Постанова

від 18.06.2009 по справі 33/26-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33/26-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2009 р.                                                           Справа № 33/26-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді ,  

при секретарі Байбак О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Шинкарук А.В.

відповідача -  Ярош Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. № 1296Х/3-7 та апеляційну скаргу позивача вх. № 1297Х/3-7 на рішення господарського суду Харківської області від 22.04.09 по справі № 33/26-09

за позовом ТОВ "Спільне підприємство "Авек-Сонора", м. Харків

до  ВАТ "Завод "Березівські мінеральні води", с. Березівське

про стягнення 20777,72 грн. -

встановила:

В січні 2009 р. позивач - ТОВ СП "Авек-Сонора", м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень, просив суд стягнути з відповідача - ВАТ Завод "Березівські мінеральні води" с. Березівське 13650 грн. заборгованості, 3389,38 грн. пені, 442,29 грн. річних, 3295,71 грн. інфляційних та судових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами договором № 1309/1 від 13.09.2005 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.04.09 р. (суддя Савченко А.А.) по справі № 33/26-09 позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 13650 грн. боргу, 136,50 грн. держмита та 77,52 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позов в частині стягнення 3295,71 грн. інфляційних, 442,63 грн. річних, 3389,38 грн. пені залишено без розгляду на підставі ч. 5 ст. 81 ГПК України.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач не в повному обсязі виконав  взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами договором № 1309/1 від 13.09.2005 р.; що позивачем на неодноразові вимоги суду не наданообґрунтованогоо розрахунку пені, інфляційних та річних з урахуванням строків, встановлених п. 3.3 спірного договору, в зв'язку з чим, позов в даній частині суд визнав таким, що не підлягає розгляду на підставі ч. 5 ст. 81 ГПК України та ін.

Позивач з рішенням господарського суду в частині залишення без розгляду позову про стягнення розрахунку пені, інфляційних та річних не погоджується, вважає рішення в даній частині таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права, подав апеляційну скаргу (вх. № 1297Х/3-7), в якій просить рішення в даній частині скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити, а в іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ним під час розгляду справи неодноразово надавався розрахунок пені, інфляційних та річних, який позивач вважає вірним та таким, що здійснений з урахуванням фактичних обставин справи, однак господарський суд вказану обставину безпідставно проігнорував та всупереч вимогам п. 7 Роз'яснень Вищого господарського суду України № 02-5/612 від 23.08.94 р. та ст. 81 ГПК України залишив позов в даній частині без розгляду та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду також не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу (вх. № 1296Х/3-7) в якій просить рішення скасувати, та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що  господарський суд при винесенні рішення безпідставно не взяв до уваги той факт що низка товарно-транспортних  накладних, за якими позивачем нібито було здійснене перевезення вантажів, та якими останній обґрунтовує свій позов, складені з істотними недоліками, в зв'язку з чим дані документи, на думку відповідача, не є доказом існування обставин, на які посилається позивач, і зазначені обставини зумовлюють відмову в задоволенні позову та ін.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач також зазначає, що позивач в обґрунтування своїх вимог не надав доказів пред'явлення відповідачу рахунків-фактур, в зв'язку з чим, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати послуг не може вважатися таким, що настав, а зобов'язання з оплати відповідно таким, що є простроченим відповідачем. На підставі вказаного відповідач просить суд рішення господарського суду в частині залишення позову без розгляду залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 13.09.2005р. між сторонами укладено договір № 1309/1МС на надання послуг з організації вантажних автоперевезень та транспортно-експедиційне обслуговування, відповідно до умов якого позивач (експедитор) зобов'язався від свого імені та за дорученням відповідача (Замовника) здійснити в інтересах останнього комплекс дій, пов'язаних з організацією вантажних автоперевезень вантажів відповідача по території України, а відповідач зобов'язався сплатити вартість послуг у порядку та розмірі,   узгодженому сторонами в Заявці  на перевезення, яка  відображається в рахунку, виставленому Експедитором Замовнику проти заявки.  

Відповідно до п. 3.3 договору  відповідач  повинен  здійснювати  оплату  на  рахунок  позивача в строк  не пізніше 3-х банківських днів  з дати розвантаження по пред'явленню експедитором рахунку-фактури (по факсу), з послідуючим наданням Замовнику оригіналів документів (рахунок-фактура, ТТН, акт приймання-передачі виконаних робіт, податкова накладна).

На виконання умов вказаного договору позивачем було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 15150 грн.,  що  підтверджується  низкою товарно-транспортних  накладних, відповідно до яких було здійснене перевезення, та актами здачі-приймання виконаних робіт, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств (а. с. 18-38).  

15.07.08 р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 48 з вимогою про оплату боргу за договором станом на дату направлення, тобто в сумі 18889,52 грн.

Крім того, 27.11.2008 р. позивачем на адресу відповідача направлено ще одну претензію за № 82-11 з вимогою про оплату боргу в тій же сумі.

Однак, в  порушення умов договору та вимог  ст. 526 ЦК України,  відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної  оплати, та лише частково здійснив відповідну оплату, внаслідок чого в нього перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі  13650,00 грн., стягнення якої, а також нарахованих на підставі несплати інфляційних, річних та пені, позивач і вимагає при зверненні до господарського суду.

Разом з тим, відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що деякі з ТТН оформлені позивачем неналежним чином, в зв'язку з чим,  дані документи, на думку відповідача, не є доказом належного виконання позивачем своїх зобов'язань, і зазначені обставини, на думку відповідача, зумовлюють відмову в задоволенні позову. Крім того, відповідач також зазначає, що позивач в обґрунтування своїх вимог не надав доказів пред'явлення відповідачу рахунків-фактур, в зв'язку з чим, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати послуг не може вважатися таким, що наступив, а зобов'язання з оплати відповідно таким, що є простроченим відповідачем.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг за укладеним між сторонами договором № 1309/1 від 13.09.2005 р.; що позивачем на неодноразові вимоги суду не надано обґрунтованого розрахунку пені, інфляційних та річних з урахуванням строків, встановлених п. 3.3 спірного договору, в зв'язку з чим, позов в даній частині суд визнав таким, що не підлягає розгляду на підставі ч. 5 ст. 81 ГПК України та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів,  не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча судом правовідносинам, що склалися між сторонами в цілому була надана належна правова оцінка, однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку щодо залишення позову в частині вимог про стягнення інфляційних, річних та пені без розгляду, в зв'язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає зміні.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює  докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення правомірно встановив, що деякі з наданих позивачем в обґрунтування позову накладних дійсно оформлені неналежним чином, але враховуючи те, що сторонами за кожним перевезенням було підписано акт здачі-прийняття виконаних робіт та зазначено що сторони взаємних претензій один до одного не мають, факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором щодо надання відповідачу послуг з перевезення за вищевказаними товарно-транспортними накладними суд визнає такими що доведені позивачем належним чином.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК  України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3.3 договору  відповідач  повинен  здійснювати  оплату  на  рахунок  позивача в строк  не пізніше 3-х банківських днів  з дати розвантаження по пред'явленню експедитором рахунку-фактури (по факсу), з послідуючим наданням Замовнику оригіналів документів (рахунок-фактура, ТТН, акт приймання-передачі виконаних робіт, податкова накладна).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч умовам договору та відповідним вимогам чинного законодавства України не виконав своїх зобов'язань щодо повної оплати наданих позивачем послуг. Вказане свідчить про правомірність висновків господарського суду щодо задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 13650,00 грн.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що позивач нібито не надавав відповідачу до сплати відповідних рахунків-фактур, в зв'язку з чим, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати послуг нібито не може вважатися таким, що наступив, оскільки як свідчать всі залучені до матеріалів справи акти здачі-прийняття виконаних робіт (а. с. 18-38), в них є посилання на відповідні рахунки-фактури які підлягають оплаті позивачем, а в цих документах в свою чергу є посилання на укладений між сторонами договір та вказано обсяг наданих позивачем послуг, які підлягають оплаті.

З урахуванням викладеного, суд визнає вимоги відповідача про скасування судового рішення позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства України, в зв'язку з чим, подана відповідачем апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду поданий позивачем позов в частині стягнення інфляційних, річних та пені з підстав нібито ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку вказаних санкцій. Зокрема, матеріали справи свідчать про те, що позивач за час розгляду справи такі розрахунки надавав декілька разів (а. с. 10-13, 71-75), у всіх них позивач посилається на відповідні норми закону та положення договору, на підставі яких ним і були нараховані вказані санкції, однак зазначені обставини суд проігнорував, зазначеним розрахункам, а так само позовним вимогам в даній частині жодної правової оцінки не надав. Таким чином, прийняте по справі рішення в частині залишення позову без розгляду підлягає скасуванню, а позов в цій частині підлягає розгляду по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, оскільки не виконав умови договору щодо оплати наданих послуг в строк, обумовлений сторонами в спірному договорі.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3295,71 грн. інфляційних та 442,29 грн. річних підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору.  При цьому їх  розмір     може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій  сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення  виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання  мало бути виконано.

Як свідчить укладений між сторонами договір, сторони забезпечили виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару пенею в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу (п. 3.3-3.4 договору). Позивач, керуючись вказаним пунктом договору нарахував відповідачу до сплати пеню в сумі 3382,95 грн.

Однак, зазначені вимоги позивача про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 1647,49 грн. з обмеженням їх 6 місячним строком нарахування на підставі п. 6 ст. 232 ГК України. Тобто, решта позову про стягнення пені задоволенню не підлягає, оскільки нарахована поза межами встановленого законом строку нарахування.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи позивача про необхідність нарахування пені за весь час прострочення (згідно з доданим позивачем розрахунком), оскільки умовами договору, зокрема п. п. 3.3-3.4, на які посилається позивач, інших строків можливого нарахування пені не передбачено.

З урахуванням вимог ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 53,85 грн. держмита та 51 грн. держмита по скарзі

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, вимоги відповідача про його скасування є безпідставними, а мотиви позивача, з яких прийняте вказане рішення в певній частині ним оспорюється, можуть бути підставою для його зміни.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104,  ст. 105 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської  області від 22.04.09 р. по справі № 33/26-09 в частині залишення без розгляду позову про стягнення 3295,71 грн. інфляційних, 442,63 грн. річних та  3389,38 грн. пені скасувати, та прийняти нове, яким позов в цій частині задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Завод „Березовські мінеральні води” (62363,Харківська обл., Дергачівський район, с. Березівське; р/р № 26000001304679 в філії „Райффайзенбанк Україна”, МФО 351750, код ЄДРПОУ 00383030) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „СП АВЕК-Сонора” (61022  м. Харків, вул. Сумська, буд. 70; р/р  26008805241840 в ХОФ АКБ “Укрсоцбанк” м.  Харкова, МФО 351016, код ЭДРПОУ 32030221) 3295,71 грн. інфляційних, 442,63 грн. річних, 1647,49 грн. пені, 53,85 грн. держмита, 51 грн. держмита по скарзі та 31,12 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

В іншій частині позову про стягнення 1741,89 грн. пені, 17,42 грн. держмита та 9,36 грн. судових витрат відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Повний текст постанови підписано 18.06.09 р.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді