Постанова

від 18.06.2014 по справі 812/3748/14

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10.3.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 червня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/3748/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Ушакова Т.С.,

при секретарі судового засідання Разіній Н.В.,

за участю:

представника позивача: не з'явився,

представника відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бумер» про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 14 143,59 грн. та пені в розмірі 203,52 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

02 червня 2014 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бумер» про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 14 143,59 грн. та пені в розмірі 203,52 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на ТОВ «Бумер» у 2013 році замість 2 інвалідів не працювало жодного. Відповідач повинен був оплатити адміністративно-господарські санкції до 15 квітня 2014 року на користь Державного бюджету у розмірі 14 143,59 грн. Дана сума заборгованості підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік форми № 10-ПІ. Підприємству була нарахована пеня на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій у розмірі 203,52 грн. Загальна сума заборгованості складає 14 347,11 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, просив провести розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, просив провести розгляд справи без його участі, до початку судового засідання надав відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги не визнав та зазначив, що згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» на підприємстві у 20013 році були створені два робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів, одне з яких у 2013 році було зайнято, а друге - вакантне, про що повідомлялося до Старобільського районного центру зайнятості за формою 3ПН.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до наступного.

Згідно ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (із змінами та доповненнями) (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Як вбачається зі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік форми № 10-ПІ, на ТОВ «Бумер» у 2013 році замість 2 інвалідів працював 1.

Позивач вважає, що відповідач повинен сплатити 14 143,59 грн. адміністративно-господарських санкцій та 203,52 грн. пені за несплату адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до положень частин 2 та 3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 зазначеного Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 3 ст. 18-1 Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З вищевикладеного слід, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів не є безспірною ознакою наявності відповідальності підприємства, яка могла настати лише у випадку, не вчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів щодо працевлаштування інвалідів.

Однак, на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Служба зайнятості може організовувати працевлаштування інвалідів лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Суд вважає, що відповідач виконав свій обов'язок щодо повідомлення органів працевлаштування інвалідів про кількість створених робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підтвердженням наявності на підприємстві створених місць для працевлаштування інвалідів є подання відповідачем у 2013 році до центру зайнятості звітів за формою 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

ТОВ «Бумер» у 2013 році кожен місяць подавало до Старобільського районного центру зайнятості звіти за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» для працевлаштування інвалідів, що підтверджується відповідними штампами центру зайнятості про прийняття зазначених звітів.

Доказів відмови підприємства у працевлаштуванні інвалідів суду не надано.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач вжив передбачених законом заходів щодо працевлаштування інвалідів, а саме: інформував центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. Незважаючи на це вакантне місце залишилося незайнятим, у зв'язку із не направленням для працевлаштування інвалідів уповноваженими органами.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність в населеному пункті за місцезнаходженням відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Враховуючи те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створенні робочі місця, суд вважає позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено, що постанову у повному обсязі буде виготовлено та підписано 23 червня 2014 року.

Керуючись ст. ст. 2, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бумер» про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 14 143,59 грн. та пені в розмірі 203,52 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 червня 2014 року.

Суддя Т.С. Ушаков