазначені в додатках  №№ 1-46, які є невід'ємною частиною  до Договору .

Відповідачем за зустрічним позовом за технічними завданнями, які додані ним до матеріалів справи, виготовлено все зазначене в специфікації до Договору обладнання  та повідомлено позивача за зустрічним позовом про готовність  обладнання для відвантаження та монтажу.

Як вбачається з матеріалів справи, обладнання за цим Договором було призначено саме для приміщення позивача за зустрічним позовом та виготовлене за схемами та розмірами, які  пасують тільки для його приміщення, що було узгоджено сторонами шляхом підписання  самого Договору та додатків  №№ 1-46 до нього.

Згідно п. 4.3. Договору, закінчення монтажу обладнання оформлюється актом виконаних робіт, який підписується сторонами.

Пунктом 4.4 Договору передбачено обов'язок покупця (позивача по зустрічному позову) здійснити огляд та прийняти роботи по монтажу по акту виконаних робіт на протязі 3-х календарних днів з моменту повідомлення про завершення монтажу.

Беручи до уваги загальні положення про зобов'язання, за статтею  545 Цивільного кодексу України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом, прийнявши обладнання, підписавши акт здачі приймання робіт, підтвердив виконання відповідачем по зустрічному позову його зобов'язання за Договором, здійсненого належним чином.

Відповідно до ст.853 Цивільного кодексу України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником  відповідно до договору підряду,  оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліків у виконаній роботи. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття.

Позивачем по зустрічному позову не надано суду жодного доказу щодо  виявлення ним порушень, допущених відповідачем по зустрічному позову при виконанні монтажу обладнання.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її  вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо  вона  доведе,  що вжила  всіх залежних від неї заходів  щодо  належного  виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила  зобов'язання.

При цьому, позивачем за зустрічним позовом при розгляді справи не надано жодного доказу в підтвердження відсутності його вини у порушенні зобов'язання по оплаті в повному обсязі поставленого та прийнятого ним обладнання.

Щодо зазначеного позивачем по зустрічному позову порушення строку поставки обладнання, наведену ним  як підставу своїх вимог про забирання   відповідачем по зустрічному позову поставленого ним обладнання,  то суд зазначає, що  самим Договором, а також чинним законодавством передбачена відповідальність за порушення такого зобов'язання,  яку позивач по зустрічному позову може використати.

Також, суд зазначає, що згідно ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. ). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 Господарського кодексу України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного Договору охоплюються його підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик позивача по зустрічному позову на відповідача по зустрічному позову  шляхом звільнення  його  від виконання прийнятих на себе обов'язків за Договором по оплаті за прийняте та встановлене обладнання.

Більш того,  суд констатує, що у відповідності зі ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України,  кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити таке право та інтерес способами, що встановлені договором або законом. Способи захисту цивільних  прав та інтересів  визначені частинами 2 цих статей. Вказані норми не передбачають в якості способів захисту прав шляхом «зобов'язання забрати обладнання».

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі  його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги, що  самим позивачем по  зустрічному позову підтверджено  виконання відповідачем по зустрічному позову свого обов'язку за Договором,  а також враховуючи ненадання позивачем по зустрічному позову  жодного доказу в обґрунтування  вимоги щодо забирання відповідачем по зустрічному позову поставленого та вмонтованого обладнання, суд не знаходить правових підстав для задоволення  зустрічного позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача за первісним позовом.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19,55, 124, 129 Конституції України,статтями15,16,525,526,530,546,548,549,598,610,611,612,625,627,692,712,628,629,837Цивільного кодексу України, статтями 179,193,198,232,265,266,343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України,  суд –

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити в повному обсязі.

Відмовити відповідачу в задоволенні заяви про відкладення розгляду справи.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми “ПРАНК” (код 23468734, м. Харків, пр.Гагаріна, 167/1; п/р 26002000119106 в відділенні № 2 ВАТ "Укрексімбанк" ф-я м. Харкова, МФО 351618; ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “ПІРАН"Я ЛТД”(код 21182560, м. Харків, вул..Селянська, 124; п/р 26004002523001 в АТ "Індексбанк", МФО 350619 )  67162,55 грн. основного боргу, 13432,5 грн. штрафу, 7595,81 грн. пені,6400,59 грн. інфляційних, 949,48 грн. 3%річних, 955,41 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову повністю.

Суддя                                                                                            

Повний текст рішення підписано 22.06.2009 року

справа № 57/102-09