Ухвала

від 27.08.2014 по справі 812/3748/14

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Ушаков Т.С.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2014 року справа №812/3748/14

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Васильєвої І.А., Білак С.В., Сухарька М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року у справі № 812/3748/14 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство "Бумер" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 14 143,59 грн. та пені в розмірі 203,52 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

02 червня 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство "Бумер", в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство „БумерВ» на користь Державного бюджету в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 14143,59 грн. та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство „БумерВ» (код 32280384) на користь Державного бюджету в особі Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 203,52 грн. (а.с. 2-3).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бумер» про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 14143,59 грн. та пені в розмірі 203,52 грн. (а.с.56-57).

Позивач з постановою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Просив скасувати постанову суду першої інстанції, та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 60-61).

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що ТОВ ВП «Бумер» подав до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність у 2013 році становило 1 особа з 39 штатних працівників облікового складу. У вказаному звіті у графі «кількість інвалідів які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог чинного законодавства України» код рядка 03 зазначено, що відповідачем повинні бути працевлаштовані 2 інваліди, у той час, коли вказана чисельність інвалідів, які працюють згідно нормативу - 1 особа. У графі 15 тих звітів, які подавалися відповідачем до міського центру зайнятості зазначено, що на вакантне місце «Возможен прием инвалида», але згідно із законодавством України, роботодавець зобов'язаний виділяти спеціальні робочі місця саме для інвалідів, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством України. Але інформація, яка була надана відповідачем у звітах форми № 3 - ПН свідчить про те, що роботодавець не створював спеціальні робочі місця саме для інвалідів, оскільки вакансії які пропонувалися інвалідам могли бути заміщені будь-якою категорією громадян.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зробив висновок про те, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів не є безспірною ознакою наявності відповідальності підприємства, яка могла настати лише у випадку, не вчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів щодо працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бумер» є юридичною особою, місцезнаходження: 92701, Луганська область, м. Старобільськ, вул. Р. Люксембург, буд. 78-д.

19 лютого 2014 року відповідачем до відділення Фонду соціального захисту інвалідів надано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів відповідача за 2013 рік (форма - 10-ПІ), відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 39 осіб, кількість інвалідів (штатних працівників), які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно ст. 19 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» , складає 2, фактично працювало (було працевлаштовано) 1 інвалід (а.с. 11).

Звертаючись з адміністративним позовом, позивач наполягав на тому, що відповідачем були порушені вимоги ст. 19 Закону України «про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки у 2013 році відповідач не створив 2 робочих місця,призначених для працевлаштування.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Закон України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону № 875-XII встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, абзацем першим якої встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ст. 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до ст. 18 Закону № 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медиком - соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у встановленому Кабінетом Міністрів порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом січня - грудня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бумер» до Старобільського районного центру зайнятості м. Старобільськ подавало звіти за формою № 3-ПН, про наявність вакансій та про попит на робочу силу (вакансії) (а.с. 23-53).

Відповідно до ст. 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Згідно п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою КМ України від 31 січня 2007 року № 70 В«Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ст. 12 Закону України В«Про охорону праціВ» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

За змістом вищевказаних норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст. 18 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» ; на підприємства покладений обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи вбачається що відповідачем вжиті усі необхідні заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, інформація про наявність вакансій до центру зайнятості, управління праці та соціального захисту населення, відділення Фонду надана в повному обсязі, виділені робочі місця та є бажання товариства працевлаштувати інвалідів. Відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись на підприємстві відповідача, не є підставою для застосування до нього фінансово - господарських санкцій.

Крім того, колегія суддів зазначає наступне.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, в розумінні ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи встановлені обставини та приведені норми закону, які врегульовують спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для інвалідів.

На підставі викладеного, судова колегія робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року у справі № 812/3748/14 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року у справі № 812/3748/14 - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили. Ухвала прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Колегія суддів І.А. Васильєва

ОСОБА_2

ОСОБА_3