Постанова

від 16.06.2014 по справі 826/5344/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 червня 2014 року № 826/5344/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНД»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Мін доходів у місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ДНД» з позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 14.01.2014р. № 0000232207 та № 0000222207.

Позовні вимоги мотивовані правомірністю формування податкового кредиту та витрат виробництва, наявністю всіх первинних бухгалтерських документів та реальністю здійснення господарських операцій.

Представником відповідача позовні вимоги заперечуються з огляду на правомірність прийнятих рішень.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі наказу від 10.12.2013р. Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНД», за результатами якої складено акт від 24.12.2013р. № 475/1-22-07-33398305 «Про результати документальної позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ДНД» з питань правильності донарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Мілл-Груп», код ЄДРПОУ 37227000, ТОВ «Молл-Сервіс», код ЄДРПОУ 37433290, ТОВ «Трейд-Лад», код ЄДРПОУ 37227110, ТОВ «Марк-Сет», код ЄДРПОУ 37227016 за період з 01.10.2010р по 31.12.2012р. (далі - акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 14.01.2014р. прийнято податкові повідомлення - рішення № 0000232207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податком на прибуток підприємств на суму 341 279 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 39 967грн. та № 0000222207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 310 004 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 77 501 грн.

Прийняття зазначених повідомлень - рішень мотивовано висновками акту перевірки про порушення позивачем п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та п.п. 198.3 п. 198.6 ст.198 розділу Податкового кодексу України.

Відповідні висновки посадові особи податкового органу зробили на тій підставі, що позивачем не надано документи щодо взаємовідносин з ТОВ «Мілл-Груп», ТОВ «Молл-Сервіс», ТОВ «Трейд-Лаб» та ТОВ «Марк-Сет».

При цьому в акті перевірки зазначено, що товариством було надано довідку Голосіївського РУ УМВС України в м. Києві від 30.04.2013р., про викладення сумки з документами, а саме первинним документами позивача за період з 01.01.2011р. по 30.06.2012р.

Акт перевірки містить посилання, що направлення на проведення перевірки та наказ про її проведення були вручені директору позивача 11.12.2013р.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з приписами пункту 44.3 статті 44 зазначеного кодексу, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Пунктом 44.5. статті 44 Податкового кодексу України визначено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Суд погоджується з посиланнями відповідача на порушення позивачем приписів пункту 44.5 в частині повідомлення про втрату документів.

Проте, суд доходить висновків, що даною правовою нормою визначено безумовний обов'язок податкового органу зупинити проведення перевірки на термін до 90 календарних днів, оскільки проведення перевірки правомірності формування податкового кредиту та витрат виробництва в будь - якому випадку пов'язане з необхідністю дослідження первинних бухгалтерських документів.

Отже, отримавши від позивача довідку про втрату первинних бухгалтерських документів відповідач був зобов'язаний зупинити проведення перевірки до відновлення таких документів на термін до 90 календарних днів. Відповідачем не надано будь - яких доказів як отримання такої довідки до моменту пред'явлення позивачу направлення на проведення перевірки (11.12.2013р.), так і зупинення перевірки.

При цьому норми Податкового кодексу України не передбачають іншого засобу фіксації початку перебігу цього строку, ніж повідомлення про втрату, зроблене податковому органу. Таке повідомлення було зроблене 11.12.2013р.

Суд вважає, що в даному випадку позивач мав право надати первинні бухгалтерські документи протягом 90 днів від дня повідомлення про втрату, тобто до березня 2014 року, а відповідач був зобов'язаний зупинити проведення перевірки.

Натомість, прийняття рішення відповідачем без дослідження первинних бухгалтерських документів судом вбачається таким, що здійснено протиправно, без врахування норм Податкового кодексу України щодо здійснення перевірки.

При цьому, прийняття податкових повідомлень - рішень 14 січня 2014 року, за тих умов, що позивач мав право надати документи до перевірки, оскільки 90 денний строк, встановлений нормами Податкового кодексу України не закінчився, без врахування документів позивача, позбавляє суд можливості надавати самостійну оцінку документам позивача.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується фактичне отримання податкових накладних позивачем.

Матеріали справи містять податкові накладні, акти приймання - передачі робіт, виписані позивачу його контрагентами, в той же час акт перевірки позивача не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагентів позивача станом на дату їх виписки.

Відповідачем ні під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду зауважень щодо даних документів не надано.

Отже, відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, виписаних зареєстрованими платниками податку.

Матеріали справи не містять жодних висновків експертних установ стосовно первинних бухгалтерських документів, наданих позивачем. Також матеріали справи не містять вироків посадовим особам контрагента позивача, припинення державної реєстрації підприємства чи донарахування йому податкових зобов'язань.

Стаття 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України передбачає, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. ( абзац 2 підпункту 1 пункту 1 статті 138 Податкового кодексу України).

Отже, зазначеною нормою передбачено безумовне включення до витрат операційної діяльності собівартості наданих послуг. Матеріалами справи підтверджується фактичне отримання товарів та послуг позивачем та використання їх у власній господарській діяльності.

З вищезазначених документів судом вбачається правомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, фіктивними правочинами.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на визначення податкових зобов'язань контрагентам позивача, винесення вироків посадовим особам підприємств щодо ухиляння контрагентами позивача від сплати податків та зборів або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Положення покладає на керівника підприємства, головного бухгалтера обов'язок обліковувати первинні документи. За п. 2.15 Положення, Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Положенням забороняється приймати до виконання лише первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення. (п. 2.16 Положення).

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, такою особою є підприємство (установа, організація), але не її керівник. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні питання про недійсність податкової накладної.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Господарська діяльність контрагентів позивача на момент здійснення правочинів не була припинена, що не заперечувалось податковим органом, дані товариства були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому податкові накладні складені належними особами та не суперечать приписам норм чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, всупереч вищезазначеним вимогам, не довів правомірності прийнятих рішень в зазначеній частині.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 14.01.2014р. № 0000232207 та № 0000222207.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства, та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян