Рішення

від 11.06.2014 по справі 904/2116/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.06.14р. Справа № 904/2116/14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранитний двір "Комета", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Публічного акціонерного товариства "Криворіжіндустрбуд", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості у сумі 858 376,14 грн.

Суддя Крижний О.М.

Представники:

від позивача: Міхайлов О.В., довіреність від 12.05.2014 року, представник

від відповідача: Гивель П.О., довіреність від 03.06.2014 року, представник; Діденко Л.І., довіреність від 03.06.2014 року, представник.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранитний двір "Комета" звернулося до господарського суду з позовом у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 29.05.2014 року, яка за своєю правовою природою є заявою про зменшення розміру позовних вимог, просить стягнути на свою користь з Публічного акціонерного товариства "Криворіжіндустрбуд" основний борг у розмірі 773 016,34 грн., пеню у розмірі 57 139,41 грн., 3% річних у розмірі 13533,08 грн., інфляційні втрати у розмірі 14 687,31 грн., загалом на суму 858 376,14 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором № 5/105-13-14 від 20.03.2013 року щодо повної оплати поставленої позивачем відповідачу продукції, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість та відповідно нараховані штрафні санкції та інфляційні втрати на загальну суму 858 376,14 грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, у відзиві на позов відповідач погоджується з сумою основного боргу у розмірі 773 016,34 грн. станом на дату подання уточненої позовної заяви, однак штрафні санкції та інфляційні втрати не визнає у зв'язку з односторонньою зміною позивачем умов спірного договору, яка відбулася шляхом поставки позивачем продукції до здійснення відповідачем попередньої оплати за вказаним договором.

Також відповідач зазначає, що не має можливості здійснити оплату у повному обсязі, так як закупівля товару за спірним договором здійснювалась з метою виконання будівельно-монтажних робіт за замовлення Управління виконком Криворізької міської ради, яке оплату виконаних робіт відповідача не здійснило. Разом з тим, відповідач наголошує, що Публічне акціонерне товариство "Криворіжіндустрбуд" погасило заборгованість за спірним договором на суму 500 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 1411 від 28.05.2014 року.

Таким чином відповідач заперечує проти нарахованих позивачем штрафних санкцій у зв'язку з ненастанням строку оплати, передбаченого ст. 530 Цивільного кодексу України.

Розгляд справи був відкладений з 15.05.2014 року на 04.06.2014 року та з 04.06.2014 року на 11.06.2014 року.

Ухвалою господарського суду від 15.05.2014 року строк розгляду спору продовжений на 15 днів.

У судовому засіданні 11.06.2014 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранитний двір "Комета" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Криворіжіндустрбуд" (покупець) був укладений договір № 5/105-13-14 (далі - Договір) за умовам п.п. 1.1.-1.2. якого постачальник приймає на себе зобов'язання виготовити та відпустити на умовах EXW- м. Кривий Ріг, завод к/о ТОВ "ГД "Комета" (Інкотермс-2000) гранітні вироби згідно додатку - Специфікації (далі-продукція), а покупець приймає на себе зобов'язання оплатити покупцю вартість продукції відповідно до умов даного Договору.

Строк дії договору передбачений п. 8.1. Договору, згідно якого даний Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2013 року, а в частині взаєморозрахунків до остаточного виконання сторонами своїх обов'язків.

Відповідно до п.п.3.1.-3.2. Договору ціни вказуються в національній валюті, з урахуванням ПДВ. Умови оплати: 70% передоплати за кожну партію продукції, 30% - відстрочка платежу до 10 календарних днів після отримання кожної партії продукції.

Передавання-прийняття продукції за кількістю та за якістю виконується покупцем у пункті поставки. Датою поставки вважається дата підписання покупцем видаткових накладних постачальника, а саме в день приймання продукції у пункті поставки (п.2.3. Договору).

Позивачем та відповідачем були погоджені та підписані наступні Специфікації до договору № 5/105-13-14 від 20.03.2013 року: Специфікація від 20.03.2013 року на суму 244047,82 грн., Специфікація № 2 від 18.04.2013 року на суму 41 744,15 грн., Специфікація № 3 від 12.04.2013 року на суму 54 487,55 грн., Специфікація №4 від 23.04.2013 року на суму 7516,05 грн., Специфікація № 5 від 30.04.2013 року на суму 22 580,70 грн., Специфікація № 6 від 17.05.2013 року на суму 4 428,27 грн., Специфікація № 7 від 01.06.2013 року на сум 346028,70 грн., Специфікація № 8 від 22.07.2013 року на суму 1 523 636,08 грн.

Позивач зазначає, що станом на дату подання позову частково неоплаченою залишилася продукція, поставлена відповідно до Специфікації № 8 до Договору.

Відповідно до умов п. 1. Специфікації № 8 перша партія продукції буде відпущена одразу після зарахування попередньої оплати, у розмірі 70% від першої черги партії поставки, на розрахунковий рахунок постачальника.

На виконання умов Специфікації № 8 до Договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 1 523 636,08 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 35-102), проте відповідач лише частково оплатив поставлену позивачем продукцію, внаслідок чого станом на день подання позову утворилася заборгованість у розмірі 803 016,34 грн.

Під час розгляду справи, 18.04.2014 року відповідач частково погасив заборгованість за Договором на суму 30 000,00 грн. згідно платіжного доручення № 921 від 18.04.2014 року, внаслідок чого позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог та просить стягнути на свою користь з відповідача основний борг у сумі 773 016,34 грн. та відповідно нараховані штрафні санкції та втрати від інфляції.

Позивач зазначає, що відповідно до умов Договору неоплаченим є товар на суму 773016,34 грн. в підтвердження чого надав до суду копію видаткової накладної № 183 від 13.08.2013 року на суму 66 568,64 грн., яка оплачена відповідачем частково на суму 43 162,68 грн., з якої сума у розмірі 13 162,68 грн. зарахована як часткова оплата, про що позивач зазначає в Акті звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2014 року (а.с. 156), та сума у розмірі 30 000,00 грн. оплачена відповідачем згідно платіжного доручення № 921 від 18.04.2014 року, тобто неоплаченою за даною видатковою накладною є сума у розмірі 23 405,96 грн., та копії видаткових накладних: № 186 від 14.08.2013 року на суму 61 571,97 грн., № 187 від 14.08.2013 року на суму 2 282,48 грн., № 192 від 15.08.2013 року на суму 65 495,16 грн., № 193 від 15.08.2013 року на суму 13 555.74 грн., № 196 від 16.08.2013 року на суму 63 724,52 грн., № 197 від 16.08.2013 року на суму 2 860,00 грн., № 198 від 16.08.2013 року на суму 6 036,00 грн., № 199 від 17.08.2013 року на суму 69 251,96 грн., № 200 від 35 115,59 грн., № 201 від 21.08.2013 року на суму 58 846,00 грн., № 202 від 19.08.2013 року на суму 46 832,84 грн., № 204 від 20.08.2013 року на суму 59 817,09 грн., № 205 від 21.08.2013 року на суму 35 232,06 грн., № 206 від 21.08.2013 року на суму 39 638,41 грн., № 207 від 21.08.2013 року на суму 30 645,74 грн., № 208 від 22.08.2013 року на суму 50 999,55 грн., № 209 від 22.08.2013 року на суму 32 074,96 грн., №210 від 22.08.2013 року на суму 14 939,10 грн., № 211 від 22.08.2013 року на суму 20 654,69 грн., № 212 від 23.08.2013 року на суму 40 036,79 грн.

Також, на доказ поставленої відповідачу продукції за договором № 5/105-13-14 від 20.03.2013 року, позивач надав до суду копії податкових накладних та копії довіреностей за якими продукція була отримана уповноваженою особою підприємства відповідача.

Окрім того, позивач надав до суду Акту звірки взаємних розрахунків станом на 19.05.2014 року, згідно якого кінцеве сальдо становить 773 016,34 грн.

Зазначений Акт звірки взаємних розрахунків підписаний уповноваженими особами позивача та відповідача, відповідно скріплений печатками підприємств.

Позивач зазначає, що відповідачем не у повному обсязі оплачено поставлену на підставі договору № 5/105-13-14 від 20.03.2013 року продукцію, що і є причиною виникнення спору.

Відповідач проти позову заперечує, у відзиві на позовну заяву погоджується із сумою основного боргу у розмірі 773 016,34 грн., яка підтверджена наведеним Актом звірки взаємних розрахунків, проте у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі, так як позивач в односторонньому порядку змінив умови спірного договору шляхом поставки продукції до здійснення відповідачем попередньої оплати за вказаним Договором та Специфікацією до нього.

До того ж відповідач зазначає, що частково здійснив оплату основного боргу за договором № 5/105-13-14 від 20.03.2013 року у сумі 500 000,00 грн. в підтвердження чого надав до суду копію платіжного доручення № 1411 від 28.05.2014 року на суму 500 000,00 грн.

Стосовно строку виконання зобов'язань з оплати поставленого товару суд зазначає наступне.

Згідно п. 3.2. Договору та п. 1. Специфікації № 8 від 22.07.2013 передбачені наступні умови оплати продукції: 70% передоплати за кожну партію продукції, 30% - відстрочка платежу до 10 календарних днів після отримання кожної партії продукції.

Відповідно до п. 2.3. Договору передавання-прийняття продукції за кількістю та за якістю виконується покупцем у пункті поставки. Датою поставки вважається дата підписання покупцем видаткових накладних постачальника, а саме в день приймання продукції у пункті поставки.

Суд звертає увагу, що фактичні дії сторін свідчать про погоджену сторонами зміну умов договору стосовно необхідності здійснення 70% передоплати за кожну партію продукції. При чому така зміна відбулася не в односторонньому порядку позивачем (поставка товару без передоплати), про що зазначає відповідач, а саме за участю відповідача (прийняття товару без передоплати), адже відповідач міг відмовитися від прийняття товару, поставленого без передоплати.

Таким чином, оскільки сторони фактичними своїми діями змінили умови договору щодо необхідності передоплати у розмірі 70% вартості товару, необхідно керуватися загальними правилами, передбаченими ст. 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до абз.1 п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, строк виконання зобов'язання з оплати поставленої продукції є таким, що настав.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, господарський суд дійшов до висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 500 000,00 грн. з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема із доданого відповідачем платіжного доручення № 1411 від 28.05.2014 року на суму 500 000, 00 грн. Публічне акціонерне товариство "Криворіжіндустрбуд" погасило частину заборгованості у розмірі 500 000,00 грн. після звернення позивача з позовом до суду.

За наведеного, провадження у справі щодо стягнення частини основного боргу у розмірі 500 000,00грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Доказів оплати вартості поставленого товару в іншій частині (273 016,34 грн.) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу у сумі 273 016,34 грн. шляхом надання належних доказів не спростував.

За наведеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг у розмірі 273 016,34 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Умовами п. 4.3. Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленої партії продукції за кожен день прострочення до моменту оплати її в повному обсязі.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2-3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, оскільки сторони передбачили обчислення штрафної санкції у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, то штрафна санкція, передбачена п. 4.3. Договору за своєю правовою природою є пенею, а не штрафом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню окремо за кожною видатковою накладною у загальному розмірі 57 139,41 грн.

Відповідач заперечував проти нарахування пені на строк, що перевищує шість місяців, оскільки на думку відповідача це суперечить ст. 232 Господарського кодексу України.

Стосовно даного заперечення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У Договорі (п.4.3.) сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату продукції, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленої партії продукції за кожен день прострочення до моменту оплати її в повному обсязі .

Отже, у п. 4.3. Договору слова «за кожен день прострочення» є частиною визначення пені як штрафної санкції, а зазначення «до моменту оплати її в повному обсязі» - є зміною сторонами загального правила нарахування штрафних санкцій, передбаченого ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України .

Таким чином, нарахування штрафних санкцій на строк, що перевищує 6 місяців, відповідає умовам ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України та п. 4.3. Договору, отже є правомірним.

Судом перевірений розрахунок пені та встановлена його правильність, відповідно є правомірними та підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 57 139,41 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних за період з 24.08.2013 року по 24.03.2014 року у розмірі 13 533,08 грн.

Судом перевірений розрахунок 3% річних та встановлена його правильність, відповідно є правомірними та підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 13 533,08 грн.

Також позивач просить стягнути на свою користь індекс інфляції, розрахованої від суми боргу у розмірі 773 016,34 грн. за продукцію поставлену із застосуванням індексу інфляції за період з вересня 2013 року по лютий 2014 року у сумі 14 687,31 грн.

Господарський суд зазначає, що відповідно до абз. 3 п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач (всупереч вказаним рекомендаціям) нарахував індекс інфляції також і за видатковими накладними, строк оплати яких наступив у вересні 2013 року, однак виходячи з того, що у вересні 2013 року індекс інфляції становив 100%, то його врахування позивачем не вплинуло на розмір інфляційних втрат. Тому є правомірними та підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у сумі 14687,31 грн.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті за поставлений товар. Невиконанням обов'язку щодо оплати продукції відповідач порушує права позивача, безпідставно не перераховуючи кошти (вартість товару) у власність позивача.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача підлягає стягненню 358 376,14 грн. (основний борг у розмірі 273 016,34 грн., пеня у розмірі 57139, 41 грн., 3% річних у розмірі 13 533,08 грн., індекс інфляції у розмірі 14 687,31 грн.).

При розподілі судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України": частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача .

Судом встановлено, що причиною виникнення спору є неправильні дії саме відповідача, а тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог (358 376,14 грн. * 2% = 7167,52 грн.), судовий збір пропорційно до розміру позовних вимог, провадження стосовно стягнення яких припинено у зв'язку з частковим задоволенням позову відповідачем після подання позову (500 000,00 грн. * 2% = 10 000,00 грн.) та судовий збір, пропорційно до розміру позовних вимог, зменшених позивачем у зв'язку з частковим задоволенням позову відповідачем після подання позову зменшених позовних вимог (30 000,00 грн. * 2% = 600,00 грн.) у загальному розмірі 17 767,52 грн. (7167,52 грн. + 10 000,00 грн. + 600,00 грн.).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з абзацом другим пункту 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (п.1 ч.1 ст.7 Закону).

У зв'язку з тим, що позивачем при подання позову сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж підлягає сплаті, та у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог на 2 561,90 грн. пені, 591,21 грн. 3% річних та 570,00 грн. індексу інфляції, що не пов'язано з діями відповідача, з державного бюджету України підлягає поверненню судовий збір у розмірі 75,48 грн. згідно наступного розрахунку.

Розмір позовних вимог, за подання яких позивач повинен сплатити судовий збір до державного бюджету України, становить 888 376,14 грн. Для цього від первісної ціни позову у розмірі 892 099,25 грн. необхідно відняти 2 561,90 грн. (сума зменшених позовних вимог щодо пені), 591,21 грн. (сума зменшених позовних вимог щодо 3% річних) та 570,00 грн. (сума зменшених позовних вимог щодо індексу інфляції).

Сума основного боргу у розмірі 30 000,00 грн. не віднімається, оскільки, як вже було вказано, судовий збір з вказаної суми підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, судовий збір, який повинен бути сплачений до бюджету становить 17767,52 грн. (888 376,14 грн. * 2%).

Позивачем сплачений судовий збір у розмірі 17 843,00 грн. відповідно до квитанції №k38/R/32 від 27.03.2014 року. Таким чином, поверненню підлягає судовий збір у розмірі 75,48 грн. (17 843,00 грн. - 17 767,52 грн.).

Відповідно до п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України": питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення може зазначатися у тому числі в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

На підставі вищевикладеного, керуючись ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 1, 33, 34, 49, п. 1-1 ч.1 ст.80, ст. 82-85, 115-116, 193, 265 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Припинити провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 500000,00 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Криворіжіндустрбуд" (50007, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Дзержинського, буд. 36/6, ідентифікаційний код 37663989) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранитний двір "Комета" (50051, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 10, ідентифікаційний код 01239186) заборгованість у розмірі 273 016,34 грн., пеню у розмірі 57139, 41 грн., 3% річних у розмірі 13 533,08 грн., індекс інфляції у розмірі 14 687,31 грн. та судовий збір у розмірі 17 767,52 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Гранитний двір "Комета" (50051, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 10, ідентифікаційний код 01239186) з державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 75,48 грн. (сімдесят п'ять грн. 48 коп.), перерахований згідно квитанції № k38/R/32 від 27.03.2014 року, оригінал якого заходиться в матеріалах справи.

Повне рішення складено - 16.06.2014 року.

Суддя О.М. Крижний