Постанова

від 25.06.2009 по справі 21/288-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

21/288-08

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2009 р.                                                           Справа № 21/288-08  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,   

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Малікової О.В.

відповідача -  Невольниченка О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера", м. Дніпропетровськ (вх. № 1347 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 22.04.09р. по справі № 21/288-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера", м. Дніпропетровськ

до  Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нива", с. Дерегівка, Нововодолазького району, Харківської області

про стягнення 27285,88 грн.,  -

встановила:

У листопаді 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (м. Дніпропетровськ) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Нива»(с. Дерегівка, Нововодолазький район, Харківська область) про стягнення 21816,00 грн.  заборгованості по договору купівлі-продажу № 401-МК від 11.03.2008р., 985,45 грн. пені, 1251,31 грн.  відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом згідно пункту 7.2. даного  Договору, 3233,09 грн. проіндексованої суми платежу згідно пункту 4.6. Договору та суми судових витрат, посилаючись на невиконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати вартості товару.

03.03.2009р. позивач в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу  України звернувся до суду першої інстанції із заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 21816,00 грн.  заборгованості по Договору купівлі-продажу № 401-К від 11.03.2008р., 985,45 грн. пені, 1251,31 грн.  відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом згідно пункту 7.2. даного Договору та 3135,46 грн. проіндексованої суми платежу згідно пункту 4.6. Договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.04.2009р. по справі №  21/288-08 (суддя Пелипенко Н.М.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 21816,00 грн. основного боргу, 985,45 грн. пені, 1251,31 грн.  відсотків, нарахованих за користування товарним кредитом, 240,52 грн. витрат з держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення з відповідача на користь позивача суми індексації в розмірі 3135,46 грн.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 22.04.2009р. по справі № 21/288-08  скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3135,46 грн. проіндексованої суми платежу та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі. В іншій частині позивач просить залишити рішення без змін.

Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу вважає, що господарський суд цілком правомірно відмовив позивачу в задоволенні його вимог про стягнення суми індексації, а тому просить оскаржене позивачем рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом Харківської  області, 11.03.2008 р. між  позивачем та відповідачем у справі укладено договір купівлі-продажу № 401-МК (далі - Договір) та специфікацію № 1 до нього від цієї ж дати, яка є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до пункту 1.1. Договору позивач («Продавець») зобов‘язався передати, а відповідач («Покупець») зобов‘язався прийняти та сплатити вартість Комплексного мінерального добрива з мікроелементами (товар) на умовах цього Договору (додаткових угод та специфікацій до нього).  

Пунктом 3.1. Договору сторони обумовили, що конкретний асортимент, кількість, ціна, термін поставки кожної партії товару наведені у специфікаціях до договору. Специфікації є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно з пунктом 3.2. Договору загальна сума його сума складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього Договору, які є невід'ємною його частиною.

В пункті 4.1. Договору сторони передбачили, що умови оплати товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікаціях до договору.

У відповідності до умов специфікації до Договору, на залишок заборгованості, позивач, як Продавець, надає відповідачу товарний кредит з наступним графіком його сплати, а саме:

- 30% від суми вартості всього товару, вказаного в Специфікації відповідач має оплатити до 25 серпня 2008 року;

- решту 50 % від суми вартості всього товару, вказаного в Специфікації відповідач має сплатити до 25 жовтня 2008 року.

Господарським судом також з'ясовано, що згідно з пунктом 4.2. Договору товарний кредит надавався з відстрочкою платежу по даному Договору на умовах сплати 0,01 % річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару по специфікації до Договору.

Приймаючи оскаржене рішення суд виходив з того, що на виконання умов укладеного між сторонами у справі Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 21816,00 грн. на підставі видаткової накладної № 1504280/00 від 15.04.2008р., яка оформлена належним чином, підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками підприємств позивача та відповідача. Відповідач даний товар прийняв через свого представника за довіреністю ЯОХ № 631587 від 14.04.2008р.

Проте відповідач станом на момент звернення позивача до господарського суду  Харківської області з даним позовом свої зобов'язання за Договором не виконав та вартість отриманого товару не сплатив. Заборгованість відповідача за товарним кредитом склала 21816,00 грн.

Проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача  21816,00 грн. заборгованості, оскільки зазначені позивачем доводи та надані на їх підтвердження документальні матеріали не спростовані відповідачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обов'язок доказування законодавчо покладений на сторони.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від  виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В ході з'ясування обставин справи та при розгляді справи по суті господарським судом з'ясовано, що пунктом 7.1. Договору передбачена відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання грошового зобов‘язання, зокрема у випадку порушення термінів оплати вартості товару, відповідач сплачує позивачу штрафну неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого    зобов'язання, позивачем на підставі цього пункту Договору нараховано пеню в розмірі 985,48 грн.

Дослідивши вимоги позивача в цій частині господарський суд визначився, що  оскільки стягнення пені передбачено умовами Договору, а її нарахування відповідає вимогам Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та обчислене в межах строку позовної давності, тому пеня в сумі 985,48 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі статей 549-552 Цивільного Кодексу України.

Згідно з пунктом 7.2. Договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості на цю суму нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 0,1 % за кожен день прострочення.

Скористувавшись своїм правом позивач нарахував відповідачеві за порушення умов Договору щодо своєчасної оплати продукції проценти за користування товарним кредитом в сумі 1251,31 грн., вимога про стягнення яких задоволена господарським судом з огляду те, що нарахування процентів провадиться від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється Договором, законом або іншими актами цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України) та з урахуванням того, що у разі прострочення покупцем оплати товару, на прострочену суму нараховуються проценти (частина 5 статті 694 Цивільного кодексу України).

Крім того, пунктом 4.6. Договору сторони передбачили, що оплата товару та нарахованих процентів проводиться в гривнях. Однак при цьому, сторони  домовились, що у випадку збільшення на дату платежу офіційного курсу долару США до гривні більше ніж 2% від  його офіційного курсу встановленому НБУ на момент підписання договору, покупець зобов‘язаний сплатити продавцю проіндексовану суму відповідного платежу по договору.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом ТОВ «Агросфера»заявлена вимога про стягнення з відповідача проіндексованої суми платежу в розмірі 3135,46 грн. на підставі пункту 4.6. спірного Договору.

Однак, що стосується цих позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що вони задоволенню не підлягають, оскільки зазначена проіндексована сума платежу не узгоджується з вимогами статті 533 Цивільного кодексу України та положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998 “Про удосконалення порядку формування цін” формування, встановлення, застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно в національній грошовій одиниці.

З даними висновками господарського суду повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка у відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову щодо застосування до відповідача відповідальності у вигляді проіндексованої суми платежу в розмірі 3135,46 грн. позивач у своїй апеляційній скарзі вказує на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права. Свої вимоги   щодо обов'язку відповідача сплатити ціну товару з урахуванням індексації позивач обґрунтовує тим, що положення пункту 4.6. Договору жодним чином не суперечать вимогам постанови Кабінету  Міністрів  України   від   18.12.1998р.  № 1998  "Про   удосконалення   порядку  формування  цін", оскільки сторонами не передбачена можливість використання іноземної валюти як засобу платежу. Натомість сторони обумовили обов'язок відповідача провести розрахунок в національній валюті України, при цьому визначивши спосіб перегляду ціни, виходячи із співвідношення іноземної валюти –Долара США до національної валюти України –гривні.   

Однак з вказаними твердженнями не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони не узгоджуються з наявними у справі матеріалами та не відповідають матеріальним нормам права.

Згідно з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє   законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, переглядаючи оскаржене  рішення в межах наданих повноважень та оцінивши надані сторонами до справи матеріали в їх сукупності також вважає, що господарським судом першої інстанції у повному обсязі досліджено обставини, які є необхідними для вирішення спору щодо стягнення з відповідача проіндексованої суми платежу в розмірі 3135,46 грн. та цілком вірно визначено відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Так, пунктом 1 частини другої статті  92  Конституції  України виключно законами України  встановлюються  статус  національної  валюти,  а також статус іноземних валют на території України.

Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Декретом Кабінету  Міністрів  України  від  19 лютого 1993р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлена заборона на  проведення  розрахунків між резидентами України в іноземній валюті. Статтею 3 цього ж Декрету  передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу  на  території України,  який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня  (банкноти  і  монети)  як  національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Названі акти  законодавства  визначають  національну   валюту України  як  єдиний законний платіжний засіб на території України.

Пунктом 1  постанови  Кабінету  Міністрів  України   від   18.12.1998р.  № 1998  "Про   удосконалення   порядку  формування  цін" визначено,  що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва  вільних  цін  на  території  України  здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.

Системне тлумачення приписів вищезазначених норм надає можливість колегії суддів дійти до висновку, що чинне законодавство не ставить в залежність сплату суми індексації від зміни курсу долара США, а вказує лише на можливість врахування під час формування вільних цін доларового еквівалента  тільки  в  частині  імпортної  складової структури  ціни  на  продукцію, тобто у структурі собівартості якої є частка імпорту. Однак позивачем в порушення обов'язку доказування, при формуванні вільної ціни на засоби захисту рослин з урахуванням доларового еквівалента США, такі докази не надані як суду першої так і апеляційної інстанції, а тому його посилання на статті 632 Цивільного кодексу України, якою визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, не впливають на правильність застосування судом норм матеріального права при винесенні оскарженого рішення.

Крім того, в даному випадку позивач не підтвердив, що закуплений товар він у наступному не використовував як складову (сировину) для виготовлення відповідної продукції. Натомість господарським судом визначено, що позивач реалізовував його безпосередньо, а тому, в даному випадку, у позивача відсутні правові підстави для користування передбаченими вище пільгами при формуванні вільних цін з урахуванням доларового еквівалента.

Статтею 117 Конституції України передбачено, що  постанови  і  розпорядження  Кабінету  Міністрів  України  є  обов'язковими  до виконання.

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що господарський суд правомірно визначив,  що вимоги позивача про стягнення 3135,46 грн. у зв'язку зі зміною курсу долара США не узгоджується з вимогами постанови Кабінету  Міністрів  України від  18.12.98  №  1998  "Про удосконалення порядку формування цін". При цьому, слід зазначити, що фактично ця сума є збитками кредитора, вимоги по стягненню яких, ним не заявлялась.

Крім того, нараховані позивачем 3135,46 грн. на підставі пункту 4.6. Договору   проіндексованої суми до курсу долара США на дату платежу, стягненню не підлягають, оскільки згідно з вимогами статті 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Так, відповідно до частини 2 статті 189  Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях.

В свою чергу, частина 2 статті 198 Господарського кодексу України передбачає, що грошові зобов‘язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті в гривнях.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу.

А згідно частини 3 статті 691 Цивільного кодексу України, якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Таким чином, колегія суддів визнає, що чинним законодавством не передбачено зміни ціни товару внаслідок зміни офіційного курсу іноземної валюти.

Крім того, слід зазначити, що в умовах ринкової економіки, а тим більш в період кризових явищ в економіці країни, роль договору значно підвищується. Він повинен забезпечувати можливість урахування взаємних приватних інтересів сторін, організованість, порядок та стабільність у економічному обороті, стимулювати виробництво нової конкурентноздатної продукції. Стаття 3 Цивільного кодексу України відображує загальні засади цивільного законодавства, зокрема; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, тощо.

Отже, сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, але при цьому повинні врегульовувати свої відносини керуючись принципами розумності та справедливості.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів визнає відсутність підстав для стягнення з відповідача 3135,46 грн. проіндексованої суми платежу, та вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, зроблені при довільному трактуванні норм діючого законодавства і дійсних обставин справи, рішення господарського суду Харківської області від 22.04.2009 року у справі № 21/288-08 прийнято без порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли бути підставами для його скасування, воно обґрунтоване, прийняте при всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, яким суд надав відповідну правову оцінку.

На підставі викладеного та керуючись статтями 92, 99, 117 Конституції України, статтею 35 Закону України «Про національний банк України», статтями 3, 533, статтею 691 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 189, частиною 2 статті 198 Господарського кодексу України, статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Агросфера”, м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.04.2009 року по справі № 21/288-08  залишити без змін.   

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Повний текст постанови підписано 25 червня 2009 року.

         Головуючий суддя                                                                      

                                 Судді