Постанова

від 25.06.2014 по справі 905/1033/14

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

24.06.2014 справа №905/1033/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І. суддівБойченка К.І., Стойки О.В. при секретарі Романовій А.О. від позивача:Сбоєва А.І. - за дов. №07 від 05.05.2014 р. від відповідача:Гришина А.А. - за дов. №46/2014 від 23.06.2014 р. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «АБЗ», м. Макіївка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 09.04.2014 року у справі№ 905/1033/14 (суддя Кротінова О.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «НК ПОРТО ТРАСТ», м. Макіївка Донецької області до відповідачаПриватного підприємства «АБЗ», м. Макіївка Донецької області простягнення 161 067 грн. 68 коп. ВСТАНОВИВ:

У 2014 році Товариство з обмеженою відповідальністю «НК ПОРТО ТРАСТ», м. Макіївка Донецької області звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного підприємства «АБЗ», м. Макіївка Донецької області про стягнення 161 067 грн. 68 коп., з яких: 62 190 грн. 89 коп. - 38 відсотків за користування чужими грошовими коштами, 76 360 грн. 00 коп. - 20% штрафу, 22 516 грн. 79 коп. - пеня.

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.04.14 р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НК ПОРТО ТРАСТ», м. Макіївка Донецької області були задоволені частково. Стягнуто з Приватного підприємства «АБЗ», м. Макіївка Донецької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НК ПОРТО ТРАСТ», м. Макіївка Донецької області 38% річних у розмірі 59 624 грн. 61 коп., 20% штрафу в розмірі 76 360 грн. 00 коп. та пеню в розмірі 22 128 грн. 80 коп.

Відповідач, Приватне підприємство «АБЗ», м. Макіївка Донецької області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України та неповним з»ясуванням обставин справи Тому він звернувся з апеляційною скаргою, якою просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 09.04.2014 року скасувати в частині задоволення позовних вимог в сумі 158 113 грн. 41 коп. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, яким просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні, яке відкладалось, представники сторін підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 905/1033/14 та наданих представниками сторін пояснень.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частково не відповідає вимогам чинного законодавства України і підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 20% штрафу з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог з залишенням без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НК ПОРТО ТРАСТ» (постачальник) та Приватним підприємством «АБЗ» (покупець) було укладено договір поставки №НК-009, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця нафтопродукти у кількості, передбаченій у заявці покупця, а покупець - прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах даного договору. Умови та строки поставки узгоджуються сторонами по кожному відвантаженню окремо.

Згідно з п.1.2 договору, передача палива покупцю здійснюється шляхом заправлення ним автомобіля/ей за талонами на АЗС продавця.

Відповідно до п.3.2 договору, поставка нафтопродуктів здійснюється на умовах повної оплати покупцем усіх витрат по поставці.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити отримані нафтопродукти на протязі 2-х календарних днів з дня передачі нафтопродуктів від постачальника до покупця. Строк оплати може бути змінений за взаємною домовленістю сторін, у цьому випадку бажаний строк оплати покупець зазначає у заявці. Узгоджений строк оплати зазначається в рахунку на оплату нафтопродуктів. Днем передачі нафтопродуктів вважається дата, яка вказана у видатковій накладній.

Відповідно до п.3.8 договору, при здійсненні оплати після строку, зазначеному в п.3.3, така оплата вважається простроченою. При прострочці оплати за цим договором з покупця стягується за кожен день прострочки проценти за користування товарним кредитом у розмірі 38% річних, до моменту повного погашення заборгованості. Понад одного календарного дня прострочки сплачується штраф у розмірі 20% від суми поставленого товару.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що поставка нафтопродуктів здійснюється за видатковими накладними, в яких зазначається перелік нафтопродуктів, що постачаються, їх кількість та ціна. Датою поставки вважається дата підписання видаткової накладної на поставку нафтопродуктів.

Згідно з п.5.2 договору, за прострочку платежу (п.3.3 договору) покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань». Крім того, за прострочку виконання грошового зобов»язання покупець сплачує постачальнику суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції.

Даний договір укладений на строк до 31.12.2013 р., а в частині грошових зобов'язань та відповідальності за невиконання зобов'язань-до повного їх виконання (п.7.1 договору).

На виконання умов договору поставки №НК-009 від 10.12.2012 року позивач передав у власність покупця нафтопродукти, а відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними №НК-00028 від 11.12.2012 р. на суму 40000 грн. 00 коп., №НК-00083 від 20.12.2012 р. на суму 40400 грн. 00 коп., №НК-00096 від 24.12.2012 р. на суму 40400 грн. 00 коп., №НК-00134 від 28.12.2012 р. на суму 40400 грн. 00 коп., №НК-0000012 від 08.01.2013 р. на суму 40 000 грн. 00 коп., №НК-0000036 від 11.01.2013 р. на суму 80 000 грн. 00 коп., №НК-0000074 від 21.01.2013 р. на суму 40 000 грн. 00 коп., №НК-0000107 від 28.01.2013 р. на суму 40 400 грн. 00 коп., №НК-0000143 від 01.02.2013 р. на суму 20 200 грн. 00 коп. із посиланням на договір №НК-009 від 10.12.2012 р., а загалом на суму в розмірі 381 800 грн. 00 коп., які підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Поставлений товар був отриманий уповноваженою особою відповідача, про що свідчить підпис Соколова С.Ю. та довіреності №230 від 11.12.2012 р., №233 від 20.12.2012 р., №235 від 24.12.2012 р., №236 від 28.12.2012 р., №2 від 08.01.2013 р., №4 від 11.01.2013 р., №7 від 21.01.2013 р., №8 від 28.01.2013 р., №9 від 01.02.2013 р., видані відповідачем на ім'я Соколова С.Ю. на отримання від ТОВ «НК ПОРТО ТРАСТ» дизельного пального.

Відповідач свої зобов»язання по оплаті за отриманий товар виконав в повному обсязі, проте з простроченням строків оплати за отриманий товар, передбачених умовами договору.

Позивачем 27.01.2014 року на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою сплатити штрафні санкції за договором поставки №НК-009 від 10.12.2012 р., яка залишена без відповіді і виконання.

Враховуючи наведене, позивач звернувся із позовом до господарського суду Донецької області про стягнення з Приватного підприємства «АБЗ», м. Макіївка Донецької області 161 067 грн. 68 коп., з яких: 62 190 грн. 89 коп. - 38 відсотків за користування чужими грошовими коштами, 76 360 грн. 00 коп. - 20% штрафу, 22 516 грн. 79 коп. - пеня.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Згідно приписів ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Так, позивач при зверненні до суду просив стягнути з відповідача на користь позивача відповідно до п.3.8 договору поставки №НК-009 від 10.12.2012 року 38% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 62 190 грн. 89 коп. та відповідно до п.5.2 договору пеню в розмірі 22 516 грн. 79 коп.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов»язані з купівлею - продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю - продаж.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми. Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по - перше, факт користування чужими коштами, по - друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. (п.п.6.1, 6.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» №14 від 17.12.2013 р.)

Відповідно до п.3.8 договору, при здійсненні оплати після строку, зазначеному в п.3.3, така оплата вважається простроченою. При прострочці оплати за цим договором з покупця стягується за кожен день прострочки проценти за користування товарним кредитом у розмірі 38% річних, до моменту повного погашення заборгованості.

Тобто, в даному випадку сторони при укладанні договору в добровільному порядку, без заперечень та зауважень визначилися в цьому пункті договору про сплату боржником суми основного боргу саме на умовах товарного кредиту на підставі норм ст. 536 Цивільного кодексу України, а не про застосування до відповідача відповідальності за прострочку виконання ним його грошового договірного зобов»язання, передбаченої нормами чинного законодавства України, оскільки ці умови сторони розмістили в розділі 3 договору «Ціна і порядок розрахунків».

Відповідальність за прострочку виконання боржником його грошового договірного зобов»язання сторони в добровільному порядку, без заперечень та зауважень погодили в розділі 5 договору «Майнова відповідальність». Так, п.5.2 договору, що визначений позивачем в якості підстави позову, передбачено, що за прострочку платежу (п.3.3 договору) покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань». Крім того, за прострочку виконання грошового зобов»язання покупець сплачує постачальнику суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно приписів ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.96 р. № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду зазначає, що проценти за користування чужими грошовими коштами та неустойка, що передбачені умовами договору поставки №НК-009 від 10.12.2012 року є різними правовими інститутами, оскільки проценти за користування чужими грошовими коштами є саме платою за користування чужими грошовими коштами та не є санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов»язання. А тому застосування одночасно пені та нарахування процентів за користування чужими грошовим коштами не суперечить ст. 61 Конституції України, враховуючи правову позицію суду касаційної інстанції щодо різної правової природи плати за користування чужими грошовими коштами відповідно до сукупності норм ст.ст. 536, 692 Цивільного кодексу України, яка підлягає окремому самостійному захисту як порушене право та відповідальності за прострочення виконання грошового зобов»язання (Постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2013р. та Верховного Суду України від 20.08.13р. у справі 17/51/2012/5003, постанова Вищого господарського суду України від 25.09.2012 р. у справі №32/5005/3471/2012)

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування суми процентів за користування чужими грошовими коштами, що передбачені ст.ст. 536, 692 Цивільного кодексу України у розмірі 38% річних за кожен день прострочення лише у розмірі 59 624 грн. 61 коп. з відмовою в іншій частині нарахування суми процентів за користування чужими грошовими коштами в зв»язку з невірним розрахунком позивача, що ним не оскаржено в апеляційному порядку.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені лише в розмірі 22 128 грн. 80 коп. за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 15.12.2013 року по 04.08.2013 року з відмовою в іншій частині нарахування пені в зв»язку застосуванням норм частини 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо спеціального присікального строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового договірного зобов»язання, встановленого законом. При цьому в матеріалах справи відсутнє клопотання відповідача про застосування до вимог про стягнення пені строків позовної давності відповідно до норм статті 267 Цивільного кодексу України, тому у суду відсутні підстави взагалі для розгляду питання дотримання позивачем строків спеціальної позовної давності при зверненні до суду з такими позовними вимогами.

Судова колегія розглянула доводи відповідача в цій частині про застосування до правовідносин сторін іншої правової позиції суду касаційної інстанції в частині неможливості одночасного стягнення пені та процентів річних за користування чужими грошовими коштами та відхиляє їх, оскільки така неможливість одночасного стягнення річних та пені, передбачених сторонами в договорі, наступає тільки у випадку, коли сторони в договорі зазначають про встановлення іншого розміру процентів річних, як плати за користування чужими грошовими коштами, за нормами ст. 625 Цивільного кодексу України, тільки як міри відповідальності боржника за кожен день прострочки виконання ним його основного грошового зобов»язання, що дійсно є порушенням ст. 61 Конституції України.

В даному випадку сторони розмістили умови про застосування до боржника порядку здійснення оплати отриманого товару саме на умовах товарного кредиту у випадку здійснення оплати після строку, вказаного в п.3.3 договору, у вигляді сплати 38% річних за користування чужими грошовими коштами не в розділі договору про відповідальність сторін, яким обумовили можливість нарахування пені та інфляційних у випадку прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов»язання по оплаті за отриманий товар протягом 2 календарних днів від дати, вказаній у видатковій накладній, а у розділі «Ціна і порядок розрахунків». Тому це не є встановленням в договорі сторонами подвійної пені, як відповідальності за одне й те ж саме правопорушення, про що помилково зазначає відповідач в апеляційній скарзі.

Одночасно з цим позивач просив суд стягнути з відповідача 20% штрафу в розмірі 76 360 грн. 00 коп., нарахованого ним нібито згідно з п.3.8 договору поставки №НК-009 від 10.12.2012 року.

Пунктом 3.8 договору в розділі «Ціна і порядок розрахунків» передбачено, що при здійсненні оплати після строку, зазначеному в п.3.3, така оплата вважається простроченою. При прострочці оплати за цим договором з покупця стягується за кожен день прострочки проценти за користування товарним кредитом у розмірі 38% річних, до моменту повного погашення заборгованості. Понад одного календарного дня прострочки сплачується штраф у розмірі 20% від суми поставленого товару.

Судова колегія вважає неправомірним висновок суду першої інстанції щодо нібито правомірного нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 20% штрафу за порушення строків здійснення оплати всупереч п.3.3 договору понад одного календарного дня, оскільки нормами ст.ст. 536, 692 Цивільного кодексу України не передбачено стягнення штрафу за користування чужими грошовими коштами, який за своєю правовою природою є саме штрафною санкцією та регулюється нормами ст.ст. 230-231 Господарського кодексу України. Так, при укладенні договору поставки №НК-009 від 10.12.2012 р. сторони не узгодили в розділі «Майнова відповідальність» цього договору такий вид окремої договірної відповідальності відповідача, як сплата штрафу за порушення інших строків здійснення оплати, ніж передбаченого у вигляді пені, зазначивши про такий вид відповідальності саме в розділі «Ціна та порядок розрахунків».

Так, як вже зазначено вище в постанові, в даному випадку сторони погодили в пункті 3.8 договору не можливість застосування до відповідача будь-якої міри відповідальності, а порядок здійснення відповідачем оплати отриманого товару на умовах товарного кредиту, в зв»язку з чим судова колегія і застосувала до боржника одночасно і відповідальність у вигляді сплати пені за кожен день прострочки, і оплату встановленого в договорі розміру процентів за користування чужими грошовими коштами. Чинним законодавством України не встановлена можливість стягнення будь-якого штрафу як складової оплати на умовах товарного кредиту, оскільки правова природа штрафу визначена законодавцем тільки у вигляді його застосування до боржника в якості самостійного окремого виду договірної відповідальності у випадку, коли сторони передбачили це в розділі договору про відповідальність сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав загальний розрахунок штрафу в позовній заяві без конкретизації періоду прострочки відповідача, який помилково суд першої інстанції визнав вірним, що було б можливо тільки при застосуванні судом норм ст.ст.549, 610, 612 Цивільного кодексу України та ст.ст.230, 231 Господарського кодексу України у випадку домовленості сторін в договорі щодо застосування штрафу у вигляді міри договірної відповідальності боржника. До того ж, визначення прострочки боржника понад одного календарного дня підпадає під норми чинного законодавства України щодо встановлення такого окремого самостійного виду відповідальності, як пеня, що стягується саме, починаючи з наступного календарного дня прострочки виконання боржником його договірного грошового зобов»язання з оплати отриманого товару. Проте нарахування пені сторони передбачили договором, що визначений позивачем в якості підстави позову. Таким чином, в даному випадку це є порушенням ст. 61 Конституції України, оскільки ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких підстав, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 20% штрафу в розмірі 76 360 грн. 00 коп., а тому в цій частині рішення господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог в зв»язку з безпідставністю.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НК ПОРТО ТРАСТ», м. Макіївка Донецької області до Приватного підприємства «АБЗ», м. Макіївка Донецької області підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 38% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 59 624 грн. 61 коп. та пеня в розмірі 22 128 грн. 80 коп. з відмовою у стягненні 38% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 566 грн. 28 коп., пені в розмірі 387 грн. 99 коп. та 20% штрафу в розмірі 76 360 грн. 00 коп.

У відповідності до приписів п. 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, невідповідність висновків обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, частково не відповідають обставинам справи, судом порушені і неправильно застосовані норми матеріального права України, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 09.04.2014 р. у справі № 905/1033/14 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 20% штрафу з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог з залишенням без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 104, 105, 117, 122 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «АБЗ», м. Макіївка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 09.04.2014 р. у справі № 905/1033/14 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 09.04.2014 р. у справі № 905/1033/14 - скасувати частково.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НК ПОРТО ТРАСТ», м. Макіївка Донецької області до Приватного підприємства «АБЗ», м. Макіївка Донецької області про стягнення 161 067 грн. 68 коп. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «АБЗ», 86157, Донецька область, м. Макіївка, мікрорайон Сонячний, 11/182, ЗКПО 32866224, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НК ПОРТО ТРАСТ», 86117, Донецька область, м. Макіївка, вул. Андропова, 15А, ЗКПО 38176916, 38% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 59 624 грн. 61 коп., пеню в розмірі 22 128 грн. 80 коп. та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 635 грн. 07 коп.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «НК ПОРТО ТРАСТ», м. Макіївка Донецької області до Приватного підприємства «АБЗ», м. Макіївка Донецької області про стягнення 38% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 566 грн. 28 коп., пені в розмірі 387 грн. 99 коп. та 20% штрафу в розмірі 76 360 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НК ПОРТО ТРАСТ», 86117, Донецька область, м. Макіївка, вул. Андропова, 15А, ЗКПО 38176916, на користь Приватного підприємства «АБЗ», 86157, Донецька область, м. Макіївка, мікрорайон Сонячний, 11/182, ЗКПО 32866224, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 817 грн. 58 коп.

Доручити господарському суду Донецької області видати накази.

У разі дотримання сторонами вимог статті 122 Господарського процесуального кодексу України, видати поворотний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді К.І. Бойченко

О.В. Стойка

Надр. 5 прим:

1 - у справу;

2 - позивачу;

3 - відповідачу;

4 - ДАГС;

5- ГС Дон. обл.

Довгалюк К.Г.