Постанова

від 16.06.2009 по справі 14/1054

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

14/1054

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 червня 2009 р.                                                                                    № 14/1054  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогосуддівУдовиченка О.С.,Міщенка П.К.(доповідач), Заріцької А.О.

розглянувши  касаційну  скаргу

на постанову

у справі

Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районіКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.03.2009р.№ 14/1054

за заявою

до

про Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекціїЗолотоніського районного виробничого управління житлово-комунального господарствавизнання банкрутом

В судовому засіданні взяли участь представники:

- заявника: не з'явився;

- боржника: не з'явився;

- скаржника: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 26.03.2004 року за заявою Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції порушено провадження у справі про банкрутство Золотоніського районного виробничого управління житлово-комунального господарства.

Ухвалою місцевого господарського суду від 17.08.2004 року затверджено реєстр вимог кредиторів, а постановою від 02.12.2004 року боржника визнано банкрутом.

28.11.2006 року ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Вінника Сергія Васильовича.

Арбітражний керуючий Вінник С.В., на підставі рішення комітету кредиторів (протокол зборів комітету кредиторів № 2 від 22.09.2008 року) звернувся до суду з клопотанням про затвердження розміру щомісячної оплати праці арбітражного керуючого у розмірі двох мінімальних заробітних плат та звіту про відшкодування витрат арбітражного керуючого за період з 28.11.2006 року по 30.09.2008.

Ухвалою місцевого господарського суду від 20.10.2008 року у даній справі затверджено розмір оплати послуг арбітражного керуючого –два мінімальних розміри заробітних плат, визначених законодавством України, за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень з часу призначення  та  звіт про оплату послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого за період з 28.11.2006 року по 30.09.2008 року у сумі 61 069,99 грн.

Ухвалою від 29.01.2009 року господарський суд Черкаської області затвердив звіт ліквідатора про проведення ліквідаційної процедури банкрута від 16.01.2009 року №16/09 і доданий до нього ліквідаційний баланс станом на 16.01.2009 року,  ухвалив ліквідувати Золотоніське районне виробниче управління житлово-комунального господарства, а провадження у справі припинити.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.03.2009р. ухвалу господарського суду Черкаської області від 29.01.2009 року залишено без змін.

Не погоджуючись з  постановою  та ухвалою господарських  судів Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову та ухвалу  скасувати, посилаючись на неповне  дослідження всіх обставин справи та на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скарга мотивована тим, що ліквідатор, на думку скаржника, неправомірно відніс до ліквідаційної маси кошти в сумі 66 656,16 грн.,  із виділених  Золотоніською районною радою 71 021,57 грн. для погашення заборгованості перед державними кредиторами, спрямувавши їх на оплату послуг і відшкодування своїх витрат та проведення ліквідаційної процедури.

Вищий господарський суд України ухвалою від 22.05.2009 року прийняв касаційну скаргу до провадження та призначив скаргу до розгляду.

В судове засідання представники сторін, кредиторів не з'явилися. Враховуючи, що про час, дату  та місце судового розгляду  справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу  у відсутності представників сторін.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.  

Статтею  23 Закону про банкрутство передбачено,  що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: зокрема, строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав, тобто мораторій припинив свою дію і розпочалась заключна стадія провадження у справі про банкрутство, як то продаж майна (у разі його наявності) формування   ліквідаційної маси та проведення розрахунку із кредиторами, відповідно черговості задоволення кредиторських вимог, які зазначені у ст. 31 Закону про банкрутство.

Відповідно ст. 25 Закону, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;

Як вбачається зі звіту ліквідатора банкрута й ліквідаційного балансу та встановлено судом першої інстанції, під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор здійснив всі заходи, передбачені ст. 25 Закону про банкрутство, а, отже, виконав всі вимоги цього Закону.

Зокрема, ліквідатором банкрута подано оголошення про визнання боржника банкрутом в офіційному друкованому органі, здійснено пошук та виявлення майна банкрута шляхом направлення запитів до відповідних органів та встановлено відсутність коштів або будь-якого майна банкрута.

Поряд з тим, відповідно до ст. 3-1 (п. п. 4, 10, 11, 12, 13, 14) Закону про банкрутство, арбітражний керуючий поряд з іншими правами має право залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їх діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Законом чи угодою з кредиторами. Оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків здійснюються в порядку, встановленому цим Законом, за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника. Кредитори можуть створювати фонд для оплати послуг, відшкодування витрат та виплати додаткової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору).

Формування фонду та порядок використання його коштів визначаються рішенням комітету кредиторів та затверджуються ухвалою господарського суду. Оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень встановлюється та виплачується в розмірі, встановленому комітетом кредиторів і затвердженому господарським судом, якщо інше не встановлено цим Законом, але не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство.

Кредитори мають право встановлювати і виплачувати арбітражному керуючому за результатами його діяльності додаткову винагороду, розмір якої затверджується господарським судом.

Звіт про оплату послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого затверджується рішенням комітету кредиторів (протокол зборів комітету кредиторів від 22.09. 2008 № 2) та ухвалою господарського суду, що у даній справі і було зроблено ухвалою місцевого господарського  від 20.10.2008 року.

Також судами було зазначено, що для здійснення ліквідаційної процедури ліквідатор неодноразово звертався до Золотоніської районної ради, як засновника банкрута, про надання фінансової допомоги для проведення ліквідаційної процедури.

19.11.2008 року № 22-3/V Золотоніською районною радою прийнято рішення про виділення коштів підприємству банкрута для погашення вимог кредиторів, а 23.12.2008 року на рахунок підприємства надійшла фінансова допомога в сумі 71 021,57 грн., яку арбітражним керуючим Вінником С.В. було включено до ліквідаційної маси та скеровано на задоволення вимог кредиторів, відповідно черговості їх задоволення на підставі ст. 31 Закону.

Як вбачається із згаданої вище норми, що регламентує черговість задоволення кредиторських вимог, до задоволення у першу чергу відноситься, зокрема, витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Також ліквідатором було частково погашено грошові вимоги кредиторів третьої черги, а саме, Золотоніської ОДПІ на суму 17 762,00 грн., Управління ПФУ у Золотоніському районі на суму 2 649,97 грн. та Золотоніського міськрайонного центру зайнятості на суму 450,09 грн., пропорційно щодо їх кредиторських вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, зборами комітету кредиторів, на якому були присутні всі кредитори, ( протокол № 3, т. 3 а.с. 146-147) звіт арбітражного керуючого, у якому, зокрема зазначено, що фінансова допомога Золотоніської районної ради, спрямована у відповідності до вимог ст. 31 Закону, а частина кредиторських вимог, у тому числі і Управління ПФУ у Золотоніському районі, залишилась не погашеною, прийнято до відома, а роботу арбітражного керуючого визнано задовільною.

Дане рішення кредиторами прийнято у повному складі та одноголосно.

Як суд першої, так і суд апеляційної інстанції  зазначили, що згадані кошти, виділені Золотоніською районною радою, були перераховані на банківський  розрахунковий рахунок, що належить боржнику, а отже передані останньому у власність.

Таким чином суди дійшли висновків, що дії ліквідатора щодо включення до складу ліквідаційної маси  виявлених у ході ліквідації грошових коштів, що належать боржнику, та черговість задоволення вимог кредиторів повністю  відповідають чинному законодавству.

Проте, Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення” від 29.12.76 №11 (із змінами та доповненнями) та ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як ні суд першої інстанцій, ні апеляційний господарський суд під час розгляду справи і вирішення спору по суті не з'ясували до кінця дійсні (правові) підстави та не перевірили в повному обсязі, правову природу направлення цільових коштів, а  тому ухвалені у справі судові рішення не містять повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.

Зокрема суди не звернули увагу, що згідно з ч. 1 ст. 26 Закону про банкрутство,  усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Закон встановлює перелік майна, яке не може бути включено до ліквідаційної маси, до нього належать: об'єкти житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об'єкти комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку (ч. 1 ст. 26), а також індивідуально визначені речі, що належать банкруту на підставі іншого виду речових прав, ніж право власності та право повного господарського відання (ч. 3 ст. 26).

Крім того, нормами ст. 31 Закону України  витрати арбітражного керуючого задовольняються з коштів, одержаних  від продажу майна банкрута.

Відтак ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції не забезпечили всебічний розгляд справи, з оцінкою всіх доказів і доводів сторін в їх сукупності, як того вимагає ст. 43 ГПК України, щоб суттєво вплинуло на правильність встановлення дійсних обставин справи та, відповідно, на їх юридичну оцінку і правильність застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або  постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх,  Вищий господарський    суд   України   вважає   за  необхідне скасувати прийняті у справі рішення в повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти  основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст.  1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі задовольнити.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.03.2009р. та ухвалу  господарського суду Черкаської  області від 29.01.2009р. у справі №14/1054  скасувати, а  справу передати на новий розгляд до господарського  суду Черкаської   області в іншому складі суду.

Головуючий                                                                       Удовиченко О.С.

С у д д я                                                                                Міщенко П.К.

С у д д я                                                                                           Заріцька А.О.