Постанова

від 28.05.2014 по справі 826/5131/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/115

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2014 року 15:17 № 826/5131/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Гасові Д.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Респект Автотранс" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2013 № 0004032230 та № 0004042230, за участі представників сторін:

представник позивача Параніч А.М.;

представник відповідача Старощук С.В.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 травня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Респект Автотранс" (далі - позивач, ПП "Респект Автотранс") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Святошинському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2013 № 0004032203 та № 0004042203 (ППР 0004032230 та ППР № 0004042230).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/5131/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/5131/14 і призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представником позивача було подано уточнену позовну заяву. Позовні вимоги в останній редакції викладено наступним чином:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві № 0004032230 від 29.07.2013 та № 0004042230 від 29.07.2013.

Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в уточненій позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 01.06.2013 по 06.06.2013 ДПІ у Святошинському р-ні м. Києва ДПС на підставі наказу від 01.06.2013 № 1025, згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 81, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП "Інтенція" (код ЄДРПОУ 37156804) за період з 01.07.2011 по 31.07.2011, за результатами якої складено акт від 11.06.2013 № 404/22-30/36476202 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 6 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0004032230, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 114 237,00 грн. (за основним платежем - 114 236,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств було заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 114 236,00 грн., в т.ч. за ІІІ квартал 2011 року на суму 114 236,00 грн.

Крім цього, відповідач дійшов до висновку про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 , п. 201.6 ст. 201 ПК України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0004042230, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 124 170,00 грн. (за основним платежем - 99 336,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 24 834,00 грн.).

Підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість було заниження позивачем податку на додану вартість на суму 99 336,00 грн., в т.ч. у липні 2011 року на суму 99 336,00 грн.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями з огляду на те, що відповідачем, на думку, позивача, було порушено процедуру проведення перевірки, а саме: відповідачем було надіслано повідомлення про проведення перевірки від 01.06.2013 № 178/10/22-30 за колишньою адресою позивача (03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 7, кімн. 38), хоча, за твердженням позивача, його податковою адресою на момент надіслання такого повідомлення була інша адреса (03115, м. Київ, вул. Котельникова, 25, офіс 309-а).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що позивачем не було надано суду належних доказів того, що позивач знаходився за іншою адресою, ніж вказана в Акті перевірки, на момент проведення перевірки.

Так, оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

ПП "Респект Автотранс" зареєстровано 27.04.2009 за № 10721020000023755 Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією (код ЄДРПОУ 36476202).

Позивача взято на податковий облік в органах державної податкової служби 28.04.2009 за № 10727. В періоді, що перевірявся, позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств.

Відповідачем під час перевірки поставлено під сумнів господарські операції між позивачем та ПП "Інтенція" за період з 01.07.2011 по 31.07.2011.

Щодо взаємовідносин позивача з вказаними контрагентами за перевіряємий період судом встановлено наступне.

Між ТОВ "Респект Автотранс" (Замовник) та ПП "Інтенція" (Виконавець) було укладено договір № 01/07/11-Т від 01.07.2011 (Т. 1, арк. 130 - 134). Предметом вказаного договору було зобов'язання Виконавця самостійно або за допомогою залучених третіх осіб доставити вантажі, довірені йому Замовником, до пункту призначення в установлений строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), та зобов'язання Замовника сплатити за перевезення вантажу встановлену плату на умовах, викладених в цьому договорі.

Згідно п. 2.3 даного договору оформлений дорожній лист , при пред'явленні водієм, який повинен був бути представником по прийняттю вантажу, був підставою для одержання ним вантажу для перевезення з матеріальною відповідальністю Виконавця. В будь-якому разі отримання у Замовника Виконавцем вантажу для перевезення з відповідним оформленням товарно-транспортної накладної вважалося належним прийняттям Виконавцем вантажу для його перевезення незалежно від наявності підтвердженої до виконання заявки або шляхового листа.

Відповідно до пп. 2.6.1 даного договору Виконавець зобов'язаний був акцептувати отриману заявку шляхом заповнення відповідних граф (указати номер автомобіля, номер причепа, вказати прізвище, ім'я, по батькові водія, телефони) та підписання її уповноваженою особою зі скріпленням печаткою Виконавця, а також - не пізніше ніж через одну годину після отримання заявки надіслати її Замовнику з використанням факсимільного зв'язку. Факсимільна копія заявки мала юридичну силу.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано транспортні послуги від ПП "Інтенція", було надано суду копії рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних (Т. 1, арк. 135 - 162).

На підставі вищевказаних документів до складу витрат ПП "Респект Автотранс" за ІІІ квартал 2011 року було віднесено придбання вищевказаних послуг на загальну суму 114 236,00 грн., та до складу податкового кредиту за липень 2011 року було віднесено придбання вищевказаних послуг в сумі ПДВ - 99 336,00 грн.

Суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним було включено позивачем до складу податкового кредиту у липні 2011 року та відображені у Додатку № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкової декларації з ПДВ за відповідний місяць. Також позивачем було включено до складу витрат витрати, пов'язані з наданням контрагентом послуг позивачу у ІІІ кварталі 2011 року.

Крім вказаних документів не надано жодних інших документів, підтверджуючих реальність здійснення господарських операцій, зокрема, таких як: не було надано жодної копії належним чином оформлених дорожній листів, які при пред'явленні водієм були підставою для одержання ним вантажу для перевезення; жодної копії належним чином оформленої товарно-транспортної накладної, яка була підставою для належного прийняття контрагентом вантажу для його перевезення; жодної заявки та доказів їх отримання позивачем (факсимільних копій, які мали юридичну силу); жодної банківської виписки або платіжного доручення на підтвердження оплати позивачем наданих йому транспортних послуг.

Крім цього, суд звертає увагу, що вищевказані № 01/07/11-Т від 01.07.2011, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні підписані ОСОБА_3, однак жодних доказів причетності вказаної особи до діяльності ПП "Інтенція" позивач суду не надав, зокрема, витяг з ЄДРПОУ по ПП "Інтенція" позивачем не надано взагалі.

Відтак, позивачем в судовому засіданні так і не підтверджено витрати за ІІІ квартал 2011 року на суму 114 236,00 грн., та не підтверджено наявності підстав для віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ - 99 336,00 грн. за липень 2011 року внаслідок отримання вищевказаних транспортних послуг від ПП "Інтенція".

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується факт надання транспортних послуг. Відтак, господарські операції, що нібито відбулись, не оформлені передбаченою законодавством відповідною первинною документацією, внаслідок чого суд позбавлений можливості дослідити факт реальності вищевказаних операцій.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 у справі № 2а-12992/11/2670 (колегія суддів у складі Приходько І.В., Бухтіярової І.О., Костенка М.І.).

При цьому, судом задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операцій по взаємовідносинам з ПП "Інтенція" ухвалою суду від 18.04.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду було витребувано у позивача вищевказані докази.

Дана ухвала суду отримана позивачем 25.04.2014, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 52).

Однак, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Відтак, по взаємовідносинам з ПП "Інтенція" відсутні належним чином оформлені первинні документи, в т.ч. податкові накладні, які мають відповідати вимогам ПК України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV.

З огляду на вищевказане, суд вважає доцільним зазначити, що відсутність належних документів по взаємовідносинам ПП "Респект Автотранс" з ПП "Інтенція" позбавляє суд можливості підтвердити факт здійснення господарських операцій, внаслідок чого суд дійшов висновку про відсутність підстав для включення ПП "Респект Автотранс" до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартості надання транспортних послуг, оформлених як придбані у ПП "Інтенція", а також про відсутність підстав для включення ПП "Респект Автотранс" до складу витрат витрати за вищевказаними господарськими операціями у 2011 році.

Таких висновків суд дійшов з огляду на наступне.

Згідно ст. 1 Закону № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного вбачається, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. При цьому не виключається розгляд господарських операцій відповідно до їх реального економічного змісту.

Оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зі змісту вищевказаних обставин справи суд дійшов до висновку про відсутність реального вчинення господарських операцій за вищевказаним правочином.

Судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, викладені в Акті перевірки, на підставі чого прийнято оспорювані ППР. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета" (business purpose).

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що і до прийняття ПК України дане положення вже застосовувалося в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 у справі № 08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському р-ні м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У даній справі Верховний Суд України підтримав місцеву ДПІ, скасував прийняту на користь платника податків ухвалу Вищого адміністративного суду України і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, Верховний Суд України зробив наступні висновки:

"Задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців. Вони не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину, зокрема металобрухт, у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного".

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування судами окремих приписів ПКУ та КАСУ" звернув увагу на необхідність встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та порекомендував судам перевіряти доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети в діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання, придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками, придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Вищий адміністративний суд України в Інформаційному листі від 20.07.2010 № 1112/11/13-10, зокрема, зазначає, що вимога щодо бюджетного відшкодування ПДВ може бути визнана необґрунтованою, якщо судом встановлено, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Аналогічна позиція викладена у Довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 та в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13.

Враховуючи наведене, суд вважає доцільним звернути увагу на засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, які врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 р. 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в ч. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у ст. 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, віднесення на валові витрати відповідних сум, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, позивачем не доведено.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, суд дійшов висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично відповідні транспортні послуги ПП "Інтенція" позивачу не надавалися та не були використані у господарській діяльності позивача.

Відсутність доказів надання транспортних послуг та використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих послуг, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договору у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.), ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.), постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2014 у справі 826/13815/13-а (колегія суддів у складі головуючого Оксененка О.М., суддів Бистрик Г.М., Федотова І.В).

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Вищевказані дії були вчинені судом та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду у платника податків було витребувано ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Дана ухвала суду отримана позивачем 25.04.2014, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 52).

Разом з тим, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 стосовно наступного: "судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Відтак, висновки відповідача про порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 6 підрозд. 10 розд. ХХ, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 , п. 201.6 ст. 201 ПК України є обґрунтованими, а оскаржувані ППР 0004032230 та ППР № 0004042230 прийнятими в межах повноважень і в спосіб, передбачений діючим законодавством України, тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вказаних ППР задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади мають діяти в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає доцільним зазначити, що окремі порушення податковим органом процедури проведення перевірки та процедури прийняття податкових повідомлень-рішень не спростовують факту порушення ПП «Респект Автотранс» податкового законодавства та не є підставою для звільнення його від відповідальності за відповідні порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.08.2010 у справі № К-18621/07.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПП "Респект Автотранс" не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову приватного підприємства "Респект Автотранс" повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства "Респект Автотранс" решту суми судового збору у розмірі 2 941,14 грн. (дві тисячі дев'ятсот сорок одна грн. 14 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова