Ухвала

від 19.06.2014 по справі 826/4642/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4642/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРЗЬ РВХ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРЗЬ РВХ» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно до частини четвертої ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ФЕРЗЬ РВХ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012. В результаті чого складено акт перевірки від 24 жовтня 2013 року №1588/26-59-21-01-19/37356955.

Керуючись висновками акту перевірки, 02.12.2013 контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме: №0007112201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 699 528 грн, в тому числі за основним платежем - 595 405 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 104 123 грн; №0007102201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 573 699 грн, в тому числі за основним платежем - 416 995 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 156 704 грн.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення ТОВ «ФЕРЗЬ РВХ» звернулося за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується реальне виконання договорів, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та підстав для його скасування немає.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Згідно з ст. 180 Податковго кодексу України (ПК України)платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Наведені норми кореспондуються з нормами закону, чинного до введення в дію ПК України.

Так, Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Пункт 4.1 ст. 4 Закону передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

На підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентами, позивачем надано первинні документи.

Проте, судова колегія вважає за необхідне звернути уваги на те, що дані документи складені у невідповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а саме 2.4. згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені документи первинної звітності також суперечать положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідно до якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За таких обставин, надані позивачем документи на підтвердження господарських правовідносин з такими контрагентом не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

При розгляді даної справи колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду України, яка викладена: в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а саме, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; та в постанові від 05.03.2012 по справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Хоча фактичні обставини справи №21-421а11, яка переглядалася Верховним Судом України, стосувалися лише правильності оформлення податкових накладних, на підставі яких сформовано спірний податковий кредит з ПДВ, однак суд вважає, що з метою однакового застосування законодавства застосований Верховним Судом України підхід є цілком прийнятним. Для з'ясування правильності оформлення й інших первинних бухгалтерських документів, для яких частина друга ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює відповідні обов'язкові вимоги, у т.ч. щодо їх складення та підписання відповідними уповноваженими особами.

Відповідно до частини першої ст. 244-2 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Окрім встановлених судом апеляційної інстанції, допущених позивачем порушень при оформленні первинної документації, судова колегія погоджується посиланнями суду першої інстанції, а саме з тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження мети придбання позивачем послуг у ТОВ «Маркет-Трейд», ТОВ «Сервістрейд Плюс» та ТОВ «Рекламно-виробничий холдинг ФЕРЗЬ», зокрема відсутні докази, які б дозволили ідентифікувати участь вказаних контрагентів у виконанні цих робіт (наданні послуг), встановити обсяг та предмет наданих послуг (наприклад послуги з дизайну), а також докази на підтвердження факту неможливості самостійного виконання таких послуг перед замовниками; відсутні докази, які б підтверджували мету придбання товарів в межах спірних господарських операцій, зокрема необхідність придбання таких товарів, як блок живлення, модуль пам'яті, процесор Pentium та інші, для власних потреб; суд також не має можливості встановити, що дисплей пластиковий, який реалізовано ТОВ «ПП Гама-Принт» придбано саме у ТОВ «Гарант Інвест Сервіс», оскільки даний товар не містить жодних ідентифікуючих ознак, та, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів перевезення, а також зберігання цього товару з моменту придбання до моменту його реалізації, тому, встановити, що товар, поставлений третім особам, був саме тим товаром, який придбавався у ТОВ «Гарант Інвест Сервіс», не виявляється за можливе; згідно актів виконаних робіт, які містяться в матеріалах справи, ТОВ «Рекламно-виробничий холдинг ФЕРЗЬ» виконало на замовлення позивача такі роботи як: макет банеру, дизайн, дизайнерські послуги, дизайн вітальної листівки, дизайн поліграфічної продукції, однак в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання зазначених послуг, наприклад, зразки виготовленої продукції чи будь-які інші докази, які б дали можливість визначити предмет наданих послуг (наприклад зміст вітальної листівки), а тому суд не має можливості встановити пов'язаність придбаних послуг з послугами реалізованими третім особам, наприклад яким чином розробка стратегії бренду Роксера, розробка дизайну макета Ципрінол, або адаптація рекламного блоку Феністил Гель пов'язані з послугами, придбаними в межах спірних господарських відносин, та встановити факт залучення для виконання цих послуг третіх осіб.

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами відповідача про допущені позивачем порушення норм Податкового Кодексу України, при здійсненні операцій з його контрагентами, в період, що перевірявся.

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРЗЬ РВХ» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя : Н.М. Троян

Судді : Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.