Рішення

від 26.06.2009 по справі 3/78-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3/78-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

26.06.2009                                                                Справа №  3/78-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Людоговської В.В. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу              

за позовом Товариства  з обмеженою відповідальністю "Сади Альмінської Долини", м. Бахчисарай АР Крим  

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плодоовочевий комбінат "Херсон"  

про стягнення 42720 грн. 86 коп.

за участю представників сторін:

від  позивача : Кірющенко Д. М. дов.  № б/н від 26.05.2009р., представник;  

від  відповідача : Сапіга В. В. дов. № 8102  від 12.09.2008р.,  начальник відділу  по юридичним питанням.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сади Альмінської Долини»(позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон»(відповідач) 34496,00 грн. основного боргу,

517,89 грн. –3% річних, 3785,94 грн. інфляційних втрат, 3921,03 грн. пені та судових витрат.

          26 травня 2009 року позивач у відповідності до ст.22 ГПК України звернувся до суду з заявою про збільшення та уточнення позову, в якій просить стягнути 34496,00 грн. основного боргу, 614,11 грн. –3% річних, 4002,64 грн. інфляційних втрат, 4692,22 грн. пені та судових витрат.

  Відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с.44, 49) визнає заборгованість у розмірі 28496,00 грн., просить відстрочити виконання рішення строком на два місяці та відмовити в задоволенні пені, річних та збитків від інфляції.  

 В судовому засіданні 23 червня 2009 року оголошувалась перерва для виготовлення повного тексту рішення до 26.06.09. до 12-00.

  Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сади Альмінської Долини»(позивач) та  Товариством з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон»(відповідач) укладено договір поставки №10/10 від 10.10.2008 р. (далі –Договір), за умовами якого позивач зобов'язується передати у власність покупця плоди яблук, а відповідач - прийняти їх та оплатити.  Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою.

16 лютого 2009 року між позивачем та відповідачем укладено Додаткову угоду №1 до вищевказаного Договору. В Додатковій угоді сторони погодили нові банківські реквізити позивача: розрахунковий рахунок 26002301459242 в КФ ВАТ ВТБ Банк м.Сімферополь, МФО 384618, код ЄДРПОУ 35266912.

Із огляду на вищезазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються   ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один  суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських  зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі. Відповідачем було отримано яблука на загальну суму 34496,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000018 від 18.10.08. на суму 13406,00 грн. (а.с.22) та видатковою накладною №РН-0000020 від 21.10.08. на суму 21090,00 грн. (а.с.23) та Довіреністю №65 від 20.10.08. (а.с.37).  

Відповідно до пункту 4.1. Договору покупець перераховує грошові кошти на розрахунковий рахунок постачальника згідно рахунка-фактури протягом десяти банківських днів.

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання виконав частково, сплативши позивачу 15000,00 грн. Досліджуючи банківські виписки, надані до матеріалів справи на підтвердження часткового погашення боргу відповідачем (а.с.66-69), суд констатує, що відповідачем було перераховано позивачу на банківські рахунки, зазначені у Договорі (ТОВ «Укрпромбанк») та Додатковій Угоді до нього (ВАТ ВТБ Банк), наступні суми:

-          11.03.09. –1000,00 грн.;

-          16.04.09. –1000,00 грн.;

-          06.05.09. –2000,00 грн.

-          21.05.09. –2000,00 грн.;

-          29.05.09.  - 4000,00 грн.;

-          02.06.09. –1000,00 грн.;

-          05.06.09. –1000,00 грн.;

-          09.06.09. –1000,00 грн.;

-          19.06.09. –1000,00 грн.;

-          22.06.09. –1000,00 грн.

''У відзиві на позовну заяву відповідач, пояснюючи несплату боргу, посилається на неотримання від позивача рахунку-фактури. Судом відхиляються вищенаведені посилання відповідача, оскільки з банківських виписок, наданих до матеріалів справи, в призначенні платежу чітко  вбачається посилання на рахунок 19 від 18.10.08., тобто позивачем своєчасно було надано рахунок відповідачу.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов'язань щодо добровільної сплати основного боргу в повному обсязі.

Таким чином, на день розгляду справи заборгованість по сплаті вартості товару складає суму 19496,00 грн.  

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.5.1. Договору у випадку невиконання або неналежного виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.

    Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”№543/96-ВР від 22.11.96. передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України  нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи вищевикладене, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню за період з 01.11.08. по 01.05.09.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Відповідно до розрахунку позивачем визначено період стягнення пені, інфляції та 3% річних з 01.11.08. по 26.05.09. Суд не погоджується з розрахунком суми позову, наданим позивачем. Згідно калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») розрахунок пені, інфляції та 3% річних має наступний вигляд:

Борг, грн..Період пені, річних, інфляційнихСума пені, грн..Інфляційні збитки, грн..3% річних, грн..

34496,00З 01.11.08. по 11.03.09.         2964,75          2828,67           371,42

  3 3496,00З12.03.09 по 16.04.09.         792,89          770,41           99,11

  32496,00З 17.04.09. по 01.05.09.         320,51

  32496,00З 17.04.09. по 06.05.09.

                -           53,42

   30496,00З 07.05.09. по 21.05.09.

           152,48           37,6

   28496,00З 22.05.09. по 26.05.09.

                  -           11,71

     4078,15          3751,56         573,26

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку задовольнити вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 4078,15 грн., інфляційних збитків в сумі 3751,56 грн. та 3% річних в сумі 573,26 грн.

                    Оскільки позивач на підставі ч.4 ст.22 ГПК України до прийняття рішення зі справи збільшив на 1084,11 грн. позовні вимоги в частині стягнення пені, річних та інфляційних, суд, відповідно до п.4.2. Роз»яснення ВАСУ від 04.03.98. №02-5/78 та п.38 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. №15 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.93. №50), - дійшов висновку щодо стягнення з позивача в доход державного бюджету 10,84 грн. державного мита.

Заявлено, грн.. 42 720,86Частка держмита, грн..Збільшено, грн. 43804,97Частка держмита, грн..

34496,00 -основний борг344,9634496,00344,96

          3921,03-пеня39,214692,2246,92

          517,89-річні5,17614,116,14

          3785,94-інфляц.збитки37,864002,6440,03

427,21

438,05

438,05 –427,21 = 10,84 грн.

Відповідно до ч.6 ст.83 ГПК України суд вправі надати боржнику відстрочку  виконання рішення, однак при вирішенні цього питання слід враховувати, що відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи, тому зобов'язань задовольняти заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання суд не має.

                    Втім, позивач не заперечує проти відстрочки примусового виконання рішення суду строком на два місяці, з огляду на що суд задовольняє клопотання відповідача та надає відстрочку виконання рішення суду.

          Відповідно до п.3 ст.83 ГПК суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов»язання. Суд, враховуючи усне клопотання відповідача, зменшує розмір належної до сплати пені на 1000,00 грн. Таким чином, стягненню підлягає пеня в сумі 3078,15 грн.

          Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

          В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку (з урахуванням того факту, що 13000,00 грн. боргу відповідачем було сплачено після звернення позивача до суду та після порушення провадження по справі).

На підставі ст.ст.525, 526, 530, ч.2 ст.625 ЦК України, ч.1 ст.230, ч.6 ст.231, ч.6 ст.232 ГК України та керуючись, ст.ст.  49,  82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон»(м.Херсон, смт Зеленівка, вул..Лесі Українки, 4, р/р 26009870942291 в ХФ КБ «Укрсоцбанк», МФО 352015,  код ЄДРПОУ 33824405) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Альмінської Долини»(АР Крим, м.Бахчисарай, вул..Фрунзе, 48/103, р/р 26002301459242 в КФ ВАТ ВТБ Банк м.Сімферополь, МФО 384618, код ЄДРПОУ 35266912) 19496,00 грн. боргу, 3078,15 грн. пені, 3751,56 грн. збитків від інфляції, 573,26 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі  408,99 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі  312,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Відстрочити    виконання рішення строком на два місяці –до 26 серпня 2009 року.

3.Стягнути з Товариства  з обмеженою відповідальністю "Сади Альмінської Долини" (АР Крим, м.Бахчисарай, вул..Фрунзе, 48/103, р/р 26002301459242 в КФ ВАТ ВТБ Банк м.Сімферополь, МФО 384618, код ЄДРПОУ 35266912)   в доход державного бюджету України, код отримувача - 24104230 Управління Державного казначейства у м. Херсоні, банк ГУДКУ в Херсонській області, МФО - 852010, р\рахунок № 31119095700002, держмито в доход держбюджету, код призначення платежу - 22090200, символ звітності 095 –10 грн.84 коп. державного мита.

4.   Накази видати після набрання рішенням законної сили.  

         Суддя                                                                                      В.В.Людоговська