Ухвала

від 18.06.2014 по справі 813/7123/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 876/299/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Кушнерика М.П., Старунського Д.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року у справі за позовом Приватного виробничо-побутового малого підприємства "Заграва" до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

19 вересня 2013 року позивач - Приватне виробничо-побутове мале підприємство «Заграва» звернулось в суд з позовом до відповідача - Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000332210 від 05 серпня 2013 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 69743,00 грн., з яких 55794,00 грн. - основний платіж, 13943,00 грн. - штрафні санкції.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000332210 від 05 серпня 2013 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції позивача з контрагентами - ПП «ЮФ «Фортеця», ТОВ «Інтеграл Ай Ті», ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс» не мають реального характеру, що підтверджується, зокрема, актами ДПІ у Печерському районі м.Києва про неможливість проведення зустрічних звірок щодо підтвердження господарських відносин, складених щодо ПП «ЮФ «Фортеця», ТОВ «Інтеграл Ай Ті» та ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс», встановлено, що вказані юридичні особи фактично не проводили фінансово-господарську діяльність з постачальниками, тобто відсутній факт придбання товарів, які в подальшому реалізовані позивачу. Крім того, ПП «ЮФ «Фортеця», ТОВ «Інтеграл Ай Ті», ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс» відсутні за юридичною адресою. Також до перевірки позивачем не надано товарно-транспортних накладних, які б підтверджували факт транспортування товарів від вищевказаних контрагентів. Апелянтом надані копії протоколу допиту свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, показаннями яких підтверджується, на думку податкового органу, фіктивність первинних документів у господарських операціях з позивачем. Податкові накладні, які стали підставою для формування ПВПМП «Заграва» податкового кредиту зареєстровані за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Враховуючи наведене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому відповідно до положень п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 11 по 15 липня 2013 року Стрийською ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПВПМП «Заграва» з питань достовірності декларування податку на додану вартість щодо взаємовідносин з ПП «ЮФ «Фортеця», ТОВ «Інтеграл Ай Ті» та ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс» за період з 01 липня 2011 року по 29 лютого 2012 року, якою встановлено порушення вимог п.198.1, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 55794 грн., в тому числі: за 3 квартал 2011 року в сумі 27475 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 21275 грн., за період з 01.01.2012 р. по 29.02.2012 р. в сумі 7044 грн.

За результатами перевірки складено Акт №62/22-10/22415246 від 22 липня 2013 року (а.с.24-45).

05 серпня 2013 року на підставі вказаного акту Стрийською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000332210, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 69743,00 грн., з яких 55794,00 грн. - основний платіж, 13943,00 грн. - штрафні санкції.

Позивач скористався правом досудового врегулювання вказаного податкового спору в адміністративному порядку, проте в порядку адміністративного оскарження вищевказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентами, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Висновки податкого органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі помилкових висновків Стрийської ОДПІ про порушення ПВПМП «Заграва» податкового законодавства. Відповідач не довів правомірності прийнятого ним рішення та не надав доказів на обґрунтування власних заперечень.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

П.198.3 ст. 198 ПК України передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

П. 44.1 ст. 44 ПК України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 жовтня 2011 року між ПВПМП «Заграва» та ТОВ «Інтеграл Ай Ті» укладено договір про продаж та доставку матеріалів і обладнання (а.с.72).

На підтвердження господарських операцій з ТОВ «Інтеграл Ай Ті» в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкові накладні: №14 від 01 грудня 2011 року на загальну суму 29545,15 грн., в т.ч. ПДВ- 4924,19 грн.; №81 від 05 січня 2012 року на загальну суму 32495,84 грн., в т.ч. ПДВ - 5415,97 грн.; №52 від 04 січня 2012 року на загальну суму 9765,60 грн., в т.ч. ПДВ - 1627,60 грн. (а.с.73-75); видаткова накладна від 01 грудня 2011 року №1/12-15 (а.с.115), рахунок-фактура від 01 грудня 2011 року (а.с.114).

Розрахунки проводились виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахунковий рахунок ТОВ «Інтеграл Ай Ті», що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень (с. 76-80).

На підтвердження господарських операцій з ПП «ЮФ «Фортеця» в обґрунтування підстав віднесення до податкового кредиту позивачем надано податкові накладні від 04 липня 2011 року: №34 на загальну суму 84900,00 грн., в т.ч. ПДВ -14150,00 грн, №31 на загальну суму 79950,00 грн., в т.ч. ПДВ - 13325,00 грн.: видаткові накладні №4/07-05,№4/07-02 від 04 липня 2011 року, рахунок-фактуру №4/07-05 від 04 липня 2011 року (а.с.54-58).

Факт отримання коштів ПП «ЮФ «Фортеця» за поставлений товар (антипірен) підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с.59-71).

ПВПМП «Заграва» також здійснювало господарську діяльність з поставки товарів (ДСА-2, пірекс вогнбіопроф, фенілакс) від ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс», що підтверджується відповідними первинними документами: податковою накладною №519 від 14 листопада 2011 року на загальну суму 98102,16 грн, в т.ч. ПДВ - 16350 грн., видатковою накладною №14/11-09 від 14 листолпада 2011 року, рахунком-фактурою від 14 листопада 2011 року (а.с.82-84).

Факт оплати ПВПМП «Заграва» коштів за придбаний товар підтверджується відповідними платіжними дорученнями та випискою з банківського рахунку (а.с.85-90).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та контрагентами підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів свідчить також те, що всі розрахунки між позивачем та вказаними контрагентами мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, актами здачі-приймання робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями. Оскільки підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість", є належним чином оформлені податкові накладні, тому позивачем повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту.

Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про реальність господарських операцій позивача з контрагентами, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Щодо покликань апелянта на недоліки податкової правосуб'єктності ПП «ЮФ «Фортеця», ТОВ «Інтеграл Ай Ті» та ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс», що підтверджується, зокрема, актами про неможливість проведення зустрічних звірок вказаних юридичних осіб, як підстави для визначення відповідної первинної документації в якості фіктивної, то встановленню підлягає статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції. При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків у обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість. Відомості щодо юридичної особи, її посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи є відкритими і загальнодоступними (ч. 1 ст.20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"). При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до положень ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки доказом відсутності контрагентів позивача за юридичною адресою є запис у ЄДРПОУ, інші докази, зокрема дані податкового органу, які не належить до передбачених ст.69 КАС України доказів, цю обставини підтвердити не можуть, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку відсутністю основних фондів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

Щодо покликань апелянта на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки факту відсутності товарно-транспортних накладних чи інших документів, які б підтверджували рух товарно-матеріальних цінностей, колегія суддів зазначає наступне.

Вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ПВПМП «Заграва» товарно-транспортними накладними, є протиправною, оскільки законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Наявність товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності. Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність таких накладних у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.

Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Щодо покликань апелянта на протоколи допиту свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, якими підтверджується фіктивність первинних документів щодо господарських операцій з ПВПМП «Заграва», колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Згідно зі ч.ч.1,4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Докази, отримані при проведенні перевірки, яка була проведена в рамках кримінального провадження, в т.ч. і акт перевірки, протоколи допитів мають бути оцінені при розгляді кримінальної справи в суді відповідної інстанції. Викладене свідчить про те, що суд першої інстанції не вправі надавати правову оцінку документам, що містяться в матеріалах кримінальної справи, так як їх оцінка буде надаватися судом, який буде розглядати дану кримінальну справу по суті.

Виходячи з наведеного, отримані в рамках кримінальної справи, акти перевірок та протоколи допитів свідків не можуть бути належними в розумінні ст.70 КАС України. В даному випадку доказом згідно зі ст.72 КАС України може бути виключно вирок суду, що набрав законної сили.

Разом з тим, податковим органом вироку суду в кримінальній справі щодо фіктивного підприємництва ПП «ЮФ «Фортеця», ТОВ «Інтеграл Ай Ті» та ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс» суду не надано.

Водночас, матеріалами справи підтверджено, що кожен із контрагентів позивача (ПП «ЮФ «Фортеця», ТОВ «Інтеграл Ай Ті» та ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс») на момент здійснення господарських операцій знаходився на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій з позивачем не було анульоване, правочини з цим суб'єктом господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними.

Таким чином, Стрийська ОДПІ не надала жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентом вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення №0000332210 від 05 серпня 2013 року прийнято неправомірно.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року у справі № 813/7123/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий О.І. Мікула

Судді М.П. Кушнерик

Д.М. Старунський