Рішення

від 20.06.2014 по справі 910/5195/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2014 р. Справа № 910/5195/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техпромсервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство № 3»

про стягнення 124 933,28грн.

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача Козуб Г.О. (дов. б/н від 21.05.2014р.), Кащук В.В. (директор);

від відповідача не з'явилися.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техпромсервіс» (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство № 3» (далі - відповідач) про стягнення 124 970,96грн. заборгованості, з яких: 114 652,26грн. боргу за поставлений, на підставі накладних № 4 від 31.03.2011р. та № 20 від 18.04.2011р., товар та 10 318,70грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого підставі накладних № 4 від 31.03.2011р. та № 20 від 18.04.2011р. товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.04.2014р. порушено провадження у справі № 910/5195/14, розгляд справи призначено на 23.05.2014р.

Ухвалами господарського суду Київської області від 23.05.2014р. та 06.06.2014р. розгляд справи відкладено на 06.06.2014р. та 20.06.2014р.

04.06.2014р. представником позивача подано розрахунок 3 % річних (а.с. 46), згідно якого останній в порядку ст. 22 Господарського процессуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та просив суд стягнути з відповідача 114 652,26грн. боргу за поставлений, на підставі накладних № 4 від 31.03.2011р. та № 20 від 18.04.2011р., товар та 10 281,02грн. 3 % річних. Вказаний розрахунок за своєю правовою природою є заявою про зменшення розміру позовних вимог та підлягає прийняттю судом до розгляду як така, що подана позивачем у відповідності до ст. 22 ГПК України.

Абзацами четвертим та п'ятим пункту 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі. Зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України „Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Також представником позивача заявлено клопотання про стягнення з відповідача 37,68грн. в якості витрат з інформаційно-технічного забезпечення вказаної судової справи.

У судовому засіданні 20.06.2014р. представники позивача підтримали позов повністю.

Відповідач в судове засідання 20.06.2014р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

За період з 31.03.2011р. по 18.04.2011р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 157 885,20грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін накладними № 4 від 31.03.2011р. на суму 154 285,20грн. (а.с. 14) та № 20 від 18.04.2011р. на суму 3 600грн. (а.с. 16).

Відповідач свій обов'язок з оплати отриманого, на підставі накладних № 4 від 31.03.2011р. та № 20 від 18.04.2011р., товару, в порушення вимог ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, виконав частково, сплативши позивачеві 43 232,94грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 18-20, 48-194), решту боргу не сплатив, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 18-20, 48-194), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений, на підставі накладних № 4 від 31.03.2011р. та № 20 від 18.04.2011р., товар, на момент судового розгляду справи склав 114 652,26грн. (157 885,20рн. - 43 232,94грн.), що підтверджується банківськими виписками (а.с. 18-20, 48-194).

Предметом позову, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 46), є вимоги про стягнення 114 652,26грн. боргу за поставлений, на підставі накладних № 4 від 31.03.2011р. та № 20 від 18.04.2011р., товар та 10 281,02грн. 3 % річних.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (абзац перший п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р.).

Суд встановив, що за період з 31.03.2011р. по 18.04.2011р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 157 885,20грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін накладними № 4 від 31.03.2011р. на суму 154 285,20грн. (а.с. 14) та № 20 від 18.04.2011р. на суму 3 600грн. (а.с. 16); відповідач свій обов'язок з оплати отриманого, на підставі накладних № 4 від 31.03.2011р. та № 20 від 18.04.2011р., товару, в порушення вимог ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, виконав частково, сплативши позивачеві 43 232,94грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 18-20, 48-194), решту боргу не сплатив, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 18-20, 48-194), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений, на підставі накладних № 4 від 31.03.2011р. та № 20 від 18.04.2011р., товар, на момент судового розгляду справи склав 114 652,26грн. (157 885,20рн. - 43 232,94грн.), що підтверджується банківськими виписками (а.с. 18-20, 48-194).

Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення 114 652,26грн. боргу за поставлений, на підставі накладних № 4 від 31.03.2011р. та № 20 від 18.04.2011р., товар є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з оплати отриманого, на підставі накладних № 4 від 31.03.2011р. та № 20 від 18.04.2011р., товару, позивачем за період з 31.02.2011р. по 26.03.2014р. на суму боргу 114 652,26грн. нараховано 10 281,02грн. 3 % річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, а також періоди нарахування 3 % річних, що вказані позивачем в поданому розрахунку 3 % річних (а.с. 47), суд обмежив період нарахування 3 % річних з 01.04.2011р. (наступний день за датою прийнняття товару на підставі накладної № 4 від 31.03.2011р.) по 26.03.2014р. (дата, зазначена у розрахунку 3 % річни). Відтак, арифметично вірний розрахунок 3 % річних, нарахованих за період з 01.04.2011р. по 26.03.2014р. складає 10 218,02грн. 3 % річних. Відтак, вимога про стягнення 10 281,02грн. 3 % річних підлягає задоволенню повністю.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 114 652,26грн. боргу за поставлений на підставі накладних № 4 від 31.03.2011р. та № 20 від 18.04.2011р., товар та 10 281,02грн. 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду справи в розмірі 37,68грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, поштові квитанції № 3396 від 21.03.2014р. та № 3588 від 26.03.2014р.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не входять до складу судових витрат у розумінні ст. 44 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 37,68грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду справи.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське будівельне підприємство № 3» (07300, Київська обл., Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Новопромислова, буд. 7/8; ідентифікаційний код 32156847) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техпромсервіс» (01014, м. Київ, Печерський район, вул. Мічуріна, буд. 4; ідентифікаційний код 31867321) 114 652 (сто чотирнадцять тисяч шістсот п'ятдесят дві гривні) 26 коп. боргу за поставлений, на підставі накладних № 4 від 31.03.2011р. та № 20 від 18.04.2011р., товар, 10 281 (десять тисяч двісті вісімдесят одну гривню) 02 коп. 3 % річних та 2 498 (дві тисячі чотириста дев'яносто вісім гривень) 67 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 24.06.2014р.

Суддя П.В. Горбасенко