Рішення

від 23.06.2009 по справі 7/100-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/100-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

23 червня 2009 р.                                                                                                     Справа 7/100-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро", м. Київ.   

до: Приватного підприємства "Агрофірма Відродження", смт. Оратів, Оратівський район, Вінницька область.  

про стягнення 27050,36 грн.

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

Cекретар судового засідання Гайворонюк Т.О.

Представники

          позивача :   Дорогань О.М. - представник, довіреність б/н від 05.03.2009 року.

          відповідача :  не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з ПП "Агрофірма Відродження" на користь ТОВ "Тридента Агро" 27050,36 грн., у тому рахунку 20790,00 грн. основного боргу, 2483,71 грн. пені, 330,03 грн. 3% річних, 2346,62 грн. інфляційних втрат в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору поставки від 29.08.2008 року                           № 33-08-2008, а також  1100,00 грн. збитків понесених в зв'язку з оплатою юридичних послуг за договором про надання юридичних послуг та виконання юридичних робіт від 09.02.2009 року № 45/02/09.

Ухвалою від 05.05.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі     № 7/100-09 та призначено до розгляду на 02.06.2009 року.

25.05.2009 року позивачем на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі було надано ряд документів необхідних для розгляду справи. Також позивачем надано клопотання про розгляд справи без участі позивача в порядку ст. 75 ГПК України, мотивоване неможливістю забезпечити участь його представника у судовому засіданні.

27.05.2009 року надійшов відзив відповідача на позовну заяву в якому відповідач визнає заявлені позивачем позовні вимоги.

При цьому позивач та відповідач в судове засідання 02.06.2009 року не з'явились, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями № № 207823, 206908.

Враховуючи неявку сторін та необхідність дослідження оригіналів документів які знаходяться в матеріалах справи розгляд справи було відкладено до 23.06.2009 року.

Відповідач в судове засідання призначене на 23.06.2009 року повторно не з'явився та не надав документів, які витребовувались від нього ухвалами суду від 05.05.2009 року та від 02.06.2009 року.

Слід зауважити, що ухвалу від 02.06.2009 року відповідачу надіслано рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (вул.Леніна, 90, смт. Оратів, Оратівського району Вінницької області). Разом з тим згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 194946  місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: вул.Леніна, 90, смт. Оратів, Оратівського району Вінницької області, яка є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій надсилались процесуальні документи відповідачу.

При повторній неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали  від 05.05.2009 року про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи від 02.06.2009 року, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.   

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України,   розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

29.08.2008 року між ТОВ "Тридента Агро" (Постачальник) та ПП "Агрофірма Відродженя" (Покупець) був укладений договір поставки № 33-0802008, згідно п.1.1 якого в терміни визначені договором, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця  продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього визначену даним договором грошову суму.

В пунктах 2.1, 3.1 Договору сторони встановили, що за даним договором постачається Товар власного виробництва Постачальника, асортимент, кількість, ціна та умови оплати якого визначаються Додатками, що є невід'ємною частиною цього Договору.

29.08.2008 року між сторонами було підписано додаток № 1 до Договору поставки від 29.08.2008 року № 33-08-2008 в якому сторони погодили асортимент, кількість, ціну та вартість Товару (п.1), а також передбачили, що Покупець сплачує 100 % вартості Товару протягом 10 днів з моменту отримання продукції.

Відповідно до умов вказаного вище Договору позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 20790,00 грн., в підтвердження чого надано видаткову накладну                            № РН-ЖИ00079 від 29.08.2008 року на суму 20790,00 грн. та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей НБЄ № 295065 від 29.08.2008 року на ім'я Ільченка А.А..

Дослідивши вказані первинні документи, суд вважає, що передача Товару відбулась за умовами Договору поставки від 29.08.2008 року № 33-08-2008 та додатку до нього № 1 від 29.08.2008 року, що вбачається із наявності у видатковій накладній посилання на договір від 29.08.2008 року № 33-08-2008, а також повної тотожності асортименту, кількості, ціни вартості Товару зазначеного в додатку № 1 до Договору від 29.08.2008 року та видатковій накладній від 29.08.2008 року № РН-ЖИ00079.

За посиланням позивача, відповідач всупереч умовам укладеного Договору, не виконав свої зобов'язання по ньому та не провів розрахунок за отриманий товар, що призвело до утворення боргу у розмірі 20790,00 грн..

З врахуванням встановлених обставин та того, що відповідач у відзиві на позовну заяву визнає позовні вимоги позивача суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії  відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать  про те, що у боржника (відповідача)  виникло зобов'язання  по оплаті  за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 20790,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2483,71 грн. пені, 2346,62 грн. інфляційних втрат та 330,03 грн. 3% річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними  санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 7.2 Договору сторони узгодили, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України від суми боргу за кожен день прострочення.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку судом встановлено наступне.

Так, позивачем заявлено до стягнення 2483,71 грн. пені за періоди з 09.09.2008 року по 31.12.2008 року та з 01.01.2009 року до 09.03.2009 року.

Провівши перерахунок пені судом встановлено що позивачем допущено похибку при обрахунку спричинену неврахуванням правил математичного заокруглення. Так, судом отримано за вказані позивачем періоди відповідно 1554,13 грн. та 929,56 грн., в той час як позивач заявив до стягнення 1554,14 грн. та 929,57 грн. відповідно.

З врахуванням викладеного вище, в стягненні 0,02 грн. пені суд відмовляє.

Перевіривши розрахунок 3 % річних в розмірі 330,03 грн. судом виявлено у ньому помилки, які полягають  у тому, що позивач проводив розрахунок 3 % річних без врахування того, що в 2008 році кількість днів в році становила 366.

Проведений судом перерахунок привів до отримання 329,25 грн. 3 % річних ((3/366*114 (09.09.2008-31.12.2008)*20790,00/100=194,26)+3/365*79 (01.01.2009-20.03.2009)*79/100=134,99). Таким чином в стягненні 0,78 грн. 3 % річних слід відмовити.

В наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат судом також виявлено помилки.

Так, позивач заявив до стягнення інфляційні втрати за період з вересня 2008 року по лютий 2009 року включно в розмірі 2346,62 грн.. При цьому судом виявлено допущену позивачем помилку в обрахунку інфляційних втрат, яка полягає в тому, що останній проводив обрахунок інфляційних втрат беручи за основу заборгованість за попередній місяць із врахуванням інфляційних нарахувань. Проводячи перевірку правильності розрахунку інфляційних втрат суд визначив середнє значення індексу інфляції за період прострочення  в зв'язку з чим судом було отримано більшу суму інфляційних втрат (2349,27 грн.), ніж та яку заявляв позивач (2346,62 грн.). Таким чином суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в межах його позовних вимог.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 1100,00 грн. збитків, які були ним понесені внаслідок звернення до ТОВ "Незалежна юридична компанія" за правовою допомогою.

В обґрунтування вказаних вимог позивач посилався на укладення 09.02.2009р. договору про надання юридичних послуг за № 45/02/09 із товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна юридична компанія" та фактичною сплатою за надані послуги 1100,00 грн..

Дослідивши вказані документи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення збитків за надані юридичні послуги виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними документами.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року          № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності  наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Слід зауважити, що відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.

Як вбачається із наданих позивачем в обґрунтування цієї вимоги документів  правова допомога надавалась не адвокатом, а  товариством з обмеженою відповідальністю "Незалежна юридична компанія".

В даному випадку сума витрат на консультації та юридичні послуги не може бути віднесена до складу судових витрат у розумінні статей 44, 48 ГПК України.

Відносно відшкодування понесених позивачем витрат, як збитків, суд вказує на наступне.

Згідно з приписами ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.

Так, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об'єктивна сторона, яку утворюють: наявність збитків у майновій сфері кредитора; протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання; причинний зв'язок між протиправними діями боржника та збитками.

При цьому важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні ним взятих на себе зобов'язань. Тобто, протиправна дія є причиною, а збитки - наслідком протиправної дії.

Таким чином, заявлена позивачем до стягнення грошова сума у розмірі 1100,00 грн., витрачена ним у зв'язку з отриманням юридичних послуг від іншої особи безпосередньо, не може розглядатись як завдані йому (позивачу) відповідачем збитки, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв'язку з фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за іншим договором.

При цьому суд наголошує, що аналогічну позицію викладено в постановах Вищого господарського суду України від 16.02.2005 року № 274/3-2004 та від 04.08.2004 року              № 13/385.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 05.05.2009 року, від 02.06.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, 3 % річних, та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів). Суд звертає увагу, що відповідач у відзиві позовні вимоги визнає.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови  в стягненні пені та 3% річних, а також відмови в частині стягнення 1100,00 грн. збитків за надані юридичні послуги.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 275,00 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 16.03.2009 року № 858. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 27050,36 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 270,50 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 623, 625, 631, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 48, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116  Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Агрофірма Відродження", вул. Леніна, 90, смт. Оратів, Оратівський район, Вінницька область, 22600 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31686560, р/р - 2600614779 в КФ ВАТ "Кредобанк", МФО - 321897) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро", вул. Ямська, 28А, м. Київ, 03038 - (інформація про реквізити - р/р - 26004010042965 в ВАТ "Укрексімбанк" м. Київ, МФО-322313, ідентифікаційний код - 25591321) - 20790 грн. 00 коп. боргу, 2483 грн. 69 коп. пені, 329 грн. 25 коп. 3% річних, 2346 грн. 62 коп. інфляційних, 259 грн. 49 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 113 грн. 19 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити  в стягнені 0,02 грн. пені, 0,78 грн. 3% річних та 1100,00 грн. збитків.

5. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 04 грн. 50 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро", вул. Ямська, 28А, м. Київ, 03038 - (інформація про реквізити - р/р - 26004010042965 в ВАТ "Укрексімбанк" м. Київ, МФО-322313, ідентифікаційний код - 25591321) сплаченого за платіжним дорученням від 16.03.2009 року № 858 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/100-09.

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.       

Суддя                                             Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  30 червня 2009 р.

віддрук.4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - ТОВ "Тридента Агро", вул. Ямська, 28А, м. Київ, 03038.

3 - позивачу - вул. М.Стельмаха, 3, м. Київ, 03040.

4 - відповідачу - ПП "Агрофірма Відродження", вул. Леніна, 90, смт. Оратів, Оратівський район, Вінницька область, 22600.