Постанова

від 18.06.2014 по справі 904/1005/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 904/1005/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПрокопанич Г.К. суддів :Алєєвої І.В., Татькова В.І. (доповідача) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Дніпропетровська трубна компанія" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 р. у справі№ 904/1005/14 господарського суду Дніпропетровської області за позовом ТОВ "Дніпропетровська трубна компанія" до 1) ТОВ "Завод енергетичного машинобудування"; 2) ТОВ "Аксіома Інвест" простягнення 4 326 778,35 грн. за участю представників: від позивача - не з'явилися від відповідача-1 - не з'явилися від відповідача-2 - не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2014 року ТОВ "Дніпропетровська трубна компанія" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Завод енергетичного машинобудування" (надалі - відповідач-1) та до ТОВ "Аксіома Інвест" (надалі - відповідач-2) про стягнення 4 326 778,35 грн.

Одночасно з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій, з урахуванням додаткових обґрунтувань, позивач просив суд забезпечити позов у даній справі шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача-1 в межах суми заявлених позивачем вимог у розмірі 4 326 778,35 грн. на рахунках у фінансових установах, в тому числі, але не виключно, на розрахунковому рахунку № 26005000122792 у філії АТ "Укрексімбанк" м. Харків, МФО 351618.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2014 р. (суддя Дубінін І.Ю.) задоволено заяву позивача про забезпечення позову, накладено арешт на грошові кошти відповідача-1 в межах суми заявлених позивачем вимог у розмірі 4 326 778,35 грн. на рахунках у фінансових установах, в тому числі, але не виключно, на розрахунковому рахунку № 26005000122792 у філії АТ "Укрексімбанк" м. Харків, МФО 351618.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 р. (головуючий суддя: Герасименко І.М., судді: Орєшкіна Е.В., Сизько І.А.) задоволено апеляційну скаргу відповідача-1, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2014 р. скасовано, в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у справі № 904/1005/14 відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, звертаючись до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про забезпечення позову позивачем зазначено, що ще у листопаді 2013 року ним було направлено до відповідача-1 претензію про погашення заборгованості, однак останній до цього часу не виконав вимоги про повернення утвореної суми боргу і взагалі не надав жодної відповіді на дану претензію.

На думку позивача, вказані дії відповідача-1, що виражаються у затягуванні процесу стягнення грошових коштів на користь позивача, є ухиленням відповідача-1 від виконання своїх зобов'язань, у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості розпоряджатися цими коштами. Як наслідок, у позивача утруднена можливість виплати заробітної плати, сплати платежів до бюджету, розрахунків з іншими контрагентами, що тягне за собою застосування до позивача штрафних санкцій з боку інших контрагентів.

Крім того, відповідач-1 згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не підтвердив свої відомості у даному реєстрі, що, як вважає позивач, також може свідчити про припинення його діяльності з метою ухилення від виконання взятих на себе зобов'язань.

До того ж, позивач підкреслив, що йому стало відомо, що відповідачем-1 проводяться дії щодо спрямування його грошових коштів на потреби, не пов'язані із погашенням заборгованості перед позивачем.

Також, позивачем було подані до суду додаткові обґрунтування до заяви про забезпечення позову, зі змісту яких вбачається, що згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень відповідач-1 має значну заборгованість перед іншими юридичними особами, на підтвердження чого позивач надав копії відповідних рішень господарських судів.

Приймаючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, господарський суд Дніпропетровської області виходив з того, що вказані обставини у своїй сукупності свідчать про наявність достатньо обґрунтованого припущення, що майно, в тому числі грошові суми, яке є у відповідача-1 на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, отже, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог позивача, забезпечення збалансованості інтересів сторін та пов'язаності предмету позову та заходів до забезпечення позову, про які просив позивач, суді дійшов висновку, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, прийняте за результатом розгляду позовної заяви, відповідно наявні всі підстави для забезпечення позову.

Водночас, скасовуючи вказану ухвалу, Дніпропетровський апеляційний господарський суд вказав, що позивачем при поданні заяви про забезпечення позову не було достатньо обґрунтовано доведено, що відповідач-1 може ухилитися від виконання прийнятого судом рішення, за результатами розгляду даної справи.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За змістом Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до п. 3 зазначеної Постанови Пленуму умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Пунктом 7.1. даної Постанови Пленуму визначено, що обираючи, який саме захід забезпечення позову слід застосовувати у тій чи іншій справі, господарський суд повинен виходити, зокрема, з того, що у позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але господарський суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником

З огляду на зазначене, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованих та підставних висновків щодо відмови в задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 111 7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 13 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Дніпропетровська трубна компанія" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.03.2014 р. у справі № 904/1005/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Суддя І.В. Алєєва

Суддя (доповідач) В.І. Татьков