Постанова
від 28.05.2014 по справі 826/5134/14
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/113

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2014 року 17:18 № 826/5134/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Гасові Д.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Національного університету біоресурсів і природокористування України до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2013 № 0008292201, за участі представників сторін:

представник позивача Кондратюк Т.М.;

представник відповідача Анголенко О.-М.В.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 травня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Національний університет біоресурсів і природокористування України (далі - позивач, НУБіП України) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2013 № 0008292201 (далі - ППР № 0008292201).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/5134/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/5134/14 і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 18.11.2013 по 22.11.2013 ДПІ у Голосіївському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 01.10.2013 № 1042, згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) було проведено документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Євро Логістик Сервіс" (код ЄДРПОУ 36068901), ТОВ "Селтикс" (код ЄДРПОУ 37861524), ТОВ "Сіті Буд" (код ЄДРПОУ 35148645), ТОВ "Розком" (код ЄДРПОУ 32210799), ТОВ "Укртехно Плюс" (код ЄДРПОУ 37215278) та СПД ОСОБА_4 (код НОМЕР_2) за період з 01.09.2010 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 29.11.2013 № 405/1-22-01/00493706 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, абз. 1 п. 123.1 ст. 123 ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0008292201, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 20 438,00 грн. (за основним платежем - 16 350,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 088,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було заниження позивачем податку на додану вартість на суму 32 446,00 грн., в т.ч. у грудні 2011 року на суму 16 096,00 грн., у березні 2012 року на суму 4 708,00 грн., у жовтні 2012 року на суму 11 642,00 грн.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, тому звернувся до суду.

Так, оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

НУБіП України (код ЄДРПОУ 00493706) зареєстровано 28.04.1993 Головним управлінням юстиції у м. Києві (свідоцтво про державну реєстрацію № 0099-4832 від 28.04.1993). Місцезнаходження позивача: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, корпус 3.

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 04.05.1993 за № 03-101/277. В періоді, що перевірявся, позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств.

Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ТОВ "Укртехно Плюс", ТОВ "Селтикс" за період з 01.09.2010 по 30.09.2012.

Щодо взаємовідносин позивача з вказаними контрагентами за перевіряємий період судом встановлено наступне.

Між ТОВ "Укртехно Плюс" (Постачальник) та НУБіП України (Покупець) було укладено договір № 17 від 14.03.2012 (Т. 1, арк. 57 - 59), також між ТОВ "Селтикс" (Постачальник) та НУБіП України (Покупець) було укладено договір № 4 від 10.12.2012 (Т. 1, арк. 64 - 65). Предметом вказаних договорів було зобов'язання Постачальників передати у власність Покупцю макуху соняшникову, вільну від прав та претензій третіх осіб, та зобов'язання Покупця прийняти товар від Постачальників та оплатити його на умовах цього договору.

Згідно п.п. 3.1, 3.2 даних договорів якість товару, що постачався за цими договорами, повинна була відповідати вимогам державних стандартів і стандартів, що існують для даного виду товару, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до якості такого товару. Підтвердженням якості та технічних даних товару повинні були бути відповідні сертифікати (сертифікати якості, відповідності), технічні паспорти тощо.

Відповідно до п. 4.1 даних договорів товар поставлявся на умовах FCA (передбачає зобов'язання Продавця передати товар перевізникові або іншій особі, вказаній Покупцем, наприклад, експедитору. Передача товару відбувається в зазначений день або період часу в зазначеному пункті) відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано макуху соняшникову від ТОВ "Укртехно Плюс" та ТОВ "Селтикс", було надано суду копії видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, виписок з рахунку, відомостей витрат кормів (Т. 1, арк. 60 - 63, 66 - 104, 232 - 233).

На підставі вищевказаних документів до складу податкового кредиту за грудень 2011 року, за березень 2012 року, за жовтень 2012 року було віднесено придбання вищевказаної макухи соняшникової в сумі ПДВ - 16 350,00 грн.

Суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним було включено позивачем до складу податкового кредиту у грудні 2011 року, березні 2012 року, жовтні 2012 року та відображені у Додатку № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкових декларацій з ПДВ за відповідні місяці.

Крім вказаних документів не надано жодних інших документів, підтверджуючих реальність здійснення господарських операцій, зокрема, таких як: не було надано копію журналу обліку довіреностей; документів, що підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні накладні), книги обліку продажу та придбання товару за вказаний період, актів прийому-передачі придбаного товару.

Також позивачем не було надано жодних доказів існування та місцезнаходження складського приміщення, на якому повинна була зберігатися макуха соняшникова, та не було надано жодного сертифікату якості та відповідності, технічного паспорту на підтвердження якості та технічних даних товару.

Жодних доказів подальшої реалізації позивачем отриманої від ТОВ "Укртехно Плюс" та ТОВ "Селтикс" макухи соняшникової позивач суду не надав, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити даний факт.

Відтак, позивачем в судовому засіданні так і не підтверджено наявності підстав для віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ - 16 350,00 грн. за грудень 2011 року, березень 2012 року, жовтень 2012 року внаслідок отримання вищевказаної макухи соняшникової від ТОВ "Укртехно Плюс" та ТОВ "Селтикс".

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт поставки товару. Відтак, господарські операції, що нібито відбулись, не оформлені передбаченою законодавством відповідною первинною документацією, внаслідок чого суд позбавлений можливості дослідити факт реальності вищевказаних операцій.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 у справі № 2а-12992/11/2670 (колегія суддів у складі Приходько І.В., Бухтіярової І.О., Костенка М.І.).

При цьому, судом задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ "Укртехно Плюс" та ТОВ "Селтикс" ухвалою суду від 18.04.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача вищевказані докази.

Дана ухвала суду отримана позивачем 22.04.2014, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 110).

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Відтак, по взаємовідносинам з ТОВ "Укртехно Плюс" та ТОВ "Селтикс" відсутні належним чином оформлені первинні документи, в т.ч. податкові накладні, які мають відповідати вимогам ПК України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV.

З огляду на вищевказане, суд вважає доцільним зазначити, що відсутність належних документів по взаємовідносинам НУБіП України з ТОВ "Укртехно Плюс" та ТОВ "Селтикс" позбавляє суд можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій, внаслідок чого суд дійшов висновку про відсутність підстав для включення НУБіП України до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартості поставки макухи соняшникової, оформленої як придбана у ТОВ "Укртехно Плюс" та ТОВ "Селтикс".

Таких висновків суд дійшов з огляду на наступне.

Згідно ст. 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного вбачається, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зі змісту вищевказаних обставин справи, суд дійшов до висновку про відсутність реального вчинення господарських операцій за вищевказаними правочинами.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в Акті перевірки, на підставі чого прийнято оспорюване ППР. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета" (business purpose).

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що і до прийняття ПК України дане положення вже застосовувалося в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 у справі № 08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському р-ні м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У даній справі Верховний Суд України підтримав місцеву ДПІ, скасував прийняту на користь платника податків ухвалу Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, Верховний Суд України зробив наступні висновки:

"Задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного".

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування судами окремих приписів ПКУ та КАСУ" звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, зокрема, зазначає, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необґрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Аналогічна позиція викладена у Довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 та в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13.

Враховуючи наведене, суд вважає доцільним звернути увагу на засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, які врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 р. 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в ч. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у ст. 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, суд дійшов висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично відповідний товар ТОВ "Укртехно Плюс" та ТОВ "Селтикс" позивачу не поставлявся та не був використаний у господарській діяльності позивача.

Відсутність доказів поставки такого товару та використання позивачем у власній господарській діяльності отриманого товару, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.), ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.), постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 у справі 826/13815/13-а (колегія суддів у складі головуючого Оксененка О.М., суддів Бистрик Г.М., Федотова І.В).

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Вищевказані дії були вчинені судом та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду у платника податків було витребувано ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Дана ухвала суду отримана позивачем 22.04.2014, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 110).

Разом з тим, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 стосовно наступного: "судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України є обґрунтованими, а оскаржуване ППР № 0008292201 прийнятим в межах повноважень і в спосіб, передбачений діючим законодавством України, тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування вказаного ППР задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади мають діяти в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги НУБіП України не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову Національного університету біоресурсів і природокористування України повністю.

2. Стягнути з Національного університету біоресурсів і природокористування України решту суми судового збору у розмірі 1 644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

Дата ухвалення рішення28.05.2014
Оприлюднено26.06.2014

Судовий реєстр по справі —826/5134/14

Ухвала від 18.04.2014

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Клочкова Н.В.

Ухвала від 07.08.2014

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Острович С.Е.

Ухвала від 23.07.2014

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Острович С.Е.

Ухвала від 23.07.2014

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Парінов А.Б.

Постанова від 17.07.2014

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Парінов А.Б.

Ухвала від 03.07.2014

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Парінов А.Б.

Постанова від 28.05.2014

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Клочкова Н.В.

Ухвала від 18.04.2014

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Клочкова Н.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні