Ухвала

від 24.06.2014 по справі 817/3427/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2014 року м. Київ К/800/3161/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 р.

у справі № 817/3427/13-а

за позовом Приватного виробничого підприємства - ФІРМА «АВАНТІ»

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

Приватне виробниче підприємство - ФІРМА «АВАНТІ» (далі - позивач, ПВП- ФІРМА «АВАНТІ») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Рівному) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному № 0002472342 від 14.06.2013 р.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 р. постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Рівному, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у м. Рівному проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «ІОНІК» за період з 01.02.2013 року по 28.02.2013 року, за результатами якої складено акт № №367/22-200/31299609 від 06.06.2013 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198,3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2013 року в сумі 563 500,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 р. №0002472342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 704 375,00 грн., у тому числі за основним платежем - 563 500,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 140 875,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та посл?уг з метою їх подальшого викор?истання в оподатковуваних оп?ераціях у межах господарсько?ї діяльності платника податк?у; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших нео?боротних матеріальних актив?ів та незавершених капітальн?их інвестицій у необоротні ка?пітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальш?ого використання в оподатков?уваних операціях у межах госп?одарської діяльності платни?ка податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.01.2013 року між позивачем та ТОВ «ІОНІК» укладено договір будівельного підряду №2801-1, згідно з умовами якого ТОВ «ІОНІК» взято на себе зобов'язання виконати будівельно-монтажні роботи по будівництву житлового будинку з вбудовано-прибудованим приміщенням магазину по вул. Черняка, 5, м. Рівне.

Надання будівельних послуг підтверджено: податковими накладними №1 від 28.02.2013 на загальну суму 1 127 050,00 грн., у т.ч. ПДВ 187 841,67 грн., №2 від 28.02.2013 на загальну суму 1 061 934,00 грн., у т.ч. ПДВ 176 989,00 грн., №3 від 28.02.2013 на загальну суму 1 192 016,00 грн., у т.ч. ПДВ 198 669,33 грн.; декларацією про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованою у ДАБК у Рівненській області 07.12.2012 №РВ08312242097; довідками про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 за лютий 2013; актами-приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2 за лютий 2013; декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 08.02.2013 р. за № 143130320157.

Також судами встановлено, що придбання у ТОВ «ІОНІК» будівельних робіт було пов'язано необхідністю виконання попереднього договору купівлі-продажу №011-30 від 30.09.2010 р., укладеного з ТОВ «Альянс Престиж Буд», що підтверджено відповідним актом прийому-передачі №001-30 від 30.09.2010 р.

Отже, позивачем реально здійснені та ф?актично виконані господарсь?кі операції по взаємовідноси?нах з ТОВ «ІОНІК», що підтвердж?ено належним чином складеним?и первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту.

Крім того, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки пода?ткового органу щодо нікчемності правочину, з урахуванням всіх обставин справи та вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне податкове повідомлення-рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обстав?ин, касаційна скарга відповід?ача підлягає відхиле?нню, а постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 р. та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.

2.Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2013 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов